Сергей Шупа — переводчик и журналист «Радио Свобода» в Праге, составитель двухтомных «Архивов БНР», автор романа «Путешествие в БНР», — переводит на беларусский язык с французского, иврита, идиша — «чтобы своим переводом дать лишний шанс беларусской литературе и культуре».
Зі спадщиною безперечно визначного поета Тараса Мельничука є проблема, фахова і етична. Він писав стрімко і багато, друзі та колеги згадують, що за одну ніч міг написати два-три-чотири десятки поезій. Віршів своїх Мельничук не правив. Тексти його дуже нерівнозначні. Про збереження поезій він не турбувався, якісь твори зникали-губилися, якісь зберігалися у друзів і колег та просто випадкових знайомців, якісь записувалися з пам’яті. І от ця проблема: чи все написане Мельничуком варто оприлюднювати і у який спосіб це робити?
Роман 1926 року, на ідиші, написаний Мойсеєм Кульбаком у Вільнюсі та виданий у Варшаві. Переклад 2018 року білоруською, виконаний Сергієм Шупою (а це ім’я – найкращі рекомендації для перекладів білоруською) і виданий у Празі. Та наполегливі рекомендації в Україні 2019-го: зверніть увагу на цю книжку, вона того варта.
Самий кінець зими. На подвір’ї бетонної восьмиповерхівки пара старих грають в шахи, шестирічний малий щойно закінчив бавитися в м’яча і зупинився послухати теревені дідугана Младена, чому важливо бути лисим. Приходить мама, забирає малого їсти і дорогою додому просить не набридати вуйку, бо той слабує.
У «Втечі з Шоушенка» в’язень, коли дізнається, що «Граф Монте-Крісто» написаний про втечу із в’язниці, вагається, чи не поставити у бібліотеці книжку на поличку з посібниками і підручниками. Репортаж-розслідування Джона Керрейру «Дурна кров» за такою логікою має попрямувати на полицю бізнес-літератури, бо це таки опис масштабного стартапу, але ще й викриття шаленої за розмахом афери.
Бачили кольорові реклами з 1950-х? Усміхнені дівчинка-підліток та її малий братик малюють щось у великий зшиток, татусь із книжкою сидить за столом, мама – заклопотана, але щаслива – визирає з кухні з повними руками апетитних наїдок. Згадали?
Рівно десять років тому в російському літературному процесі цей роман просто вибухнув. Нікому до того не знана дебютанка з Вірменії Маріам Петросян оприлюднила грубезний твір «як болісно поєднати братів Стругацьких із мемурами Рубена Гал’єго».
Зазвичай «проза поета» не має негативного значення: просто назва для слабо сюжетної ліричної прози, специфічно ритмізованої, переважно монологічної. І так, такі твори переважно пишуть поети.
А яка була б ваша реакція, якби десь у другій третині роману Бріджит Джонс, скажімо, намагалася б порізати собі вени чи випити антифриз? Незатишно було б, щонайменш. Ґейл Ханімен шокувала і зачарувала читача тим, що зробила свій роман «З Елеанор Оліфант усе гаразд» акурат за лекалами чик-прози типу «Щоденника Бріджит Джонc», але наповнила книжку такою історією, яка в жодній версії реальності не могла б стати матеріалом для романтичної комедії.
