«Інсомнія. Гомер. Тугі вітрила…»

Премія «Метафора»

Премія «Метафора» існує вже вісім років. Її назва відсилає до напису на грецьких фургончиках: на їхніх бортах – слово «metaphore», що означає «перевезення». 

Адже літературний переклад – це своєрідне перевезення життєво важливих сенсів за межі певної мови, сенсотворення в новому просторі. Фундатор «Метафори» Ігор Померанцев на цьогорічному нагородженні також сказав, що премія з’явилася як жест солідарності з Миколою Лукашем, Григорієм Кочуром – і пам’яті про них.

Діана Клочко та Ігор Померанцев, засновники премії, «її місію розуміють як концентрацію та представлення кращих перекладів українською мовою, здійснених у жанрах «поезія» та «есеїстика» з усіх європейських мов. Переклади зі східних мов не репресуються, але розглядатимуться як виключення, після консультацій із фахівцями». Це завжди сучасна література: ХХ–ХХІ століття. На конкурс премії приймаються переклади поезії та есеїв, обсягом не більше 20 тис. знаків (з пробілами), що раніше не виходили друком і не оприлюднювались в електронному вигляді. Кількість перекладів від одного учасника – не обмежена. Перш ніж з перекладами ознайомиться жюрі, твори потрапляють для відбору до фахівців-консультантів.

Умови конкурсу різних років – різняться. Так, наприклад, 2017 року його мотто було – «Тільки живі»: тобто автори есеїв на момент подання перекладу мали бути живими. Поезія ж навпаки – охоплювала переклади з давньогрецької і латини. В рамках конкурсу 2017-го та 2018 років оголосили «Премію пам’яті Нонни Сорокіної з перекладу поезії та есеїстики із сербської або хорватської мов».

Конкурс 2018 року було присвячено урбаністичній темі (образам міст, міській культурі, святкуванням чи побуту), а часові рамки обмежувалися  другою половиною ХХ і початком ХХІ століть. Наступного року магістральною має стати тема вина. Адже Ігор Померанцев – не тільки прозаїк, поет і журналіст, чиї передачі на «Радіо Свобода» я слухаю з юності, а й непересічний знавець вин.

Переклади з російської приймаються в обумовлених випадках: так, на один з конкурсів було винесено «Баладу» Бориса Пастернака. А цьогоріч – три мандельштамівські поезії про Крим. Оскільки саме 2019-го – сто років зустрічі в Києві Осипа Мандельштама й Надії Хазіної, а також п’ятиріччя втрати Україною Криму, ці твори відгукуються особливим чином.

Премія «Метафора»

Для перекладу було запропоновано поезії «Бессонница. Гомер. Тугие паруса», «Меганом», «Холодная весна». Лауреатами стали Домінік Арфіст, Олена Балера, Ольга Бойко, Юлія Вротна, Ілько Колодій, Володимир Магдисюк, Ластівка Польова, Володимир Чайковський та Аркадій Штипель. Премію отримала Юлія Шекет за переклад вірша «Меганом».

На думку Діани Клочко, «цьогорічний конкурс продемонстрував, що кількість отриманих перекладів (а цього року було близько 250 листів, це рекорд) не завжди гарантує рівень виконання задач. Розрив між російською і українською зростає, поетика Мандельштама сприймається поверхнево, багато молодих претендентів ставляться до художнього перекладу з російської силаботоніки як до механічної справи. На відміну від англійської, польської, німецької, як свідчить практика минулих конкурсів».

Свого часу я отримала нагороду «Метафори» за переклад «Балади» Пастернака, стала одним з лауреатів конкурсу 2018 року, на який подала переклади з польської італійських віршів Ярослава Івашкевича. Цьогоріч мала честь бути в журі конкурсу перекладів Мандельштама. Отже, можу поділитися деякими спостереженнями. Найперше, що кинулося в око – небажання деяких перекладачів хоча б порахувати склади в оригіналі та дотримуватися їхньої кількості й віршового розміру, аби не звучало «Весна холодна. Крим полохливий і безхлібний» («Холодная весна. Бесхлебный, робкий Крым»). Зустріла приблизно заримовані чи взагалі не заримовані переклади, хоча всі три вірші – з досить точними римами. Тому я намагалася відбирати ті твори, в яких більш-менш передано мандельштамівські мелодику та настрій і мову без надмірних діалектизмів чи архаїзмів. 

На мій погляд, «Бессонница. Гомер. Тугие паруса» та «Холодная весна» вимагають у перекладі більшої смислової точності, а «Меганом» – емоційної. Тому рядки «З Украйни та Кубані тіні-звірі –/ На повстяній землі селяни зголоднілі» як відповідник «И тени страшные Украйны и Кубани —/ На войлочной земле голодные крестьяне» не здаються вдалими. Так само неточний і рядок про Крим «Той мов за Врангеля несе свою провину» («Как был при Врангеле, такой же виноватый»), бо складається враження, ніби провина – не за часів Врангеля, а за вчинки Врангеля. 

Перекладачі «Бессонницы…» дуже часто полегшували собі задачу, перекладаючи «ахейские мужи» як «ахейськії мужі» («Когда бы не Елена,/ Что Троя вам одна, ахейские мужи?»), тому особливо порадувало нетривіальне «аргів’янські мужі», ба навіть «ахейці, Менелай», і дещо неочікуване «Якби-то не Єлена,/ Навіщо Троя та ахейцеві прецінь?». Завдяки неоднозначним граматичним конструкціям деяких перекладів я навіть подивилась під трохи іншим кутом на античні реалії: «Єлена в Трої цінна,/ А більш нічого в ній, ахейськії мужі?» Був переклад, де журавлі перетворилися на лелек. Вдалі роботи, звісно, бажано читати повністю, тож з ними можна ознайомитися тут .

Отже, перекладацька скарбничка поповнилася новим доробком. Гадаю, упорядникам українського видання творів Мандельштама вдасться вибрати гідні переклади. А наступного року адепти «Метафори» шукатимуть, як Шарль Бодлер, душу вина.

Текст та фото: Наталія Бельченко

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *