Олег Безбородько — один із тих композиторів, чия музика сьогодні говорить за багатьох. Його «Симфонія Незламності» — не просто твір, а емоційна хроніка життя під час війни, в якій звучить і біль, і надія, і гідність. Цьогоріч симфонія пролунала в Харкові на KharkivMusicFest — в прифронтовому місті, що попри всі намагання російських військ демонструє незламність та стійкість. Фестиваль відбувся за підтримки фонду «Толока», який підтримує культуру вже багато років поспіль. Бо навіть тоді, коли здається, що триматися вже немає сил — хтось пише музику, а хтось допомагає її почути.
Що стало особистим поштовхом до створення «Симфонії Незламності»?
Цей твір – результат отриманого замовлення. До мене звернулись керівники Львівської органної зали Іван Остапович та Тарас Демко із пропозицією написати симфонію. Це їхня принципова позиція – надавати можливість творити саме українським композиторам та стимулювати розвиток саме української симфонічної музики. На їхнє запрошення вже творили Золтан Алмаші, Олександр Родін, Дмитро Малий. Симфонію треба було написати у дуже стислий термін і, до речі, назва вже була запропонована – «Симфонія Незламності». Для мене це було дуже відповідальне завдання. І перш ніж дати згоду мені треба було подумати.
Якщо говорити про особистий поштовх, то саме того дня я працював у консерваторії, і ось мені дзвонять з холу і кажуть, що тут до вас хтось із Норвегії. З’ясувалося, що це моя колишня студентка, яка повернулася, щоб знайти тіло свого чоловіка військового. Її розповідь мене дуже зворушила і я вирішив: можу й мушу написати цю симфонію. Є таке замовлення, є такі обставини, є війна – тож як композитор я мушу зробити це. Це мій борг – передусім перед нашими захисниками.
На той момент у мене вже були твори, написані під час війни. Один з них я написав відразу після удару по Вінниці, але то були твори – безпосередні відгуки на події. Не симфонія, де має бути життєва концепція, де підіймаються фундаментальні питання життя та смерті.
Які образи чи емоції лягли в основу цієї музики? Чи є у творі приховані символи або посилання, які важливо «прочитати» слухачеві?
Симфонія вийшла насичена символами. Я від початку став думати як це зробити саме символами. І поступово в мене сформувалася п’ятичастинна структура, де кожна частина має назву і кожна назва це є символ – Мрія, Пошесть, Попіл, Воля, Птах.
Наприклад, Мрія, то мрія про Україну як сильну, поважну країну, і Мрія як літак, знищений на початку війни…
Це твір про війну — чи більше про життя?
Взагалі, моя симфонія – про життя, але про життя під час війни.
Яку емоцію Ви хотіли б, щоб відчув слухач під час і після прослуховування симфонії?
Усі частини симфонії дуже емоційні, і я позначав темпи українськими словами: мрійливо, спустошено, огидно тощо. Тож сподіваюсь, що десь так буде відчувати слухач.
Ще я б хотів, щоб слухач, прослуховуючи мій твір, в основі свого відчуття мав думки саме про надію на відродження. До речі, слоган, який має цьогорічний фестиваль KharkivMusicFest – Коди відродження, дуже влучний, бо саме відродження – те, що в нас попереду. Я впевнений, що наша країна відродиться ще сильнішою, ніж була. Але це відродження прийде через волю.
Як проходила робота з Національним президентським оркестром? Чи були особливі побажання до виконання?
Робота проходила чудово. Дуже люблю і поважаю цей оркестр. Першим концертом в Києві диригував Іван Остапович, зараз диригує Максим Гусак. Те, що я почув на репетиції перед концертом на KharkivMusicFest, – це інша інтерпретація, але вона мені дуже подобається.
Чи можна назвати музику інструментом спротиву або відновлення? Як Ви це відчуваєте?
Музика може бути дуже потужним інструментом. Музика апелює до емоцій, і будь-яку думку, ідею вона може піднести через звучання. Це є її функція. Музика може бути багатовимірною та багатозначною. Та коли я писав цей твір, я хотів, щоб мій меседж, закладений у його основу, чітко зчитувався.
Як Ви особисто зберігаєте творчу силу у важкі часи? Хто або що підтримує Вас як композитора сьогодні — особисто, професійно, духовно?
Мене як творця зараз підтримує дружина, родина, люди, які незважаючи ні на що творять музику, відвідувачі концертів. А ще — мої студенти. Наприклад, один з них, Тиміш Мельник, знаходить в архівах шедеври української музики, які досі не були відомі, і вже робить концерти з цією музикою, яка просто фантастична.
Яким, на Вашу думку, має бути голос українського мистецтва у світі після 2022 року?
Я думаю, що ми маємо дуже чітко доносити наше ставлення до війни. Як це роблять політики. Свою симфонію я передусім писав для українців. Я не знаю, як вона може сприйматися за кордоном, бо мені здається, що там нас не зовсім розуміють, а ми їх. Ми різні. У нас різний досвід.
Наприклад, нещодавно до Києва приїжджав один із найтитулованіших музикантів світу — диригент Кент Нагано, поміж іншого виконувався твір сучасного німецького композитора Йорга Відманна — чудова музика. Але були певні моменти, які збентежили мене і деяких моїх колег, бо до музики йшли тексти з пацифістськими меседжами на кшталт «полюби ворога свого». Я навіть якщо й хотів би полюбити ворога, але ж вони самі не дають, своїми діями. А західній аудиторії, мабуть, важко зрозуміти те, що ми пережили. Але ми маємо право на наші емоції, і маємо право про них говорити.
Чи планується подальше життя «Симфонії Незламності» — закордонні виконання, запис, інші версії?
Не знаю, бо я життя симфонії не планував. Але це буде вже її четверте виконання, і я дуже радий цьому та зворушений. І особливо радий що це станеться саме в Харкові на KharkivMusicFest, у цьому багатостраждальному, але незламному місті.
Що б Ви сказали молодому українському композитору, який лише починає творити у реаліях війни?
Композитору завжди дуже важко, бо він має промовляти себе. Тому будь-який композитор має бути впевнений в собі. Я кажу зараз не про майстерність, бо майстерність – це навичка. Потрібно вчитися, слухати сучасні партитури, зараз дуже багато майстерних композиторів. Але головне – мати переконання, що всередині тебе є щось цінне: емоція, світовідчуття, є світ, який композитор хоче і може передати. І майстерність тут потрібна для того, щоб точніше передати цей світ.
