Стороннім вхід заборонено: острів свободи Параски Плитки-Горицвіт

Параска Плитка-Горицвіт

17 жовтня в Мистецькому Арсеналі відкрилася масштабна виставка творчої спадщини гуцульської художниці, письменниці, фотографині, фольклористки та етнографині Параски Плитки-Горицвіт. А це понад 4000 світлин, близько 500 рукописних книжок, витинанки, графічні твори, скульптури, ікони, картини тощо. На експозиції представлена лише частина доробку, але цього більш ніж досить, аби залишити неймовірні враження.

Параску Плитку-Горицвіт називають карпатською Катериною Білокур або карпатською ж Марією Примаченко, Сковородою у спідниці, Гомером Гуцульщини та українською Вівіан Майєр. І в цьому шерегу порівнянь є якась підсвідома констатація вторинності. В той час як Параска не займалася вуличною фотографією, не малювала натюрморти з квітами, не створювала картини з чудернацькими звірами й не написала жодної епічної поеми. Вона, як-то кажуть, робила своє. Працюючи в різних медіа, вона створювала власний світ, спираючись на ландшафт і традиції рідної Гуцульщини і водночас відштовхуючись від них, аби піднятися над буденністю заради творчості. А творчість в її випадку була синонімом свободи: від соціальних стереотипів, гендерних упереджень, селянського календарно-циклічного способу життя. Саме тому виставка називається «Подолання гравітації».

Якщо вже вдаватися до порівнянь, жінка в окулярах, з великою внутрішньою міццю і живим розумом, що ми її бачимо на світлинах, схожа радше на Симону де Бовуар або Сьюзен Зонтаґ. ЇЇ з легкістю можна уявити мислителькою європейською рівня, якби вона здобула відповідну освіту. Проте доля Параски склалась інакше: 17-річною вона отримала 10 років сталінських таборів за допомогу УПА. Ще під час заслання вона дала собі обіцянку: якщо виживе — решту життя славитиме Мир Божий. Жінка сказала — жінка зробила. Здається, Плитка-Горицвіт здатна була перетворити на мистецький акт будь-що: на виставці можна відшукати навіть оздоблену розписом мишоловку. Ще за життя мисткині її хата перетворилася на справжній музей. У цьому можна переконатись, якщо скористатися VR-окулярами, які дозволяють опинитися всередині домівки Параски в Криворівні, не полишаючи стін Мистецького Арсеналу. Проте кураторка та автори виставки наполегливо рекомендують відвідати карпатське село в реалі, і з ними важко не погодитись.

Радість, уява, свобода

Усі роботи Параски Плитки-Горицвіт — про щоденну радість буття. Варто додати: вільною людиною. Адже в тому, як вона намагалася вийти за межі фізичного світу, відчуваються не лише ренесансний масштаб і широта особистості, а й табірний досвід. У книжці «Українки в ГУЛАГУ: вижити значить перемогти» Оксани Кісь йдеться про те, що творчі практики українських жінок (здебільшого — офіційно заборонені), зокрема й ручна робота з будь-якими матеріалами, які лише можна було відшукати, були потужною стратегією виживання й збереження власної ідентичності: національної, культурної, гендерної. А ще — формою ненасильницького опору радянському тоталітарному режимові. Можна припустити, що звідси ж у Параски захоплення Індією та ідеями Махатми Ґанді.

Плитка-Горицвіт була залюблена в Індію, яка стала для неї простором уяви та свободи. Вона збирала про цю країну книжки та вирізки з часописів, писала листи до Індіри Ґанді, зробила серію портретів індійських політичних і культурних діячів «Лідери миролюбної Індії», написала гуцульською говіркою справжній пригодницький роман «Індійські заграви» про мандрівку двох гуцулок до Індії (шість томів, до речі!), до якого створила дві серії ілюстрацій: однойменну в кольорі та монохромну «Пригоди в індійських джунглях». Також спеціально для роману Параска вигадала абетку на основі санскриту та грузинської мови для відтворення реплік відповідних персонажів. А як вона фотографувала…

Власне, саме фотоархів Параски Плитки-Горицвіт і став формальним приводом для розмови про неї в просторі Мистецького Арсеналу. Виставка готувалася два роки, а почалося все з того, що восени 2015 року режисер Максим Руденко з художницями Катериною Бучацькою та Інгою Леві знайшли в хаті Параски у Криворівні коробку з плівками. Майже випадково. І це стало відправною точкою для переосмислення постаті Плитки-Горицвіт, яка доти була відома здебільшого як наївна художниця, народна письменниця та етнографиня. Фотографії підважили авторське начало в оцінці її творчої спадщини, зсунувши акцент з етнографічної цінності на художню. Крім того, ця знахідка має неабиякий дослідницький інтерес, бо про українських жінок-фотографинь ХХ століття відомо небагато, оскільки їхні архіви або не збереглися, або стали частиною мистецької спадщини інших держав.

Що ми знаємо про Параску Плитку-Горицвіт як фотографиню

Параска Плитка-Горицвіт

У 27 років Параска повернулась до Криворівні з заслання і зіткнулася з нашорошеністю односельців. Будемо відверті, політв’язні й сьогодні не завжди викликають емпатію, а за часів СРСР і поготів. Мистецько-усамітнений спосіб життя лише загострив її інакшість в очах оточення. Фотографія ж стала способом налагодження комунікації та соціалізації.

Плитка-Горицвіт навчилася фотомистецтву сама, за журналами, і влаштувала в хаті міні-фотолабораторію. Фотографувати почала в 1954-1955 рр. і продовжувала до початку 1990-х, ставши повноцінною хронікеркою життя Криворівні. Тому представлені на експозиції світлини можна розглядати і як окремі висловлювання, і як великий цілісний наратив.

Люди на світлинах Параски, хоч і позують, але з цілковитою невимушеністю, як це можливо лише зі «своїми», без тієї ледь вловної внутрішньої зачиненості, що перетворює фото живої людини на гранітний пам’ятник. Навряд чи така щирість була б можлива перед стороннім споглядачем. Якщо порівнювати ці фото зі, скажімо, сьогоднішніми відформатованими (й відфільтрованими) під соцмережі світлинами, в позуванні криворівнян геть немає самоцензури.

Усі світлини Параски об’єднує виразна позачасовість. А ще — нерадянскість, навіть антирадянскість, бо вільна за своїм єством Плитка-Горицвіт фотографувала людей саме вільними, ніби вирваними з трактувань і узагальнень офіційних радянських наративів. Хоч усі вони зайняті простими щоденними справами: працюють, випасають худобу, перуть, порпаються на городі, будують хати, святкують релігійні свята, п’ють трунок, їдять, курять, сміються… Сакральне й профанне, святкове й буденне, люди й худоба під вкрай людяним поглядом Параски Плитки-Горицвіт опиняються в якійсь майже міфологічно-синкретичній рівнозначності. Перед обличчям вічності — все є важливим.

Люди й карпатські краєвиди на світлинах фотографині зачаровують і закохують. Як писала Сьюзен Зонтаґ у роботі «Про фотографію»: «Моменти втраченого часу, зниклих звичаїв — нам видаються сьогодні набагато сюрреалістичнішими, ніж будь-яка фотографія, подана поетично й абстрактно за допомогою подвійної експозиції, недопроявлення, соляризації тощо».

Що ще ми знаємо про Параску Плитку-Горицвіт

Одним з основних джерел інформації про Параску є її щоденники, що також представлені на експозиції. Наприклад, книжечка під назвою «Чуєш брате мій…» У Youtube можна знайти документальні фільми «Світ Параски Горицвіт» (1992) Павла Фаренюка і «Коляда для Параски» (2005) Олега Драча. Якщо перший фіксує життя Параски і побудований як інтерв’ю з нею, другий знятий post morten і містить кадри коляди на її могилі. Також під час експозиції у Мистецькому Арсеналі демонструватиметься документальний фільм «Портрет на тлі гір» Максима Руденка, створений в процесі дослідження фотоархіву Плитки-Горицвіт для цієї виставки.

Однак на загал ім’я Плитки-Горицвіт є такою ж мірою реальним, як і легендарним. І в цьому є свої переваги: величезний простір для занурення й інтерпретацій її життя, художніх стратегій та мистецької спадщини.

Параска Плитка-Горицвіт

Також відомо, що Параска все робила по-своєму. Якщо вона писала ікони, то це були неканонічні ікони, з нетиповою колористикою й гуцульською орнаментикою. Іконописом вона почала займатися в 1968 році і створила близько 100 робіт, використовуючи найкращі матеріали. Проте їх завжди бракувало. Так у її творчому доробку з’явилися двобічні ікони, які також представлені на виставці.

Якщо присвячувала себе письму, то перетворювалася на видавчиню, письменницю і вигадливу книжкову дизайнерку в одній особі. Параска не лише створювала рукописні книжки, а й малювала до них ілюстрації, прикрашала сторінки орнаментами, робила обкладинки і навіть оздоблені витинанками футляри, аби вони довше зберігалися. При цьому книжки оформлювалися як повноцінні друковані видання: з форзацом, авантитулом (зазвичай зі світлиною авторки), титулом, закладкою і змістом.

Якщо спілкувалася з людьми, то не втомлювалася бути щедрою. Залишилося багато свідоцтв, що Параска часто дарувала зроблені нею ікони, світлини та книжки односельцям, дослідникам, студентам.

Якщо поринала в творчий процес, то ніхто і ніщо не могли стати їй на заваді. За переказами, коли Параска «заховувалась» у творчість, вона вивішувала на хвіртці табличку «Стороннім вхід заборонено». Попри всю її релігійність, в такі моменти вона могла відмовити в спілкуванні навіть священику.

Параска Плитка-Горицвіт

Що варто знати про виставку

Одна з беззаперечних переваг експозиції — продумана організація простору: від генеральної ідеї до способу розвішування світлин на стінах. Виставка складається з чотирьох залів, кожен з яких має свою концепцію.

Перший є своєрідним життєписом Плитки-Горицвіт. Тут є відомості про її родину, світлини людей, які оточували її в Криворівні, й таймлайн, що дозволяє подивитися на життя Параски крізь події, що відбувалися в СРСР та світі, і навпаки. Також тут представлений епістолярій мисткині, оскільки вона намагалася подолати гравітацію не лише в творчості, а й у спілкуванні та підтримці інших людей. Листувалася з родичами з Австралії, українськими солдатами, що проходили строкову службу по всьому Радянському Союзу, дисидентами, київськими художниками-монументалістами, табірними друзями («товаришами сумних днів»). І на все знаходила час.

Другий зал присвячений текстово-візуальній частині художньої спадщини Параски. Тут варто згадати, що це авторські неканонічні молитви, пісні та співи, лірична поезія, верлібри, казки, щоденники, романи (зокрема — графічний роман «Доля гуцулки»), переспіви житій святих, іконопис, картини, малюнки, гравіювання і кольоровий розпис на камені, витинанки тощо.

Проте ікони представлені переважно в третьому залі, що моделює інтер’єр хати Параски в розрізі. Після майже 10 років таборів із досвідом повсякчасного перебування в одному приміщенні з геть чужими людьми, під постійним наглядом, дві невеличкі кімнати власного простору перетворились для Плитки-Горицвіт на справжній острівець свободи. Хата стала для неї домом, майстернею, келією та фотолабораторією водночас. Саме звідси можна здійснити 3D-подорож до її домівки в Криворівні.

Четвертий зал репрезентує фотоспадок мисткині. Крім світлин, розміщених за серійним і тематичним принципами, тут представлені й численні негативи плівок. Якщо озброїтися лупою, можна подивитись на світ очима Плитки-Горицвіт. Власне, ця ідея неодноразово підкреслюється в експозиції: ми занурюємося не лише у створений Параскою світ та відтворені нею час і простір, а й всередину її власного космосу, за принципом пісочного годинника.

Параска Плитка-Горицвіт

Крім портретів людей та гір, фіксації побуту, свят і обрядів, Плитка-Горицвіт постійно експериментувала з можливостями фотографії: робила віньєтки, колажі, фотомаски, ретуш, створювала серії. Також портретувала криворівнян з використанням тантамаресок «Привіт з Криворівні» та «Привіт з Карпат». Ці поштівки і сьогодні зробили б честь асортименту «Укрпошти».

Завершує експозицію відеоінсталяція «Політ», створена на основі фотоархіву Параски. У цьому місці відчуваєш себе, як у планетарії: слайди магічного світу Карпат плинуть так, ніби споглядаєш за повільним рухом планети Криворівня. Або — планети Параска Плитка-Горицвіт.

P.S.

Виставка «Параска Плитка-Горицвіт. Подолання гравітації» триватиме в Мистецькому Арсеналі три місяці. Проте у фейсбуці залишається створена авторською командою експозиції сторінка, присвячена її фотоархіву.

Здавалося б, що сучасним швидким і прагматичним людям до якоїсь представниці наївного мистецтва ХХ століття? Однак парасчина фб-сторінка не є мертвою чи меморіальною. Користувачі мережі активно з нею взаємодіють: лайкають, коментують, намагаються впізнати людей на світлинах. Історія Плитки-Горицвіт, актуалізована зусиллями трьох людей, не лише сприймається як жива, а й дійсно живе, продовжується, вийшовши за межі власного часу та простору.

Здається, Парасці сподобалося б.

Текст: Ія Ківа

  • Що: виставка «Параска Плитка-Горицвіт. Подолання гравітації» 
  • Де: Мистецький Арсенал (Лаврська, 12)
  • Коли: 17 жовтня 2019 – 19 січня 2020

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *