Дім наЗовні

Маріам Петросян

Рівно десять років тому в російському літературному процесі цей роман просто вибухнув. Нікому до того не знана дебютанка з Вірменії Маріам Петросян оприлюднила грубезний твір «як болісно поєднати братів Стругацьких із мемурами Рубена Гал’єго».

Вона писала цей роман майже двадцять років, за півроку по публікації він зібрав сонм позитивних відгуків і дуже престижні книжкові відзнаки, був названий книжкою десятиліття. Куряка, Сліпий, Лорд, Руда, Табакі, Сфінкс, Чорний зачарували аудиторію; навіть ту, яка фентезійні книжки до того в руки не брала. Тепер стараннями Маріанни Кіяновської «Дім, в якому…» є й українською. 

Географічно не визначена локація. Час – умовний кінець ХХ століття. Дім на околицях нічим не примітний. Просто будинок, оточений багатоповерхівками «зубцями-наверх», тож околицю цю звуть Гребінцями. Це більш як сторічний старобуд називають Сірим, і чужі – ті, що живуть у Зовнішності – до Дому не ходять. Це інтернат для підлітків із інвалідністю. Герої Петросян – люди на візках, люди з вадами зору, люди з ампутованими кінцівками, люди з важкою формою епілепсії – переважно діти, яких спекалися втомлені і байдужі батьки. В цьому світі ніхто не має імен, тільки прізвиська. Хіба Ерік Ціммерман деякий час буде Еріком-новеньким, поки в Домі не обживеться. 

Дім має чіткі правила й ієрархії. Зараз триває останній рік перед випуском, і п’ять груп старших вихованців поділилися на Фазанів (охайні, спокійні відмінники-«візочники»), Щурів (панки-злодюжки), Птахи (готи-ботаніки), Пси (носять шкіряні ошийники, агресивні воїни) і неоднорідна група «з четвертої кімнати», яку очолює Сліпий, що є фактично лідером всього Дому. В Домі діє Закон, він регламентує і контролює взаємодію груп. Є ще дівчаче крило, там теж є три групи, але дівчата з юнаками майже не взаємодіють.

А в Домі неспокійно тим часом, бо жоден випуск спокійно не проходить. От сім років тому, за попереднього випуску, почалися війни угрупувань, закінчилося все кривавою драмою: убивствами і самогубствами. А тут ще новина: після випуску Дім зариють і знесуть. У вихованців є можливість повернутися у Зовнішність, спробувати жити в тому світі, де вони народилися. Зовнішність особливих дітей лякає до нестями. Інший варіант надає сам Дім, він – портал по суті, сам собою паралельний світ. До того споду реальності (Ліс він зветься) вихованці можуть потрапляти свідомо, коли забажають; але деяких туди просто «викидає» на непевний час і без гарантій на повернення. Тож ті, кого не вабить Зовнішність, можуть залишитися з Домом – піти назавжди у паралельний світ. В тому світі їхні фізичні вади не мають жодного значення, там вони є такими, якими бути заслуговують і бажають.  

Дім – закрита спільнота, виписана чітко і переконливо-антропологічно. Тим трагічніше звучить головна тема «Дому, в якому…» – обмеження. Тіло нас обмежує: хворе чи здорове. Час нас обмежує: міфічний-циклічний, де можна врятуватися, чи реальний біографічний, який не зупинити. Простір нас обмежує: навіть магічні Доми-портали поділені на кімнати з номерами на них. Нас обмежує власний досвід: кожен вихованець в цій книжці згадає свою історію, що привела його в інтернат, – вони дивовижно подібні одна до одної. Нас обмежує страх: перед зовнішнім світом і власними потребами (що уже про бажання говорити). Нарешті нас обмежує необхідність жити з кимсь поруч: навіть закриті спільноти – то спільноти насамперед, люди-серед-людей. Іронічно це все, якщо звернути увагу на назву книжки, принципово недописану, принципово незавершену, назву без обмежень. Дім, в якому… хто? що? що сталося? що станеться? Шакал Табакі – шаман місцевий (цей персонаж – романна удача на 100%) повідомить прозоро: Дім і його попередні мешканці породили нинішніх дітей, що в ньому живуть. Це уже не просто спільнота, це таки непереривність, повторювана і відтворювана, те, що звуть забутим словом «рід». Звуть переважно в версії «закон роду» і «родове прокляття». 

Це фентезі, яке знову і знову хочеться читати як реалістичний роман. Позаяк фантазії Петросян насправді – від безпорадності зрозуміти, як же все це осмислити «в Зовнішності». От вам група щасливих юнаків, які пішли в Ліс, тим врятувалися, тим довершені, і можливо повернуться, коли будуть готові. А ми готові побачити раптом групу підлітків, яка впала в наркотичну кому? Фазани – прилежні діти, які добре вчаться і піклуються про своє здоров’я та яких не приймає Ліс. Ми готові побачити в них стабільне і послідовне виховання «соціально прийнятної людини з інвалідністю»? Сліпий гальмує заколот Псів, бо таким є Закон, бо має бути баланс сил в Домі. Ми готові бачити в цих харизматичних юнаках убивць, ким вони і є де юре? 

Ми готові боятися так же, як бояться вони? 

«Дім, в якому…» уже прочитали як роман-пророцтво про з’яву Надлюдини. Знаєте, якщо це і Ніцше, то той, який бігав, обмазавшись лайном, по божевільні. А книжка рецептів подолання обмеження-бути-людиною не надасть, вона просто розкаже приголомшливу історію про дітей-фантазерів в інтернаті для інвалідів.         

«Сьогодні в Кавнику я питав Рудого, який нависнув над рундуком, що означає його татуювання. Він був без майки, і я побачив у нього на грудях зображення людини з собачою головою. Хотів завести те, що Табакі називає світською бесідою, але влипнув – як завжди. Він сказав, що це Бог мертвих Анбуіс. “Скажімо прямо, покровитель небіжчиків”. 

Рудий поклав голову на згин ліктя й чомусь засумував. Мені здалося, що він не зовсім тверезий, хоча перед ним стояла тільки кава. Усі дивилися на нас. Це було неприємно, і я чимшвидше від’їхав від рундука. Але Рудий раптом здригнувся, відлипнув від рундука та схопив мене за рукав. 

  • А я його Ангел на Горішньому Світі! Його хрінів посланник, ясно тобі?! – заволав він смикаючи мене за одяг. Коли навколо почали збиратися роззяви, він відпустив мене й утік. Здається, в нього депресія від передозування зеленого. Він того, що він не знімає зелених окулярів.

Прочитав на стіні:

“Брати і сестри, не прикидайтеся дурними. ВІН уже близько”. Розумник.

“Уночі буде проведено очисну кампанію. Тим, хто на третьому колі, явка необов’язкова”. Своя Людина.

Македонський склав у себе під ліжком купу каструльок і чашок. До цього він цілу годину мив їх і протирав. Придадуться, – сказав він, коли я втретє заглянув під ліжко.

Де придадуться? – запитав я.

Та де завгодно, – відповів Македонський і стягнув ковдру нижче, прикриваючи свій склад».

Текст: Ганна Улюра

Маріам Петросян. Дім, в якому… / Переклад Маріанни Кіяновської. Київ: Книголав, 2019. 480 с.

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *