Люди і книги. Костянтин Сігов

Костянтин Сігов

Наступного року видавництво «Дух і літера», засноване 1992 року на базі Києво-Могилянської академії, відзначатиме своє 30-річчя. Розмовляємо з Костянтином Сіговим  про те, як видавництво створювалося і змінювалося: про мандрівку під назвою «Дух і літера», перші книжки, перших авторів, семіотику київського простору та «Європейський словник філософій». 

Початок: Київ – Париж – світ

— Назва «Дух і літера» виникла в Парижі не випадково. Навесні 1991 року я приїхав на стажування до Колеж де Франс (фр. Collège de France, один із найпрестижніших вищих навчальних закладів Франції – ред.). Я відвідував найкращі книгарні Європи і чітко розумів, наскільки величезними є лакуни, що утворилися в цій галузі в нас. Після радянської цензури і знищення низки галузей знань — від кібернетики й соціології до теології й філософії, — з’явилося бажання заповнити ці лакуни і відновити відносини між Києвом і Парижем, принести все це прекрасне інтелектуальне багатство у рідне місто, у рідну країну.

Наші перші переклади – це тексти Нобелівського лауреата Анрі Бергсона, класика і нашого сучасника Андре Глюксмана, який з величезною цікавістю стежив за трансформацією усього пострадянського простору. Ми переклали книгу Андре Глюксмана «Le XIe commandement» («11-а заповідь»). Він не раз їздив до Чечні, стежив за війною Росії з Грузією, Росії з Україною, був справді європейським філософом і одним із найбільш пильних аналітиків і критиків трансформацій. На початку 1992-го ми разом з Андре відвідали в Києві В’ячеслава Брюховецького. У коридорі Києво-Могилянської академії стояв бюст Леніна, і це викликало посмішку в нашого французького гостя.

На очах змінювалася семіотика київського простору. Щоб це не була проста зміна декорацій, а трансформація смислів, інтелектуальної карти, Україні й Києву необхідно було докласти чимало зусиль. В ті часи не було жодної нової мережі книгарень, а мережа СРСР була зруйнована. Приватних видавництв теж майже не було. По суті, виникало відчуття, що саме книжкова справа, як новий акведук, зможе доносити свіжий потік інтелектуальної інформації, думок, ідей. Так воно і сталося.

Серед наших перших авторів був і Поль Рікер. Ми переклали й видали п’ять його книг, згодом зустрілися з ним особисто. А 1993-го він приїхав до Києва й відкрив навчальний рік у відновленому університеті Києво-Могилянській академії. Вже тоді ми чудово розуміли, що йдеться про одного з найбільш знакових мудреців нашого часу. 

Контакти, зав’язані в Парижі, відкрили нам чудові можливості діалогу і з мислителями Німеччини, Англії, Італії та інших країн. Наш «Європейський словник філософій» — це, безумовно, один із найхарактерніших проєктів для конфігурації «Київ — Париж — Європа — світ» і солідарності інтелектуалів Києва та Європи. Ми зрозуміли, що в українському перекладі не вистачає класиків, — і видали тритомник Монтеня в чудовому перекладі Анатолія Перепаді, «Думки» Блеза Паскаля і праці Декарта. Це три кити європейської думки — на них зростали Іммануїл Кант, Девід Г’юмта інші континентальні й англосаксонські мислителі. Ми перекладали праці як класиків європейської думки, так і знакових авторів ХХ століття (Ханну Арендт, Сімону Вейль, Емануеля Левінаса, Поля Рікера).

Було чітке розуміння  — у нас більш загострене, —  що саме книга відкриває можливості для зустрічі. Коли я підписував контракт у паризькому видавництві Grasset на книгу Емануеля Левінаса «Entre nous: Essais sur le penser-à-l’autre» («Між нами: думки про інше»), то видавчиня запитала мене: «Чи не хочете поспілкуватися з автором?». Мене огорнув шок, наче мені запропонували подзвонити Гегелю чи Канту. Я відповів: «Звичайно!».

Левінас народився в колишній Російській імперії, у місті Каунас (тоді Ковно), гімназію закінчив у Харкові. З України він поїхав учитися до Страсбурга. 

Я запитав його: «Чому Франція?». Він відповів: «Бо ми були людьми, котрі знали, що таке «справа Дрейфуса», і Франція була країною, яка перемагала антисемітизм на найвищому державному рівні й боролася з ним» (йдеться про 1920-ті роки, до початку Третього рейху). 

Левінас дуже зрадів, коли ми надіслали йому макет книги — це було його перше видання кирилицею. У якомусь сенсі назва цієї книги стала для нас паролем. «Entre nous» — це простір між «Я» і «Ти». Для Левінаса це найголовнійший простір, тому що його першою філософією була етика. Від нього, власне, залежало, що далі буде продумано в інших категоріях (буття, часу, правди). У випадку з Левінасом, можливо, найбільшим єврейським мислителем кінця ХХ століття, була можливість долати розрив, пов’язаний із пам’яттю про Бабин Яр, про велику єврейську культуру. Для Києва це було істотно. Як згадував Мандельштам, до Першої світової війни, перевороту й окупації більшовиками Київ був на третину єврейським містом. Відновлення зв’язків між єврейською думкою і культурою складає важливу частину шляху «Духа і літери».

Плодотворна інакшість

— Після спілкування з Левінасом я, окрилений, повернувся на літні канікули до Києва і запросив Леоніда Фінберга долучитися до цієї мандрівки під назвою «Дух і літера». Він погодився. Наші перші контакти з авторами почалися в 1991–1992 роках. А від середини 90-х ми з Леонідом почали думати і над виданням журналу «Дух і літера», і над цілою низкою спільних публікацій. Тоді ми вперше брали участь у конференції в Єрусалимі. Потім – у виданні збірника «Євреї і слов’яни». 

Мені здається, є якась справжня і щоденна присутність того, що Левінас називає «entre nous». Це — плодотворна інакшість, яка весь час зв’язує і разом з тим нагадує про те, що ми ніколи не говоримо про щось монолітне, щось одноманітне. Завжди є «альтерітé», чи «альтер еґо» (що у нас є усталеною нормою). Ця якість надихала нас щоразу, як ми думали про нових авторів, видання, пов’язані з іудео-християнським діалогом в широкому гуманітарному контексті. Нам важливо було зрозуміти, що весь спектр гуманітарних наук — від історії, соціології до економіки, філософії — є.  Досліджували й біблійну думку – опублікували «Словник біблійної культури». Тим паче подолання невігластва в цій галузі є актуальним для пострадянського простору, де була спроба замінити певні базові таїнства різними радянськими ритуалами.

У якомусь сенсі наш новий синтез грунтується на базі широкого університетського контексту. Зокрема, ми опублікували книгу Ярослава Пелікана «Ідея Університету» (це, може, найкраща книга, присвячена тому, чим є університет). Пелікан був президентом Американської академії наук, деканом факультету в Єльському університеті. Книгу «Ідея Університету» він опублікував у діалозі з Джоном Генрі Ньюменом, видатним автором книги «Ідея університету» (ХIX століття). Вона про те, що сталося з університетом за останні 150 років, яким може бути майбутнє університету й у чому полягає універсальність університетського всесвіту як такого.

Колись я звернув увагу на те, що базовими інституціями, які створили нову Європу, були спочатку університети, потім — після Гутенберга — видавнича діяльність і, починаючи з ХIX століття, преса. Це три форми, в яких розвивався інформаційний простір. Нам здавалося, що створення нового типу університету (на кштал Києво-Могилянської академії) і нових форм видавничої діяльності зможуть зробити роботу ЗМІ на пострадянському просторі якіснішою й призвести до більш цікавого діалогу між цими трьома інстанціями, які й сьогодні продовжують визначати культурний простір сучасного світу. 

Новий наратив і укорінення в галузі смислів

—  Видавнича діяльність виявилася захопливою у значно сильнішому розумінні, ніж я міг уявити. Одна справа — це  прочитати книгу, навіть з позначками на полях. І зовсім інша — брати участь у її перекладі, писати до неї передмову, запрошувати авторів до країни. Тобто межа емпатії, межа входження в діалог — зовсім інша. 

У випадку з Полем Рікером я став щасливцем. Це сравді один із найбільших філософів сьогодення, творець, по суті, нової форми герменевтики, новатор в цілій низці галузей науки. Зокрема, він — лідер філософії права, автор тритомника «Час і наратив» і теорії наративної ідентичності. Ця теорія Рікера стала для мене відкриттям. Мені подобалося розповідати студентам Могилянки про те, що малі й великі спільноти (як ціла країна) мають наративну ідентичність, а не яку-небудь іншу. Коли я влаштовую когось на роботу, прошу надсилати мені CV— людина говорить про себе: ім’я, дата і місце народження, роки навчання тощо. Із цих перших елементів складається розповідь — «Хто я є?». По суті, єдиний спосіб людині представитися — створити цей наратив. 

Американські філософи стверджують, що базова розповідь про результат усіх сучасних демократій (починаючи з американської), що наратив визвольної емансипації загалом і жіночої зокрема, — це спосіб створення і побудови нового наративу. Для сучасної України це дуже важливо — створення, набуття, осмислення нового наративу. Але соціально-культурні наративи розпочинаються з трансформації власної розповіді. У часи падіння радянської імперії і кардинальних змін в Європі у мене була можливість брати участь в цьому всьому між Парижем і Києвом не тільки на рівні особистої біографії, а й на рівні видавничої діяльності. Вона — публічна, тому дає можливість розповсюджувати серед найширшого кола читачів якісь знакові тексти. Мандельштам свого часу говорив, що біографія— це список прочитаних книжок. Ще більшою мірою — це видані тобою книги. Це автори. 

Наприклад, Сімона Вейль. Я досить довго працював із її текстами, писав передмову до її книги «Укорінення». Вона мовить про те, що після Другої світової війни сталася нечувана в Європі утрата коріння, зв’язків. А будь-яке культурне поле — це те, що живить людину, що вирішує для неї питання життя і смерті. Йдеться про укорінення в галузі смислів, в галузі приналежності, а не тільки окремої людини і цілих спільнот. У передмові до книги Сімони Вейль я цитую Еліота, який написав передмову до англійського видання книги «Укорінення»: «Будь-яка війна неймовірно спотворює словник брехливими машинами, які працюють на повну потужність». У 1990-ті, коли я про це писав, я навіть уявити не міг, що ці машини розкрутять свій маховик у 2008 році для Грузії та в 2014 році для України, і будуть працювати далі. 

У 1990-ті ідеалістами залишалося чимало наших співвітчизників у Києві й наших друзів у Західній Європі. Здавалося, що холодна війна вже позаду і наведення мостів і установлення контактів — це те, що відбувалося само собою. Але насправді зараз сили деструкції — величезні, вони продовжують діяти. Радянська імперія не хоче йти зі сцени: вона не тільки продовжує убивати людей в точках колишнього Радянського Союзу, а й руйнує базові форми комунікації, діалогу, смислу. Токсичність старої ізоляціоністської системи, про яку ми всі почули, коли отруїли Скрипаля і Навального, виявилася сьогодні більш небезпечною, ніж у 1990-ті.

Томас Венцлова, Сергій Аверинцев або Валентин Сильвестров — автори, з якими працює «Дух і літера», —  народилися в 1937 році й бачили та випробували на собі багато чого. У якомусь сенсі зараз нам кардинально важливо, щоб досвід і свідчення цих людей у зовсім новій ситуації були почуті, щоб був резонансний простір, в якому ці голоси зможуть звучати. 

Ми видали чотиритомник Аверинцева — нічого подібного за останні 20 років, наскільки я знаю, у Російській Федерації не з’явилося, у Білорусі — теж. Один із наймудріших філософів колишнього радянського простору зараз не знаходить того відгуку, на який міг би розраховувати. Дуже важливо, щоби по-іншому будувалася гостинність у нашій країні стосовно таких голосів, як Томас Венцлова, Чеслав Мілош або Валентин Сильвестров. 

Арво Пярт, наприклад,  переконаний, що надзвичайно цікавим композитором, який пише музику на нашій маленькій планеті, є Сильвестров. І для нас вкрай важливо, щоб про це дізналися люди не коли-небудь (час, названий «епохою Сильвестрова», витворюється не тільки в музиці, але й у культурі), а зараз. Ми можемо піти на прем’єру його нової симфонії і зустрітися з маестро в залі. Мені здається, ми вже стільки часу згаяли, що не маємо права упускати його знову і знову. 

Спротив знищенню осмисленого часу, зокрема у діалозі між видавцями і журналістами, — одне із завдань сьогодні.

Спілкувалася Віка Федоріна

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *