Кінг би плакав

Бабай- Перший кошмар

П’ятнадцять «жанрових» авторів, п’ятнадцять оповідань – чотирнадцять оригінальних і одне перекладне. Присвята Стівену Кінгу, і омажем на обкладинці – ловець снів.

Жахастик про Голодомор (ну так!). Цисгендерний горор про старіючих рокерів (ого!). Ghost story про заробітчанство. Трилер про викрадачів тіл. Містика про Голокост. Заміська терор-розчленьонка. Органік-хорор із інфекційною хворобою в студентському гуртожитку. Інсекто-хорор в потягах Укрзалізниці (ідеальний збіг теми і місця дії!). Survival horror в умовній постапокаліптиці, яку все складніше відрізнити від утопії (етот дєнь ми приблєжалі как моглі)… В збірнику «Перший кошмар» знайдеться, здається, все, що потребує аматор «страшних жанрів», і є навіть один класичний текст (той переклад із Вільяма Гоупа Годжсона) для естетичного балансу і порівняння.

Жоден із «жанрів» не має такої розгалуженої системи шаблонів і такого серйозного до них ставлення. Зіронізуєш над «формулами» жахастика – буде нестрашно. Будеш використовувати повний обсяг «формул» – знудиш читача. Благо, що для «темних жанрів» формул є до кольору, до вибору. І власне про видовищність і психологічну глибину заговоримо, якщо твори містять або не містять (відповідно) деталізованих сцен насильства. В «Першому кошмарі» є твори і видовищні, і психологічно переконливі (або…або…). 

Найкраще баланс вірогідності й екстремальності тримає Андрій Лозинський в оповіданні «Клоп». Чоловік, що недавно осиротів, але знайшов раптом своє перше кохання, ладнає дві колекції: мурах і людей. Він перевіряє науковим методом способи і ресурси адаптації комах і людей у спільнотах. (Тут зупиняюся, без спойлерів). Ця оповідка реально страшна і страшно зваблива, спокуслива навіть. Відчайдушно самотня людина прагне любові і розуміння, воліє бути як всі, щоб отримати свій мізер комунікативного спільного блага. Якщо для цього треба озброїтися мотопилою і концепцією мімікрії – прошу пана. Такий собі Дейл Карнегі для маніяків – як справляти враження на мертвих коханок і завоювати увагу розчленованих друзів. Такі тексти, як «Клоп», часом звуть tortureporn– порнографічний за своєю природою опис насилля, який має вивільнити жахи сучасної людини. Либонь, страшно нам просто зараз опинитися в соціальній ізоляції. Ця ж перспектива і вабить, бо самоти в світі явно стало недостатньо, на всіх бракує. 

Володимир Арєнєв в оповіданні «Терпіння женця» пише не типовий жахастик, а саркастично-страшну прозу. Жнець – це смерть, ясно. Смерть тут – миліший стариган, герой останньої війни. Він винайшов зброю, дія якої відтермінова і неконтрольована. Алібі – буквально: не бути на місці злочину. Він, звісно і отже, не злочинець. Скільки треба убити людей, щоб стати убивцею? А тим більше, якщо у тебе є надійне алібі. От тільки той старий переживає чужі смерті як власну. І наступну свою жертву він добре знає. Нескладна позірно коротенька оповідка, зовсім не страшна, але нестерпно жахлива.

Хтось хоче зайняти місце жертви.  

Дімка Ужасний і його «Колишня» сміливо ступають на територію квір-прози, сягаючи рівня богів. Ну буквально, себто: «колишня» з назви – богиня. (Вітання «Американським богам» відчутне). Гомосексуальна оргія між юним фанатом і старим рок-музикантом закінчується убивством і жертвоприношенням. Ліліт мститься дітям колишнього чоловіка і вимагає кривавих жертв. У покинутих жінок, знаєте, дуже дуже дуже дуже добра пам’ять. Варто таки перелякатися принагідно. Сексуальність в жахастиках завжди демонстративна і якась безстатева, «Колишня» – демонстративна і трансгендерна. Якого гендеру (не статі, саме гендеру) труп, перепрошую? 

 Елегантна проза «Куджангук» Світлани Тараторіної (ще одна удача «Першого кошмару») працює з наслідками родинного насильства. Дівча зазнала в дитинстві зґвалтування і тортур, багато років по тому лікувалося. Нині є вибір: заселити собі чіп, який контролюватиме агресію, чи залишатися жертвою в договірних садомазо-стосунках.  А тут ще повернувся з її минулого друг, який втягує у глобальний заколот корпорацій.  (Теж особливо сюжет не переповіси, щоб не зіпсувати насолоду читання). Мить, коли жертва перетворюється на ката – саме з цим моментом працює 50% всієї прози. А решта рефлексує перетворення ката на жертву, так. Чи відтворюємо ми всі досвіди, які спожили? Якщо конструюються наші смаки (і комусь личить варена собачатина; див. назву) і формуються наші ідентичності, то хто ті лего-досвіди складає? Так, оповідання про пошук Бога на дні каструлі з супом-із-песика. В жахастику є така формула – «остання дівчина»: жіночка, що виживе у фіналі й уб’є маніяка. Героїня Тараторіною – «остання дівчина». А ми ж знаємо, що в сучасному світі жінка має виконувати всі ролі підряд – от жертва, от кат, от суддя, от свідок… Мультитаскова феміністика. 

Хтось хоче зайняти місце мучителя.

Збірник складають твори дуже різні, книжка направду не рівна. І на кожну удачу Арєнєва і Лозинського припаде відверто сира проза Остапа Українця і Артема Поспєлова. На кожен вигадливо скомбінований сюжет про котів мирної старушки Гаврилівни, які потруїв юний придурок (помста буде!), припаде шаблон-до-шаблону сюжет про інопланетян-викрадачів тіл. Чекати цілісності від колективного збірника і не варто, та «Кошмар» здебільшого купи тримається.

Жахастики хоч-не-хоч написані заради злодіїв-монстрів. Завдяки центральній жахливій постаті вони і читаються як метафори та символи наших виколиханих суспільно-моральних страхів. Нумо ставити собі діагнози за «Першим кошмаром»!

Маємо: спотворена батьками-збоченцями дитина – 3 шт.; ображений родичами і близьким – 4 шт., одержимий ворожими сутностями – 3 шт., функціонери антигуманістичних ідеологій – 2 шт. (в інших нема Монстра, тільки Несприятливі Обставини). Хтось, хто був пригніченим-ображеним-знедоленим, повернувся, щоб помститися. Анонімна складова насилля уже не цікава: зло чинять ті, кого добре знаємо, кого вшановуємо і любимо. Особисті страждання стають джерелом наступного насилля. Право на насилля – неексклюзивне, його можна заслужити. Найкращі кати виховуються із найпокірніших жертв. Ерго: хто вижив, той має право посісти місце злочинця. І це добра новина,  чесно, позаяк сюжет триватиме. Отож чекатимемо на «Другий кошмар» (обіцяють, наче).  

«Сіра сорочка на висхлому тілі бовталася, як на жердині. Обличчя з глибоко запалими очима й блідими, невидимими губами, заклякло омертвілою маскою.

– Лойку… – хрипко покликав голова, але той чи не то не почув, чи не зважив. Рукавицею зняв з печі затулку, зазирнув до паливні з тьмяно жевріючим вугіллям. Спина до спини з повсталим дівчам, зовсім близько…

З огидним та гучним хрускотом суглоби дитини вивернулися, витягнувши руки назад, зігнулися коліна в зворотній бік. Останньою розвернулася голова – повільно, з вологим тріскотом»

Текст: Ганна Улюра

Бабай: Перший кошмар / Упорядники: Сергій Мазуренко, Андрій Лозинський, Євген Лір, Дімка Ужасний. Біла Церква, 2019. 333 с.

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *