Якщо говорити чесно, для переважної більшості українців, кримськотатарська література є terra incognita через низку причин. Але деяким киянам вдалося це змінити 15 жовтня у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, де у межах проєкту «Zincir/Ланцюг – Ланки пам’яті» пройшла лекція про історію розвитку кримськотатарської літератури від Мустафи Аметова. Він — письменник, лауреат номінації кримськотатарської літературної премії «Кримській інжир», голова громадської спілки «Інститут розвитку кримськотатарської мови».
Мустафа Аметов розповів Kyiv Daily, чим відрізняється Палацова література, популярні жанри, російський вплив на стилістику і як автори намагаються працювати в умовах окупації півострова.
Переважна більшість українців не так багато знають про кримськотатарських письменників, бо навіть зараз у всіх школах вивчають на достатньому рівні представлену літературу. А з чого починається кримськотатарська література? Чим вона відрізняється?
— На це можна відповісти з двох точок зору: історичному контексті або в контексті ролі самих письменників, їхніх творів. Якщо поглянути з історичного, то точка відліку – з 11-12 сторіччя. У період Золотої орди (XIII–перша половина XV ст.) з прийняттям кримськими татарами ісламу виникла палацова поезія – починається період розквіту літератури за часів Кримського ханства. Її називають ще, як «література дивана», тобто світська література. Її авторами були хани та аристократи.
Російсько-турецька війна 1768–1774 років була невдалою для Османської імперії, вона її програла, і невдовзі, у 1783 році Російська імперія, порушивши договір, захопила Крим, і після того як Кримське Ханство як держава припинило існування, півострів був приєднаний до Російської імперії. Це перша окупація, тому з 1783 по 1881, яке називають “темне сторіччя”, майже не було писемної літератури. Якщо щось з’явилося, то в основному вірші про пригноблення народу зі сторони царської влади.
Потім з 18-19 сторіччя — це фактично більш сучасний період, який був насиченим, зокрема через трагічні події – вимушенне переселення корінного населення до володінь Османської імперії, революції, війни, а також царсько-більшовістський терор, повторну окупацію та депортацію.
Якщо говорити з іншого ракурсу – ролі постаті письменника, то на мою думку, наша література починається з творів Ісмаїла Гаспринського (друга половина XIX сторіччя) – відомого публіциста, романіста, кримськотатарського та тюркського просвітника, педагога, культурного та громадсько-політичного діяча.
Саме його діяльність, його твори стали натхненням для подальших авторів і своєрідним фундаментом сучасної кримськотатарської літератури.
Якщо говорити про різножанровість, то, наприклад, наскільки є поширеною любовна лірика, тема кохання? Чи ці теми обмежувалися релігійними рамками?
— Не було ніякої заборони на ці теми абсолютно, тому що кохання – це першооснова поезії. Якщо дивитися на давніші твори, навіть до Ханського періоду, то про це тільки та й писали. Більшість віршів про кохання між жінкою і чоловіком. Це є найрозповсюдженіша тема у будь якій літературі.
Відповідно до кожного періоду історичного розвитку у літературі з’явилися нові теми – боротьба добра і зла, справедливість, героїзм, соціальна нерівність, бойові події, війни і т.і.
Наприклад, серед віршів кримського хана Бора Гази Ґерая (Газаїй), які переклав, (щоправда, з німецької) Іван Франко є таки строки:
Ми серце до коня в’яжем, що бистро ніс,
Не до маленьких ніг та золотистих кіс.
Острогами коня зіпнем, хай бистро грає,
А жадна Пері нас очима не спіймає.
Ми присвятилися війні й боям святим,
Рум’яне личко й стан дівочий — менше з тим!
Душа в нас кождого лиш боротьби жадить,
Замість води й вина нам кров ворожу пить!
До речі, вірші Гази Гірея стали класикою кримськотатарської поезії, серед них — і гімни війні, і мирні, філософські, ліричні поезії з певною меланхолією. Найвідомішими серед них є «Млинове колесо» («Долаб»), «Троянда і соловей», «Кава і вино».
Щодо жанрів, то основою була усна народна творчість – епоси, легенди, казки, частушки, приказки та анекдоти. Якщо говорити саме про письмову поезію на релігійну тематику, то це в першу чергу, це вірші про любов до Всевишнього та його Пророка. Більш вузьконаправленими були – релігійні трактати, більш наукові — історичні твори.
Якщо говорити про вплив інших культур на кримськотатарську літературу — українську, турецьку, грецьку, — як це відобразилось?
— Наприклад, у епоху Середньовіччя, на яку припадає ханський період, то це, безумовно, вплив Османської літератури, що пояснюється географічною і духовною близькістю культур. Це відображається – у багатьох лексичних та стилістичних запозиченнях – з арабської і перської мови. Зауважу, що палацова поезія була доволі складною для простого народу, не кожен розумів її мову.
Повертаючись до питання впливу, то кримськотатарська культура мала найбільший вплив саме російської літератури – за імперських часів, потім радянського періоду, а згодом і за часів Незалежної України та знов повторної окупації зараз. У літературі це помітно, по-перше, з певної кількості мовних запозичень з російської, а по-друге, підлаштуванням художньої стилістики до російської. Якщо порівнювати твори дорадянських часів із сучасною класикою, то одразу помічаєш різницю між тим як складаються речення, мова оповідання, це все випливає з саме російського менталітету. Тобто російська література майже завжди насаджувалася і домінувала серед поневолених народів, таким чином спотворюючи, на жаль, кримськотатарську літературну ідентичність також.
По суті, наша сучасна література почала активно розвиватися з середини 50-х років ХХ ст. – у Центральній Азії, – місцях депортації. Тому прослідковується вплив узбецької культури, літератури. У місцях депортації після “хрущовської відлиги” видавалися книги, газети і журнали. Разом з цим, тоді було заборонено взагалі згадувати Крим: письменники заміняли на “Батьківщина”, або “рідна земля”.
Після розвалу Радянського Союзу, кримські татари почали масово повертатися додому і розпочинається новий етап – література періоду повернення вже за часів незалежної України.
Чи можна говорити, що все ж основний лейтмотив кримськотатарської літератури, зважаючи на історію, – це боротьба?
— Я б сказав, що це боротьба не «проти», а «за», тобто: за розвиток нашої культури, за збереження нашої ідентичності у слові.
Кримськотатарський народ наразі теж страждає від окупаційної політики РФ. Як зараз письменники там працюють в таких складних умовах?
— Звичайно, є обмеження, але на мою думку, певна частина наших діячів намагаються якимось чином балансувати. Наприклад, у будь яку офіційно зареєстровану організацію, яка займається питаннями культури, сучасні, так би мовити, цензори зверху надсилають вказівки – про які теми можна писати, а які є табу. Я припускаю, що у кримськотатарських літераторів, які залишаються там, може бути наступна позиція: “Якщо ми цього не будемо робити, то замість нас або спотворять нашу культуру, або взагалі знищать”. Якщо це так, чи можна їх зрозуміти? Напевно, так. І в якійсь момент починає працювати вже самоцензура.
Якщо мова про незалежних авторів, то вони висловлюють свої думки про сучасні події часто у непрямий спосіб, опосередковано пише про свої погляди, враження, емоції.
Але про те, щоб видавати там свої книги, мови не може бути. З іншої сторони, є інтернет, де можна публікувати що завгодно у будь який спосіб.
Це ж відомо, що навіть, до 2014 року, у Криму базувався російський Чорноморський флот (згадаймо ситуацію з Тузлою), російські наративи і вплив був потужним на мистецтво, а особливо – освіту: практично в усіх школах викладання було російською мовою. А україномовні школи окупанти закрили одразу ж після анексії.
І зараз, якщо письменник, навіть у соцмережах напише якийсь пост з антиросійським контекстом, то за ним прийдуть. На жаль, ми маємо багато випадків, коли російські окупанти через пропаганду роблять з кримських татар “терористів”, засуджуючи до реальних термінів. І ніяка міжнародна організація не має доступу на півострів.
Ви сказали про публікацію творів, а де можна прочитати кримськотатарські твори, вірші? Наскільки, відомо, з 2018 року є діє конкурс “Кримський Інжир”.
— Так, конкурс успішно проходить, журі визначає лауреатів, твори яких потім публікуються в Антології. Їх можна знайти на інтернет-ресурсах. На цей конкурс також свої твори надсилають автори, які зараз мешкають у Криму.
Зараз ми з колегами і однодумцями хочемо зробити проєкт, дотичний до перекладів – кримськотатарських творів на українську мову. Поки що – ми на етапі вивчення ринкової ситуації. Насправді ж, в українській мові таких перекладів вкрай мало, бо це потребує залучення потужних ресурсів і фінансування. Ми прагнемо – познайомити україномовного читача з нашою літературою – глибокою і різноманітною.
Текст Ірина Голіздра
Проєкт «Zincir/Ланцюг – ланки пам’яті» реалізується за підтримки Українського культурного фонду, у партнерстві з Національним музеєм українського декоративного мистецтва, Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва імені Михайла Бойчука, ДП «Кримський дім» та ГО «Ель-Чєбєр».
