Як ефективно оптимізувати, а також налаштувати плідну комунікацію між відділами й підтримувати дружню атмосферу в колективі?

Наприклад, спочатку прочитати нову книжку видавництва Vivat. Світ праці геть розпадається від завали хибних інструкцій, ідей і припущень, як полегшити роботу. Стратегії управління, що добре зарекомендували себе десь у 70-х, віджили своє. Що, як каскадування цілей більше не запорука ефективного робочого процесу, а зворотний зв’язок — не основа успішної комунікації? Маркус Бакінгем і Ешлі Ґудолл не з чуток знають, хто і що насправді тягне компанію на дно, як Атлантиду. Пандемічні реалії не залишають жодного шансу бути на плаву офісам старого зразка. Ця книжка не просто дає нове бачення робочого процесу, вона допомагає його ефективно оптимізувати, а також налаштувати плідну комунікацію між відділами й підтримувати дружню атмосферу в колективі, де важать на сильні сторони працівників!

Автори

Маркус Бакінгем — соціолог і автор бестселерів, який вивчає продуктивність на робочому місці. Про нього писали New York Times, Fortune, Businessweek та Fas t Company.

Ешлі Ґудолл — старший віцепрезидент із лідерства та командного інтелекту в Cisco Sys tems. Компанія — це, за Ґудоллом, талант-менеджмент, коучинг, дослідження, аналітика та технології на службі в керівників і їхніх команд.

Маркус Бакінгем, Ешлі Ґудолл. «Плече до плеча. Як порозумітися на роботі»  / — переклад Олега Буйвола. Х: Vivat, 2022, 336 ст.

Міф №4 Найкращі люди мають бути всебічно розвинуті

Подивіться, як Ліонель Мессі веде м’яч. Наберіть на ютубі «найкращі паси з Ліонелем Мессі» та подивіться будь-який з роликів, що з’являться.Їх там буде кілька сотень. Будь-яке відео цікаво дивитися. На екрані ви побачите невеличкого чоловіка з чарівними ногами. Він буде бігати з шаленою швидкістю, обійде одного захисника за іншим, добереться до штрафного майданчика і проб’є. Якщо ви футбольний фан, ви вже багато разів слідкували за ним. Якщо ні, варто витратити зайву хвилинку і поспостерігати за цією людиною. Усі, хто цікавиться досконалістю, можуть багато чого дізнатися з надзвичайної фізичної форми футболіста. Ми можемо міркувати, що є причиною такої прудкості, аналізувати його техніку або розбирати кожен його крок — чи просто захоплюватися майстерністю і намагатися уявити, де ще можемо спостерігати таке завзяття.

Ліонель Мессі народився в аргентинському портовому місті Росаріо. Він ще в дитинстві був прудконогим. На відео, на якому мати зберігла згадку про синові перші футбольні матчі, ви побачите, як він обганяє одного хлопця за іншим, а непомірно великий для нього м’яч ніби прив’язали до ніг. Його талант виявився настільки яскравим, що емісари «Барселони» перетнули Атлантичний океан та запросили Мессі у віці всього лише тринадцяти років до Ла Масії, легендарної молодіжної академії цього футбольного клубу. На новому місці його невисоке тіло відмовилося рости далі. Йому давали гормони росту, щоб тіло відповідало грандіозності його дару, проте тіло наполегливо відмовлялося. Ріст Мессі — 5 футів 7 дюймів* . Він залишився так само худорлявим, як підлітки, що грають на вулицях бідняцьких нетрів Буенос Айреса. Проте все це не мало значення. Його талант від цього не зменшився. Попри хирляву статуру й низький ріст м’яч, наче зачарований, прилипав до його кросівок, а Мессі міг розвивати величезну швидкість і, наче заєць, різко змінювати напрям. У віці сімнадцяти років він почав грати за «Барселону». Відтоді він здобув славу найкращого футболіста світу, в очах багатьох — найкращого футболіста всіх часів. Дивіться на нього, дивіться пильніше, бо, можливо, нам уже не судилося побачити нікого, хто зможе з ним зрівнятися. Хоча будь-яке відео на ютубі може надати достатнє уявлення про його майстерність, найкраще це демонструє гол, який Мессі забив у ворота «Атлетік» Більбао під час фіналу Кубка Іспанії у 2015 році¹. Варто роздивитися все докладно, бо за кілька секунд Мессі встиг напрочуд багато. Його комбінація закінчилася гарматним ударом. Невеличке відео демонструє ту несхожість з іншими, що є підґрунтям його обдарування.

Мессі отримав пас на середній лінії поля і кілька секунд стояв мов укопаний, із м’ячем біля ніг. Один захисник застиг перед ним. Усі інші гравці команди-суперника розсіялися на полі між ним і воротами. Нарешті, ніби під впливом раптової думки, Мессі кинувся вліво, виконав обманний рух назад так, що найближчий захисник не зміг нічим йому завадити, та повів м’яч уздовж кромки поля. Троє інших гравців команди суперниці кинулися на нього, намагаючись притиснути у кутку, подалі від воріт. На секунду уповільнивши біг, Ліонель сіпнув правим плечем, проте побіг наліво, прокинув собі м’яча повз ніг одного із суперників. Звільнившись із-під опіки трьох захисників, нападник кинувся у напрямку штрафного майданчика. Ще двоє гравців «Атлетік» Більбао побігли навперейми, проте Мессі якимось дивом вдалося обвести їх. Його ноги швидко рухалися. М’яч підкотився до лівої ноги. Ідеальне положення, щоб ударити по воротах. Мессі вдарив і забив гол. Гравців «Барселони» вітали настільки гучно, наскільки взагалі можуть вітати футболістів фани. Навіть уболівальники «Атлетік» Більбао плескали, коли Мессі йшов до середньої лінії, щоб продовжити матч. Це була велика мить. Якщо декілька разів передивитися відеозапис, ви побачите дещо таке, що заслуговує на подив: здатність Мессі майже миттєво розвивати велику швидкість, внутрішнє відчуття м’яча та найнебезпечнішого кута удару по воротах, парадоксальне рішення бити у напрямі найближчої бокової стійки воріт. Проте найбільше відкриття чекатиме на вас, коли будете передивлятися, як Мессі веде м’яча повз сімох захисників від середньої лінії до штрафного майданчика: майже виключно однією ногою. Порахувавши, скільки разів його ноги доторкнулися до м’яча від середньої лінії до пробиття по воротах, ви дізнаєтеся, що з дев’ятнадцяти ударів тільки два було зроблено правою ногою. Усі інші, зокрема фінальний удар по воротах, Мессі здійснив лівою.

Якщо ви після цього забажаєте передивитися інші відеозаписи того, як Мессі веде м’яча, то скоро зрозумієте, що це не виняток, а правило. Співвідношення у дриблінгу між сильною і слабкою ногами залишається постійним — 10 проти 1. Для порівняння: Кріштіану Роналду, чия ударна нога — права, має співвідношення 4,5 проти 1. Мессі не просто гравець, чия ударна нога — ліва, він узагалі майже завжди веде м’яча, пробиває по воротах, передає пас лівою ногою.

Те, наскільки часто Мессі б’є по м’ячу лівою ногою, звісно, є явищем аномальним. Попри те що всі гравці команд суперниць прекрасно знають, що він битиме майже виключно лівою ногою, Ліонелю щоразу вдається пошити їх у дурні та обійти. Цьому нападнику вдалося перетворити те, що зазвичай вважають у футболі недоліком, на велику перевагу — завдяки здатності моментально розвивати шалену швидкість і влучно пробивати.

Слідкуючи за його рухами, ми схиляємося до думки, що ця перевага має мало спільного з раціональними підрахунками. Звісно, Мессі тренувався за своє життя десять тисяч годин, якщо не більше, проте, дивлячись, як він, ухиляючись і підстрибуючи, біжить у напрямку воріт, ми розуміємо, що ним рухають не дисципліна і старанність, а чиста, неосяжна, нічим не затьмарена радість від того, що він робить. Бачити, як він біжить з м’ячем по футбольному полю, — це бачити людину в найвищій точці її атлетичної досконалості. Це надихає і додає наснаги, так завжди буває, коли ми дивимося на людину, що світиться від задоволення. Усе, що нам залишається, — зачудовано всміхатися і плескати у долоні, як плескали вболівальники команди-суперниці, цьому невисокому чоловічкові.

•••

Звичайно, успіхи Мессі стосуються великого спорту, проте серед ваших колег може з’явитися людина, яка викличе подібні почуття. Одна людина може зробити презентацію настільки послідовно і легко, що ви від задоволення будете їй усміхатися. Інша настільки легко зможе задовольнити вимоги занадто буркотливого клієнта, виявляючи достатньою мірою співчуття і практичність, що ви зачудовано за цим спостерігатимете. Третя настільки вміло залагодить складний конфлікт, що ви не розумітимете, як це їй вдалося. Людина взагалі схильна насолоджуватися проявом талантів в інших. Коли щось вдається іншим особливо добре, ми від щирого серця захоплюємося цим. Така поведінка закладена в людині природою.

Ви самі здатні відчувати таку ж величезну радість, як Мессі, коли прилюдно демонструєте все, на що здатні, свої переваги. Це задоволення собою викликане радше не тим, наскільки добре ви зуміли виконати свою роботу, а тими відчуттями, які виникають під час виконання. Перевага, як бути до кінця точним, не «те, що ви добре вмієте робити». На світі багато справ, які вам доводиться виконувати через високі розумові здібності, відчуття обов’язку або дисциплінованість. Ви добре з ними справляєтеся, проте вони викликають у вас лише нудьгу, відчуження і навіть розумове отупіння. «Те, що ви добре вмієте робити» — не перевага, а вміння. А ще ви зможете продемонструвати високий рівень уміння, зазвичай ненадовго, лише у небагатьох випадках. Це не принесе вам задоволення.

Перевага, навпаки, асоціюється з такою «діяльністю, яка викликає відчуття власної сили». Цей різновид діяльності потребує певних якостей. Перед початком ви відчуваєте нетерпіння. Під час виконання роботи час, як вам здається, прискорюється. Одна мить зливається з іншою. Після закінчення, попри можливу втому і небажання знову це робити, принаймні у найближчий час, ви відчуваєте задоволення і гордість за себе. Саме поєднання трьох конкретних відчуттів — приємного передчуття на початку, відчуття польоту часу під час виконання і задоволення виконаним опісля — перетворює ту чи іншу діяльність на перевагу. Саме це поєднання відчуттів змушує вас хотіти робити це знову і знову, ще хоч раз пережити ці відчуття, викликає жагу знову це повторити. Перевага радше має спільне з апетитом, ніж з умінням. Вона, наче апетит, підживлює ваше бажання продовжувати це робити, поки ваші вміння настільки загостряться, що ви здатні будете досягти досконалості.

Звісно, можуть існувати такі справи, до яких ми відчуваємо «великий апетит», але обділені при цьому природними можливостями, щоб ними серйозно опікуватися. Таке трапляється, проте нечасто. Флоренс Фостер Дженкінс, за словами одного історика, була «найгіршою оперною співачкою в світі. Ніхто до й опісля неї з такою легкістю не відмовлявся від кайданів нотного письма»². Автору пісень Коулові Портеру довелося кілька разів бити себе тростиною по нозі, щоб уголос не розсміятися. Настільки жахливо Флоренс співала! От тільки їй дуже подобалося співати. Їй навіть вдалося купити собі право співати на сцені Карнеґі-хола. 

Проте, якщо ми пильніше придивимося до леді Флоренс або інших людей, які полюбляють робити те, що в них не виходить, то зрозуміємо, що часто цим людям подобається не власне ця справа, а те, що є супутнім до неї. У випадку з леді Флоренс, найімовірніше, роль відіграли виступи на публіці. Замолоду вона була успішною піаністкою, грала навіть у Білому домі, поки нещасний випадок не позбавив її можливості грати. Їй довелося знайти інший спосіб повернутися на сцену. Трапляється також, що людина, яка загалом погано щось робить, проте якій одного разу вдалося перевершити саму себе, повертається до цієї справи у безкінечних спробах повернути мить досконалості й слави. Будь-яка людина, котрій вдалося сім разів поспіль ідеально пробити ключкою по м’ячу на полі для гольфу і котра потім протягом багатьох років намагається повторити цей подвиг, мене зрозуміє. У будь-якому разі, як нам здається, переважна більшість людей від народження не здатні полюбити справу, виконати яку добре вони не можуть.

Нам набагато приємніше робити те, від чого ми отримуємо задоволення. Ми не завжди можемо це пояснити, проте деякі різновиди діяльності містять складові, що вдихають у нас життя, піднімаючи над собою, визволяючи в нас щось витончене, життєрадісне і творче. Ми всі різні, звісно, тому кожен знаходить цю радість у різних видах діяльності, проте всім нам знайоме це відчуття. Якщо робота насправді дарує нам радість, змушує навіть відчувати любов до того, що ми робимо, — це чудово. Стіві Вандер, людина, яка дещо знає про те, як розвивати свої переваги й демонструвати їх світові, висловився краще за нас: «Тобі ніколи не відчути гордощів за свою роботу, якщо ти не відчуваєш радості під час її виконання. Твоя найкраща робота завжди приносить радість»³.

Саме радощі Стіві Вандер відчуває, коли складає пісні та співає. Те саме відчуває Ліонель Мессі, коли танцює навкруги захисників і потрапляє м’ячом у сітку воріт під найфантастичнішим кутом. Саме світлу радість ми бачимо на обличчях у тих, хто прекрасно впорався зі своєю роботою. Ми бачимо людей, які знайшли любов у тому, що роблять. Ваша компанія сподівається, що саме ці почуття викликатиме у вас робота, яку ви виконуєте. Коли лідери говорять вам, що хочуть, щоб ви стали творчими, винахідливими, товариськими, незламними, тямущими та плідними, насправді вони воліють сказати: «Ми хочемо, щоб ви працювали з натхненням, яке приносить вам радість, виконували завдання, які вам подобаються». На жаль, цими спостереженнями часто нехтують у ділових колах, можливо, через те, що бізнес вважають суворою об’єктивною конкуренцією, поряд з якою ідея отримання радості від своєї роботи, що є передумовою досягнення досконалості, здається досить несерйозною. Виправлення недоліків, незалежно від того, наскільки легким це може видатися, дуже серйозна справа, а от пошуки радості більш личать поетам.

Проте дані не брешуть. Серед восьми умов, які визначають високу продуктивність роботи команди, виокремлюється одна — у кожному дослідженні, незалежно від національності та сфери діяльності. Ця умова є найвпливовішою у визначенні високої продуктивності команди. Її можна сформулювати так: «У мене є можливість щодня реалізовувати себе на роботі». Незалежно від того, яку роботу ваша команда виконує і в якій частині світу перебуває, вона завжди буде більш продуктивною, коли якомога більше її членів відчуватимуть задоволення від того, що роблять. Якщо ми позбавимося слова «щодня», вирішивши, що це надто часто і, можливо, треба дізнатися лише, чи мають люди можливість відчувати «повну відповідність» між своїми перевагами й своєю роботою, умова перестає «працювати», тобто втрачається зв’язок між тими, хто позитивно відповідає на це запитання, і продуктивністю праці команди. «Щоденність» відчуття, що ваша робота розкриває ваші переваги, є життєво необхідною для високої продуктивності. У найкращих командах лідерам вдається не тільки визначити переваги кожної людини, а й коректувати завдання і відповідальності так, щоб усі члени команди відчували: робота дозволяє їм щодня повною мірою реалізувати свої переваги. Коли лідер команди здатен на таке, усе інше (офіційне визнання, відчуття спільної місії, ясність сподівань тощо) спрацьовує краще. Якщо лідер команди на таке не здатен, усе інше, хоч що він робить, ніякі гроші, звання, підбадьорювання, лестощі нічого не зможуть владнати.

Більш детально можна прочитати у книзі.