Живопис, схожий на емоційні акварелі. Якщо пейзаж — він буде легкий, наповнений яскравими фарбами, на межі з абстракціонізмом. Пронизливе сонце, блакить води та неба, соковиті, льодяникові пагорби та вершини, — нова виставка Мар’яна Луніва в «Барвах». Kyiv Daily розпитав художника про що вона.
Мар’яне, це ваша третя (якщо я не помиляюся) виставка в «Барвах», розкажіть про її ідеї.
— Так, це третя виставка в «Барвах». Я, направду, люблю цей простір — його лабіринтну архітектуру з грою світла та притемненими закапелками, де картини звучать по-новому, вихоплені з пітьми. Водночас простір творять люди — свідомо та мимохіть. Ідея та назва зароджувалися в роботі над попередньою виставкою, у неспішних розмовах із Сашком Журавльовим — тим, хто творить мистецький простір «Барв» свідомо. Отже: «Отава». Трава, що виростає на місці скошеної, другий врожай. Часово, ця межа літа й осені — якраз її час.
Я доволі часто повертаюсь до певних сюжетів, мабуть, вони настільки сильно захопили свого часу, що стали своєрідними якорями. Тому, як і в попередніх виставках будуть нові «Ліси», нові «Карпати», можливо, фрагменти нового «Аркана» та продовження «пейзажів-післяобразів». Будуть також традиційно для мене переписані полотна. У них залишились тільки дрібні кольорові фрагменти від попередніх картин – своєрідний другий врожай.
Як можна (і чи то потрібно) підготуватися до вашої виставки?
— Сподіваюсь, що глядачі будуть вдумливими та готовими до співтворення зі мною, зможуть відчути, побачити та прожити свої історії. Хтось прийде у «Барви» подивитися виставку, хтось отримає враження бонусом до чашки кави чи вечері в приємному товаристві. Така специфіка цього олюдненого простору, котра мені до вподоби.
Що вас надихає?
— Надихають люди, щоби не зупинятися у творчості. Надихає природа, котра дарує колір чи форму, що захоплюють. Надихають звуки, випадкові чи мелодійні, що асоціюються зі звучанням кольору. Зазвичай, уява набагато яскравіша та сміливіша. А ще, від того що надихає – до висохлої фарби на полотні – великий і непростий шлях.
Ви любите експериментувати?
— Завжди є спокуса робити те, що дає передбачувано хороший результат. Але притаманна мені емоційність підштовхує до експериментів — вдалих чи ні, очевидних чи видимих тільки мені, оприявнених чи залишених для «внутрішнього користування» — це вже інша історія.
Можете визначити свої головні теми?
— Мабуть, усі теми можна зібрати під одним заголовком «Людина і Світ». Нескінченне пізнання себе та світу довкруги. І це в кольорі та його впливах, у формі та пропорціях, у вертикалях лісів чи горизонталях полів. Погляд на Світ під різним кутом.
Є велика, зворушлива тема, яку ви ще не починали, але вона вас вже захоплює, ви думаєте про неї?
— У мене якось так плавно (й логічно для мене) перетікає одне в інше, що іноді важко виокремити. Підозрюю, що фрагменти зі ще ненаписаного вже проглядаються в теперішніх роботах. Головне — обрати правильну стежку. Та, поки ти не ступив на неї, не пройшов, не пізнаєш результат. Були ідеї, що залишилися не реалізованими. І, як каже моя Муза, треба не проспати свій час.
Питання по цитаті художника Олександра Гнилицького: «мистецтво — як блондинка: хоче бути і розумним, і красивим». Вам яке мистецтво подобається — розумне? красиве?
— Якщо під красою мається на увазі «глянцеве» зображення, надам перевагу розумному.
Для мене краса не може бути беззмістовною чи примітивною, себто нерозумною. За нею має бути глибина. Як і свідоме спотворення, притаманне сучасному мистецтву не є обов’язковим мірилом сили думки. Мені подобаються твори, де мінімальними точними засобами мовиться максимально багато. Такі своєрідні симфонії з декількох звуків, чи живописні хайку.
Кажуть, що є художники для виставок. А є — для продажу. Який художник Мар’ян Лунів? Вас можна назвати комерційно успішним художником? / Та що для вас взагалі — успіх?
— Кажуть різне ?. Яким є я, мабуть, краще видно збоку. Я не живу виключно з продажу картин, стабільністю якого можуть похвалитись одиниці митців. П’ять днів тижня присвячені іншій діяльності, це й мінус і плюс одночасно. Мінус, бо для творчості залишаються вечори та вихідні, плюсом є те, що я не узалежнений від продажу картин і можу насолоджуватися процесом творення. Це є нечуваною розкішшю у нашому суєтному світі. Переконався, що не варто поспішати. Чи є це комерційним успіхом? Чи вимірюється успіх виключно фінансами? Кожен має свою відповідь, і для кожного вона буде правильною.
А про успіх — є моменти гордості за те, що зробив та реакції на створене. Я відчув неймовірну емоційну підтримку на відкритті виставки у Вінницькому художньому музеї, котра тривала півроку (з карантинними перервами). Це був «Аркан», і це було правдиве єднання.
Я пишаюсь, що свого часу Посольство України в Грецькій Республіці на відзнаку 25-ліття Незалежності презентувало мою виставку в Афінах. А в ці дні наше Посольство в Королівстві Марокко з нагоди 30-ліття Незалежності України онлайнвиставкою моїх творів анонсує її як наступну, не віртуальну подію.
Для мене це — успіх. Успіх, котрий не був би можливим без підтримки моїх найближчих, друзів, однодумців — людей, котрі вірять та довіряють.
Що ви любите дивитися самі?
— З живопису, не буду оригінальним, мені й надалі подобаються імпресіоністи, і поза тим імпонує шаленість Девіда Гокні. Побачивши оригінали відчув силу Марка Ротко та глибину живопису кольорового поля, коли ти насолоджуєшся дрібними нюансами великої площини. Потужність Ніколя де Сталя та фактурність його живопису вражає!
Спілкувалася Віка Федоріна
