Грані особистості президента росії путіна

Путін

Ця книжка стала політичним бестселером у Німеччині, витримала два перевидання німецькою мовою, друкується українською. Видавництво видкрило доступ до неї безкоштовно для усіх українців.

Відомий німецький журналіст Борис Райтшустер показує читачеві всі грані особистості президента росії. Як він прийшов до влади і яким чином до цього причетна система КДБ? Чому росіяни обрали такого правителя і яку роль у цьому відіграла всенародна ностальгія за «совком»? До яких методів вдавалися Путін та його оточення, щоб зміцнити свої позиції, і як далеко сягає своїм корінням тероризм у Росії? Що взагалі змінилося у величезній країні з приходом до влади клану Путіна? Тут — відповідь на запитання, як саме змогла людина поставити на коліна найбільшу країну, при цьому налаштувавши проти себе весь цивілізований світ. 

Борис Райсшустер «Путінократія Людина влади та її система» / Х.: Віват, 2014, 368

Завантажити

УРИВОК

ФАРС ЗАМІСТЬ ВИБОРІВ

Щоб перетворитися з державного діяча на ворога держави, можна просто вигукнути кілька слів. З січня 2000 року по лютий 2004-го, перебуваючи на посаді прем’єр-міністра, Михайло Касьянов був другою людиною в Росії після Путіна. У травні 2005 року, ставши значною фігурою в політикумі, він своїм глибоким басом розкритикував главу держави і проголосив, що має намір балотуватися на пост президента.

1 липня 2005 року Генеральна прокуратура починає розслідування проти колишнього прем’єра: у січні 2003-го він нібито приватизував свою дачу класу люкс вартістю 27 млн доларів за 370 тис. доларів, що, вочевидь, мало цікавило органи правоохоронної системи, поки Касьянов не кинув Кремлю виклик. Практично за ніч він став ніким. 

Нова політична кар’єра Касьянова, вже не завдяки, а всупереч Кремлю, нагадує покарання шпіцрутенами. То він не може провести збори через якісь загрози вибуху, то вхід блокує вірний Кремлю молодіжний рух «Наши». У підприємців, що підтримують колишнього прем’єр-міністра, виникають неприємності з податковою та міліцією. У грудні 2005 року, в день, коли Касьянова повинні були обрати головою Демократичної партії Росії, він нараз відчув себе, мов у безглуздому бурлеску: від самого ранку якісь люди за підтримки м’язистих охоронців окупували зал зборів московського Будинку Рад, не пустили нікого з прихильників Касьянова, видали себе за «справжню» партію і обрали зовсім іншого голову. 

Про те, що такі гротескні інсценування в традиціях Комітету, є натяк в одній із нечисленних розповідей Володимира Путіна про його роботу в КДБ. У Петербурзі, який на той час ще називався Ленінградом і де Путін працював із 1975 року по 1984-й, дисиденти збиралися в день народження царя Петра Великого, щоб покласти вінок до його пам’ятника і в такий спосіб висловити свій протест проти радянської влади. Перед ленінградськими співробітниками КДБ постала непроста задача, бо хоч дозволь цю акцію, хоч заборони її чи розжени учасників насильницькими методами, заголовки в пресі на Заході неминучі. Вихід, за словами Путіна, був у наступному: «Діяти потрібно було, як кажуть, з-за рогу, щоб ні в якому разі вуха не стирчали». «Стирчать вуха», на жаргоні КДБ, — синонім проваленої операції, яку розкрили. Як розповідає Путін, співробітники держбезпеки знайшли цікавий хід: «Покладання вінка було влаштовано самостійно і саме в тому місці, куди мали прийти журналісти. Згодом приєдналися обласний комітет, профспілка, міліції було наказано все перекрити, і потім ми самі марширували під звуки музики. Журналісти та дипломати подивилися-подивилися, пару разів позіхнули і пішли. А після цього ми зняли загороди — будь ласка, хто хоче, може йти. Але, звичайно ж, нікому це вже було нецікаво». 

Цей принцип «подвійного покладання вінка», інсценований фарс, сьогодні в Росії використовується повсюдно. Коли він не діє і супротивники не розходяться, можновладці вдаються до фізичних методів. Колишній віце-прем’єр Борис Нємцов, донедавна радник приватного «Нафтового» банку, якого звинувачували у зв’язках з Касьяновим, повідомляє: «Один із найближчих довірених осіб Путіна, Ігор Сєчин, сказав мені: «Нам дуже не подобається, що ти робиш із опозицією спільну справу. Тебе ми не можемо посадити, ти надто відомий, Захід зчинить великий галас. Але твого шефа ми можемо затримати. Якщо ти протягом трьох днів не звільнишся, він сяде!». Нємцов звільняється. Після того як Касьянов в грудні 2005 року оголошує про заснування широкої демократичної опозиції, генеральний прокурор наказує обшукати приміщення «Нафтового» банку. У «МДМ-Банку», власник якого є близьким другом Касьянова, теж проводяться обшуки. Невдовзі по тому керівник банку «Нафтовий» був оголошений у розшук, у кредитної установи відібрали ліцензію. 

Коли московський сатирик Віктор Шендерович восени 2005 року виставляє свою кандидатуру на вибори в Думу як незалежний кандидат, людина, що перебуває в тісних стосунках із урядом, попереджає його: Кремль дуже не задоволений тим, що Шендерович виступає проти можновладців. Як глава сім’ї він повинен потурбуватися про своїх родичів, — зрештою його дружина може потрапити в дорожньо-транспортну пригоду . 

У випадку з мером Архангельська, портового міста на півночі Росії, справа не закінчується самими лише погрозами. Після заяви Олександра Донського про свої наміри балотуватися у 2008 році на пост президента Ілля Клебанов, уповноважена особа Путіна з питань північної Росії, погрожує йому по телефону: через те що його кандидатура не була узгоджена з Кремлем, йому слід чекати великих проблем, якщо він не зніме її. «Ми можемо почати проти тебе кримінальне провадження. Тоді ти втратиш все, що маєш». І справді, в листопаді 2006 року Генеральна прокуратура починає розслідування проти регіонального політика, який, згідно з опитуваннями у своєму місті, отримав 76 % голосів, постійно критикуючи Кремль і корупцію. У липні 2007 року до нього вриваються службовці спецназу в масках і, нічого не пояснюючи, заштовхують його у спідньому до міліцейської машини. Два дні Донського тримали у в’язниці як небезпечного злочинця, перед судом він постав за ґратами. «Це мало стати чітким сигналом для всіх, хто посміє давати відсіч людям у Кремлі» . 

Причому Кремлю, як твердить московська опозиція, не було вже ніякої загрози від його супротивників, позаяк результати виборів були цілком забезпечені. Насправді «керована демократія» інколи дає абсурдні результати. Так, у Чечні кандидат на пост президента Ахмат Кадиров у 2003 році в деяких виборних округах набрав понад 100 % голосів! Опозиційне видання «Новая газета» за десять днів до виборів у Думу в грудні 2003 року вже опублікувало результати за неперевіреними даними — на підставі «результатів опитування», які надав якийсь чиновник з Адміністрації президента. І справді, пізніше результати виборів відповідають цим «результатам опитування». Опозиція скаржиться на масові маніпуляції й фальсифікації під час виборів. Небажаних кандидатів виборчі комісії іноді просто викреслюють зі списків. 

У червні 2002 року вийшов закон, що забороняє журналістам проводити аналіз виборчих кампаній. Член виборчої комісії пояснює зміст цього припису: якщо кандидат пообіцяв безкоштовну квартиру, про це дозволяється писати. Неприпустимо — тут уже йдеться про аналіз — було б при цьому вказувати, що той самий кандидат порушив ідентичну обіцянку після попередніх виборів. На думку голови виборчої комісії, новий закон загрожує не свободі думок, а свободі брехати. 

Ліберальна партія «Яблоко» перевіряє після виборів до Думи 2003 року підписані на виборчих дільницях протоколи про результати голосування в 14 065 виборчих округах. У 2648 округах результати не відповідають опублікованим пізніше Центральною виборчою комісією. У цілому виявляють різницю в 433 356 голосів . У більшості округів спостерігачі стали свідками того, як невідомі кидали в урни цілі пачки бюлетенів . ОБСЄ характеризує вибори як вільні, але нечесні. 

Починаючи з 2006 року нові закони стають перешкодами на шляху утворення та подальшого розвитку партій. Заплановане введення електронних приладів для підрахунку голосів без бюлетенів, що піддаються перевірці, відкриває дорогу для нових методів фальсифікації результатів виборів, що непокоїть комуністів, тим паче що автоматизованими підрахунками голосів відає секретна служба . Депутат від ліберальної партії Володимир Рижков переконаний, що ідея вільних і чесних виборів доведена до абсурду, «контрреволюція у виборчій системі» вже в розпалі . Згідно з опитуванням, проведеним у липні 2005 року, 55 % російських виборців не вірять у те, що вибори відображають думку народу, і лише 31 % виборців вважає, що все відбувається чесно. 

Критики Путіна постійно заявляють, що почуваються наче в театрі абсурду — як, приміром, те сталося з Володимиром Лисенком у Верховному Суді. Навесні 2007 року колишній депутат розпорядився привезти на засідання до парламенту сім картонних коробок. Зміст 63 тис. облікових карток був доказом того, що його Республіканська партія, що існує від часів розвалу Радянського Союзу, налічує понад 50 тис. членів. Саме таку кількість, згідно з новим законом, повинні мати громадські об’єднання, які бажають бути зареєстрованими як політичні партії. «Будь ласка, давайте порахуємо», — благає Лисенко суддю. «Немає необхідності», — підводить той риску. Вирок: республіканці налічують менше 50 тис. членів, а коли так, то більше не є партією. 

Навесні 2007 року, саме в рік президентських виборів, Володимир Чуров, шкільний друг і близька довірена особа Володимира Путіна, раптом стає головою виборчої комісії — впливовий пост у російській політиці. В одному з інтерв’ю для газети «Коммерсантъ» він видає свій найпринциповіший догмат віри: «Закон номер один» говорить, що Путін завжди правий. На зустрічне запитання, що ж робити, якщо все ж президент зробив помилку, Чуров відповідає: «Як Путін може помилятися?» 

Для того щоб призначити друга Путіна, фізика за освітою, на пост гаранта справедливості виборчого процесу, Думі довелося спеціально змінити закон: раніше цей пост могли посісти тільки юристи. Є дуже великі сумніви щодо незалежності Чурова. Через кілька місяців роботи на новій посаді в одному з інтерв’ю «Известиям» він нагадує, що звичні для Заходу опитування думок (екзит-поли) є блефом. Прогнози результатів виборів на підставі опитування електорату на виході з виборчих дільниць, на думку Чурова, недостовірні: він своїми очима бачив, як співробітники інститутів із вивчення громадської думки на Заході самі заповнювали відповідні документи, сидячи в кафе, замість того щоб опитувати виборців. Роблячи закид Заходу, Чуров каже: «Ми проводимо вибори значно краще, ніж вони самі (західні країни). Це більш ніж очевидно. Наші методи перевірки набагато рафінованіші, ніж у них». Тим часом критики вважають дивним той факт, що, згідно з повідомленнями в газетах, кількість виборців у Росії зменшується значно повільніше, ніж кількість самих росіян . Опозиція підозрює, що зі списків виборців умисно не викреслюються імена померлих, щоб маніпулювати цими «мертвими душами», як у романі Гоголя, дозволяючи їм брати участь у виборах. 

Очевидно, друг Путіна Чуров своїми висловлюваннями намагається запобігти виникненню занепокоєнь у середовищі виборців на ґрунті повідомлень про фальсифікації результатів виборів після їх проведення, як було в Україні 2004 року. Критики Кремля згадують девіз колишнього радянського диктатора Сталіна: «Вирішують не ті, хто обирає, а той, хто підраховує голоси».

Підтримайте нас, якщо вважаєте, що робота Дейли важлива для вас

Возможно вам также понравится

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.