Художник – про колір війни, патріотичну хвилю і нові роботи. Ковчег 9:00.
Наприкінці жовтня в галереї «Хлібня» у Софії Київській відкрився мистецький проєкт «Ковчег». Він складається з дев’яти персональних експозицій сучасних українських митців: Віри Кулеби-Баринової, Олексія Потапенка, Інни Пантелемонової, Олександра Мельника, Миколи Жулинського, Мар’яна Луніва, Ігоря Романка, Надії Мартиненко та Андрія Котлярчука. Кожен з митців є унікальним явищем в українському мистецтві.
Kyiv Daily пройшовся разом із художниками всередину «Ковчега», щоб краще роздивитися і зрозуміти їхні твори та історії, що за ними стоять. Зустріч дев’ята — Олексій Потапенко.
Скажіть, якою є спільна ідея експозиції «Ковчег»? Як ви розумієте сам термін «ковчег», який став назвою?
— «Ковчег» – для мене це знайома назва, у мене є декілька робіт з такою назвою. Тут є такий низький підхід, бо ж у цьому ковчегові – тварі по парі. А в мене був «Ковчег» трохи інший: це Україна, це сім’я, хата, церква.
Ваш український всесвіт і був ковчегом – головною вашою темою. Як ви так вирішили?
— Не завжди так було. Я сам зі Слобожанщини – це на кордоні з Росією. Ці теми я почав ретранслювати в 1992 чи в 1993 році. До того мене ніколи не цікавило національне питання. Це був час, коли ця тема була малознайомою для всіх. Так і ми жили: іншими поняттями.
До 1990 року я працював з різними темами. А в 1990 році – це вже на патріотичній хвилі – мене зацікавила ця тема, я почав читати різні книги, слухати український фольклор. Моя перша робота на цю тему – «На Івана Купала». З того часу я з нею працюю.
Чи були на виставці такі роботи, які ви бачили вперше, які вас вразили?
— Я добре знаю роботи Інни Пантелеймонової, Наді Мартиненко – ми з нею творимо одне поле по темі. Я зараз не дуже активний в цьому плані, тому бачу щось тільки в інтернеті.
Ваша мистецька оптика під час війни змінилася?
— Звичайно, змінилася – це був такий стрес пережитий! Спершу я виїжджав, потім повертався. Є в мене декілька робіт, пов’язаних з воєнною темою, їх я створив після травня. Звичайно, по-іншому це все сприймається. Я ту війну (Друга світова війна – ред.) трошки пережив. І ніколи не думав, що мені доведеться пережити ще одну війну.
Олексію Григоровичу, якого кольору для вас війна?
— Це вам треба подивитися представлені тут роботи. У мене є робота «Моя планета». У ній за основу взято космос, шматок планети. Там – хата, люди жито жнуть тощо. У цієї роботи така чорно-біла колористика в основному, а там, де жито жали, – сірий, чорний кольори. І на місці, де хата була, трішки з димком.
Ще у мене є цикл робіт: «Земля відпочиває», «Земля хворіє», «Земля одужує», «Земля цвіте». Перша робота називається «Земля відпочиває»: на горизонті – така гора, трішечки наповнена жіночим тілом, а на передньому плані – хліб, поле. А робота «Земля хворіє» якраз пов’язана з цим (темою війни – ред.)… Ну, це треба бачити.
А що ви думаєте про світ, який буде після війни?
— Хочеться думати, що все буде добре. Треба перемогти, а потім уже, думаю, буде краще. Хто його знає… Я до цього, мабуть, і не доживу. Ну, подивлюсь.
Що найперше зробите, коли почуєте слова «мир», «перемога»?
— Візьму стаканчик і вип’ю за перемогу по-козацьки. Звичайно, будемо всі радіти після перемоги.
Олексій Потапенко. Українська містерія
Олексій Потапенко народився 1939 року у місті Вовчанськ на Харківщині. Вже багато років живе і працює в Чернігові. У 70-х працював у графічній техніці та живопису (гуаш і акварель).
Починаючи з 90-х років Олексій Потапенко інтенсивно розробляє українську тему в живописі. Член Національної спілки художників України. Заслужений художник України. Твори митця знаходяться в колекціях музеїв України, в приватних колекціях в Україні та за її межами.
Живопис чернігівського художника Олексія Потапенка поєднує в собі авангард із магічними формулами традиційної української культури.
Своїми роботами художник майстерно веде оповідь про український світ – про буття-повсякдення, звичаї, обряди, традиції, сакральні об’єкти, що є невід’ємною його частиною. Причому веде оповідь так, що глядачеві хочеться й самому стати частиною цього світу. Або й більше – із радістю усвідомити, що він до цього світу належить, є активним його творцем.
«У кожного своє сприйняття, – каже художник, – я лише даю поштовх до роздумів. Я позначив – ось земля, ось небо, ось дім і вся атрибутика, притаманна сім’ї, і все це в одному місці – десь у Космосі. Немає сусідів, міст… Сім’я, дім, земля – це найважливіше для існування людини сьогодні».
Саме цей момент усвідомлення себе частиною українського світу, який дарують роботи Олексія Потапенка, свого часу вразив куратора проєкту Лесю Кочергіну: «Я познайомилася з художником у 2010 році й була вражена його талантом – говорити просто про непрості речі. Завдяки картинам Олексія Потапенка я стала ближчою до України, до розуміння свого коріння. Через його твори я занурююся у минуле своєї нації, відкриваю себе і світ навколо. І відчуваю, як це важливо – пізнавати культурну спадщину Батьківщини через мистецтво. Це справді наповнює і дає сили йти у світ і творити», – говорить пані Леся.
