Світ у «Керамічних серцях» Наталії Матолінець схожий на феодальний устрій пізнього Середньовіччя. От-от настане всім Ренесанс з його гуманізмом. Але поки що людина важить не більше, ніж сума її корисних навичок.
Мікродержави, в яких правлять свої королі і на верхніх щаблях суспільства спочивають пишні привілейовані родини. Точаться міжусобиці і тривають короткі перемир’я та нестабільні стратегічні союзи. Найбагатші королівства можуть дозволити собі університети – Лекторійні доми, тут навчаються і юнаки, і дівчата. Звісно що тільки молоді пани і пані, тільки шляхта. За шляхту тут правлять чаротворці й алхіміки. Чаротворці мають на тілі відзнаку – золоту оливкову гілку і, природно, уміють творити чари. У кожного є своє знаряддя-артефакт, у кожного є базовий набір властивостей, але і свої сили на додачу, хтось краще умію зцілювати, хтось ліпше за інших знається на бойовій магії, хтось набив руку на зіллях. Обслуговують чаротворців ті, хто від народження позбавлені права носити на тілі золоту оливу. Вони не раби, можуть піти з дому, в якому служать. Правда, тоді знайдуть тільки найчорнішу роботу і на них чекають злидні та скора смерть від синьої міттги. Це така інфекційна хвороба, від якої імунітет мають ті, хто успадкував чари, нижчі мруть від неї, як мухи. А поки нижчий служить маестрі чи маестру, його тіло і життя належить господарю. За убивство нижчого тут не карають, за зґвалтування і поготів: активно практикується і те, і те. Нижчих, які в чомусь відмовляють маестрам, карають на смерть.
Жаррак (це хлопець) і Канре (це дівчина) належать до різних стратів суспільства. Він – чаротворець, син головного королівського мага. Вона – служниця-сирота, яка працює особистою прислугею тітки Жаррака. І між ними, зрозуміло, любов. В цій ситуації під загрозою Канре, і не тому навіть, що їй не годиться мати секс з чаротворцями (її не раз примушували до сексу сановиті чоловіки). Жаррак виховувався в ліберальнішому осередку, він не знає правил Франу (це королівство зветься так), він звертається до дівчини як до рівні, скажімо, не дозволяє їй падати перед ним на коліна, дозволяє натомість дивитися йому в очі, дарує подарунки і змушує до відвідин заборонених нижчим цукерень. Канре те бентежить, адже Жаррак рушить її всесвіт, змушує хотіти того, чого вона не отримає. Правила, на яких тримається її виживання, перестають діяти. Цей момент, психологічно дуже точний, написаний в добрих традиціях аболіціоністської прози, і насправді переконливо відтак читається.
Люди, які порушують закони спільноти, що в них існують. І ця тема у «Керамічних серцях» розкривається не тільки в любовному сюжеті. Франу оголошують війну південні лірці, що порушили кодекс добросусідства. Жаррак як один із сильних чаротворців – в перших лавах захисників. Він теж є річчю, просто ціннішою за Карну, він – потужна зброя.
І починається бунт «речей».
Герої Матолінець так часто повторюють, що не всі правила варті того, щоб їх триматися, що не будуть грати за правилами, заданими іншими людьми, що не готові міняти світ, але годні змінити правила гри. Так часто це маніфестують, що не може зрештою не виникнути питання: хіба зміна правил скасує саму гру? хіба гра не передбачає в певним момент зміну правил, що ми і називаємо подекуди «переходом на наступний рівень»? Не такий уже й простий посил для на позір легкого жанру і авантюрної історії, що її розказують «Керамічні серця». Тут шукають, ненав’язливо шукають, маскуючи авантюрними пригодами, воєнними подвигами і любовними драмами той самий вищий принцип моралі. Треба щось уміти, щоб досягнути мети. Треба правильно вибрати засоби, щоб досягнути бажаного і не зашкодити при цьому іншому. І треба щоб твоя мета була потребою – спільною та індивідуальною. Герої роману мають чари, алхімічні знання і талант бачити цей світ з усім його нечистим сподом. Вони об’єднуються проти світу, щоб урятувати своє кохання. Вони зможуть уберегти себе тільки в світі, де гра перейде на наступний рівень. Це вони і роблять, намагаються. Як? Відповідь є в назві роману (боюся, що це спойлер буде). За певну провину Канре проклята: в її тіло заселений годинник в формі керамічного серця. Кожна година щирої, відвертої, суто індивідуальної, суто фізичної насолоди відбирає у неї час її життя, соціального життя… Скидається на те, що в такої історії може бути щасливий фінал? Так отож.
«Керамічні серця» добре вписуються в корпус янгадалт-фентезі типу «Голодних ігор», «Дивергента», «Того, хто біжить лабіринтом», «Відбіру» та інших хітових проз для підлітків: є світ, який живе за правилами, що не забезпечують годного результату гри, є гра, яку треба перевести на наступний рівень, і є сильний гравець, який спроможний це зробити, поступившись при цьому своїм індивідуальним щастям-насолодами. На щастя, індивідуальну насолоду від читання, в «Керамічних серцях» ще не скасували.
«Жаррак мовчки слідкував за швидкими рухами дівчини-служниці. Він не одразу впізнав у ній ту, котра клякла перед ним у дворі. Удома, в Альтесштадті, теж ніколи не зникала прірва, котра розділяла народжених під знаком оливної гілки і нижчих, але там він хоча б міг спокійно перекинутися кількома словами з материною помічницею Ліселлою чи управителем Густавом. Усвідомлення цієї прірви прийшло до нього рано — і поверталося щоразу в снах, де крижана вода підступала до горла. Та Жаррак легко забував сни.
— Якщо вона ще раз так запізниться, — порушила мовчанку маестра, коли Канре вийшла і невагомо причинила двері, — бачу, що шукатиму собі нову помічницю. Шкода, бо ця і сумирна, і з лиця нівроку — слуга в моєму домі має тішити око! А ще Канре читає й пише добре: я часом довіряю їй готувати всю пошту з запрошеннями.
Жаррак посмакував ім’я «Канре», котре скидалося на випадковий звук клавесина. Проте нічого не відповів. І дарма — за кілька секунд тітонька з лукавою усмішкою почала розпитувати, а чого це, до речі, племінник пропускає сьогоднішні лекції».
Текст: Ганна Улюра
Наталія Матолінець. Керамічні серця. Харків: Віват, 2020. 592 с.
