З 2 травня по 10 червня в Харкові відбувся фестиваль Kharkiv Music Fest, вже не вперше в умовах війни. У програмі концерту-відкриття фестивалю «Листи до друзів» для кларнета з оркестром Гії Канчелі; виконання симфонії-концерту для скрипки й альта з оркестром Валентина Бібіка; твір Олександра Родіна «Після прочитання Лавкрафта» для струнних. Грати твори Гії Канчелі в прифронтовий Харків приїхав Юліан Мілкіс — видатний кларнетист, єдиний учень джазової легенди Бенні Гудмана. Він розповів Kyiv Daily про свій кларнет, свого вчителя гри на кларнеті та твір Гії Канчелі.
Хто були ваші перші вчителі гри на кларнеті?
— Мабуть, моїми найпершими вчителями були батьки — обидва музиканти. Батько – скрипаль, а мама піаністка. Скільки я себе пам’ятаю, навкруги була музика. Вибору не було. Я вчився в музичній школі з п’яти років. Спочатку грав на фортепіано, але трохи згодом опанував кларнет.
Після імміграції моїм учителем був Леон Русіанов, видатний професор кларнету, відомий на весь світ. Щоб потрапити навчатися до нього, треба було чекати по 6 місяців. Мене ж привели до Русіанова знайомі. А згодом я мав честь навчатися у Бенні Гудмана, легендарного джазового кларнетиста, який став моїм наставником і другом. Його вплив був неоціненним для мого становлення як музиканта.
Що особливо цінне ви памʼятаєте з тих уроків?
— Від батьків я навчився дисципліни та любові до музики. Бенні Гудман навчив мене важливості індивідуального звучання та свободи в імпровізації. Він завжди казав: «Грай так, як ти відчуваєш, а не так, як написано». Ці уроки сформували моє розуміння музики як живої мови, що передає емоції та думки. Саме він допоміг мені сформуватися як виконавцю з власним «голосом», давши мені не лише технічну базу, але й розуміння глибини інтерпретації.
Чим вас надихає кларнет?
— Кларнет — це інструмент з безмежними можливостями. Його тембр може бути ніжним і меланхолійним, а може бути яскравим і енергійним. Ця гнучкість дозволяє мені виражати найрізноманітніші емоції. Кларнет змушує мене постійно шукати, рухатися вперед. І коли я відчуваю, що через нього можу розповісти історію без слів — це і є справжнє натхнення.
Який інший інструмент на вас сильно впливав?
— Фортепіано. Я часто слухаю фортепіанні твори, щоб зрозуміти гармонічну структуру музики. Це допомагає мені глибше інтерпретувати кларнетні партії. Крім того, я надихаюся людським голосом — його виразністю та здатністю передавати найтонші відтінки емоцій.
Саме він є мірилом виразності. Я часто уявляю, як би фраза звучала, якби її проспівали — і тоді намагаюся досягти цієї природної музичності на кларнеті.
Яка музика впливає на ваше виконання?
— Я надихаюся як класичною. Я також відкритий до сучасної музики, яка розширює межі традиційного звучання кларнета. Також я постійно звертаюся до творів сучасних композиторів, які відкривають нові горизонти для інструменту. А от джаз дав мені свободу вираження та імпровізації. Ще дуже важливу роль у моєму становленні відіграла старовинна музика — її структура, логіка та чистота допомогли мені краще відчути форму і баланс.
Чи мінялися з роками ваші стосунки з кларнетом?
— Гарне питання. Так, безперечно. Спочатку це був інструмент, який я опановував — з технічного боку. Потім — партнер, з яким ми разом шукали сенси у музиці. А тепер — це мій голос, продовження мене самого. Я відчуваю, що вже не «граю» на кларнеті, а просто говорю ним. Зараз кларнет — це мій голос, мій спосіб спілкування зі світом.
Хто ваш улюблений композитор творів для кларнета?
— Я в захваті від творчості Гії Канчелі. Особливо від твору «Листи до друзів», який я буду виконувати сьогодні. Це зворушливий твір для кларнета з оркестром, який сам композитор назвав «музичними листами до втраченого світу». Цей унікальний музичний цикл складається з 25 мініатюр — кожна з них є своєрідним музичним посланням композитора до близьких друзів-співвітчизників: художнику Тенгізу Мірзашвілі, режисеру Георгію Данелії, драматургу Резо Габріадзе (йому присвячено «лист» на основі мелодії з фільму Кін-дза-дза, до якого він написав сценарій), а також Вахтангу Кікабідзе, Нані Брегвадзе та багатьом іншим.
Мені особливо почесно, що версія цього твору для кларнета з оркестром, написана спеціально для мене.
І, звісно, мені імпонують сучасні автори, з якими я співпрацюю — це завжди виклик і простір для творчості. Я багато років граю музику мого близького друга, львівського композитора Олександра Левковича. Також граю музику Олександра Родіна, автора музики й лібрето опери «Катерина» і твору «Після прочитання Лавкрафта», який буде звучати на відкритті фестивалю KharkivMusicFest.
Що вас надихає поза музикою?
— Природа. Я люблю гуляти на природі, це наповнює мене новими ідеями та емоціями. Також мене надихає спілкування з людьми, особливо викладацька діяльність. Та на жаль, через брак часу не можу повноцінно цим займатись.
На якому кларнеті ви граєте, чи є в нього особлива історія?
— З 2006 року я граю на кларнетах Yamaha. Вони супроводжують мене вже багато років і мають особливе місце в моєму серці. Пройшли зі мною багато сцен, фестивалів, записів — і ми з ними розуміємо одне одного без слів.
Розкажіть про програму вашого концерту на KharkivMusicFest.
— Як я сказав раніше, на KharkivMusicFest я буду виконувати твір Гії Канчелі «Листи до друзів» у версії для кларнета з оркестром. І до речі, це буде українська прем’єра прощальних музичних послань митця світового рівня, присвячених його друзям і землякам.
Сьогодні якось особливо хочеться показати багатогранність кларнета та його здатність передавати найрізноманітніші емоції. Я дуже ціную можливість грати в Україні, особливо в Харкові — місті, яке нині тримає культурний фронт. Музика — це теж спротив, і я вірю, що на сцені ми об’єднуємося у найголовнішому — в людяності.
Спілкувалася Віка Федоріна
Фото надано командою Фестивалю KharkivMusicFest
