Джихад у Нарнії

Мохсін Хамід

Саїд і Надья знайомляться в вечірній школі, обоє працюють в піарі і підвищують кваліфікацію.

Він носить коротку бороду, бо йому так хочеться. Вона покриває волосся, бо так безпечніше ходити вулицями самотній жінці. Дуже скоро, за тижні навіть, не за місяці, він змушений носити бороду, вона мусить закрити волосся і тіло – до влади прийшли ісламісти-фундаменталісти, тепер це питання буквального виживання. В місто прийшла громадянська війна. 

Вимикається електрика. Вибухають будинки. На вулицях то тут, то там трапляються масові розстріли. Громадяни, позбавлені свобод і прав, закуповуються продуктами, намагаються швидко зняти гроші з банківських рахунків і перевести в золота та євро. В черзі до банку Надью ґвалтує чоловік-з-довгою-бородою, намагається проникнути в неї пальцем – на заваді стає довга накидка (омаж сцені зґвалтування в метро з «Вибору Софі» Стайрона, який поєднає релігійні війни Ближнього Сходу з Голокостом). Саїд втрачає матір, батька. Пара стає коханцями (це незаконно і смертельно небезпечно), щиро люблять один одного і вирішують рятуватися втечею.

Місто і країна не названі. Цього і не треба, натяків на кризу з сирійськими біженцями достатньо, більше тільки на теракти в Пенджабі. А в тому безіменному місті-в-облозі час від часу відкриваються магічні двері, які виводять біженців у відносно безпечні закутки планети. От спить собі жіночка десь в Австралії, от виходить з її шафи переляканий на смерть чоловік, який щойно був в гарячій точці на своїй же вулиці свого ж міста. Моторошна сцена. Він врятований. Вона в небезпеці. Чи навпаки? В одні такі двері заходять Саїд і Надья. Так вони опиняються в таборі ДіПі на острові Міконос (Греція явно не найкращий варіант для притулку). Тут, власне, їхня історія і починається. Розгортається сюжет не про громадянську війну, а про біженців – він в романі головний.    

Британський письменник пакистанського походження Мохсін Хамід відомий сюжетним лаконізмом і гострою соціальною проблематикою (далася знати «школа»: Хамід – учень Тоні Моррісон). Він пише Інших такими, якими їх бояться і не прагнуть знати. Захід із назви роману «Втеча на Захід» – це не тільки територіальний захід, бо дія з Греції переміститься до Англії, наприклад, це ще й присмерки Європи, бо якраз той сценарій Шпенглера героям Хаміда по етапам і розігрувати. Цей роман пару років тому був у короткому списку Букера, провокацію Хаміда зволіли не помітити. 

Портали у «Втечі» не є спасінням. В момент, коли вони відкриваються, посилюється небезпека – для тих, хто втікає, і того місця, яке приймає біженців. Портали відкриваються не внаслідок небезпеки, а одночасно з нею. Це важливо. Історію Саїда і Надьї перемежають закурсивлені історії інших, хто пройшов через портали. Це такі ж політичні біженці, як і головна пара. Це гастарбайтери. Це, скажімо, чоловік на межі самогубства, якому відкривають нові варіанти розвитку подій. Це літня гейська пара, які у такий спосіб знаходять один одного. Якщо на початку роману портали таки рятують від смерті, то ближче до кінця – від самотності і нудьги.  Паралельні ті реальності синхронізуються з історією Саїда і Надьї, які люблять один одного, поки є адреналінова небезпека, і нудяться один одним, коли її уже немає. 

До речі, то тут то там на сторінках «Втечі на Захід» лунає тамільська мова. На неї слід звернути увагу не тільки тому, що це рідна мова автора. У тамілів дуже сильно різниться розмовна і письмова мова, це фактично два варіанти мови. Те, що герої «Втечі» переживають, і те, як вони про це розкажуть, – так само паралельні реальності (а роман є спогадом, між іншим, фінальна частина означена «минуло п’ятдесят років»). 

Перехід в інші світи – це ніколи не здобуток, це сума втраченого, що мусить залишитися в попередньому житті. Дорослим до Нарнії зась, ми ж це пам’ятаємо. У Надьї, яка носить чорну накидку весь романний час, є тільки один комплект одягу. Найяскравіша сцена в романі (окрім сцени зґвалтування в черзі): жінка приймає гарячий душ вперше за кілька тижнів і довго пере свою накидку. Ці сцени синхронні теж: втрата ритуальної чистоти і її повернення, втрата безпеки і її повернення. Ця накидка насправді психологічно переграє всіх людей в аж ніяк не поверховому романі Хаміда.  

Саїд – людина консервативна. Надья – прогресивна жінка. Я зараз протиставила людину і жінку? Я зробила це свідомо і слідом за «Втечею на Захід»: світи в романі чітко поділені на жіночий і якийсь ще, ні, не чоловічий, а загальнолюдський. Саїд втрачає родину, Надья від неї відмовляється. Саїд релігійний, Надья просто закутана в чорне. Надья прагне і потребує сексу, Саїд вважає утримання останньою цнотою. Одного дня він пропонує їй переїхати до гуртожитка біженців-земляків, розділеного на жіночу і чоловічу частини. Надья не просто не переїздить, вона в цей момент усамітнюється і марить одним дівчам з Греції (це не еротичні мрії, а жага чіткої ідентифікації). Надьї складно бути жінкою, бо в її світі нема по суті чоловіків (до речі, от ніколи секс в Хаміда не є вагінальним прокиненням, це завжди «неповний» контакт із імпотентом).  

Хамід пише Іншого, з усіх сил намагаючись уникнути протиставлення з Тотожним. Як не дивно, йому це вдається. Пекло – це інші. Знайомо? Ще б пак. А от нам нова версія: рай – це інші. Переконливо звучить? 

«На сходах він повернувся до неї і промовив:

– Послухайте, не бажаєте випити кави? А після короткої паузи додав, щоб їй не здалося, буцімто він занадто напосідає, угледивши її консервативний одяг: – У кафетерії?

Надья подивилася йому в очі:

– Ви не молитеся на вечірній молитві? – запитала вона.

Саїд підшукав у пам’яті й зобразив на обличчі свою найчарівнішу посмішку:

– Не завжди. На жаль.

Її обличчя не змінилося»

Текст: Ганна Улюра

Мохсін Хамід. Втеча на Захід / Переклад Наталії Мочалової. Київ: Bookchef, 2019. 224 с.

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *