Восени в Данії буде презентовано міжнародний проєкт «Шедеври українського мистецтва». 2 та 3 вересня у Віборзі та Сікельборзі пройдуть концерти-перформанси за участі відомого україно-данського художника Сергія Святченка та знаних українських музикантів Євгена Громова (фортепіано), Богдани Півненко (скрипка) та Анни Хмари (фортепіано). Автори ідеї — продюсерка у сфері академічної музики Тетяна Швед Безкоровайна та Сергій Святченко. Kyiv Daily поговорив зі співкураторами про проєкт, історію його створення та цінності.

Тетяна Швед Безкоровайна

Поговоримо про мету та головну тему проєкту. Для кого він. Про що він?

— Не памʼятаю, хто сказав, що розуміють тільки тих, чию культуру знають. А що може зробити митець, якщо він не у війську? Найменше — донатити, найбільше — боротися в культурно-інформаційній війні, тобто там, де ми завжди програвали агресивній політиці ворога. Наша надмета — розповідати, хто у війні цих двох протилежних світів є стороною добра. Настали часи, коли наша боротьба стала екзистенційною, саме зараз — її кульмінаційний момент, не зрозуміти цього є рівноцінним дати можливість не тільки ворожій культурі прийти на нашу землю (та й була вона частково тут, на жаль, завжди), а й захопити нас цілковито, підкоривши повністю.  Наша земля, наші люди, що знаходяться в окупації, опинилися в жахливій забороні бути українцями. Тих, хто чинить супротив, знищують, як знищують там нашу культуру, мову та віру. Саме тому мета та ідея проєкту, який розроблено представниками двох країн, — України і Данії, складна й проста одночасно. Це наш вияв свободи, наш прояв себе як європейських митців української ідентичності в прагненні доносити культуру та цінність гуманізму до людей усього світу.

Як ти визначаєш  жанр проєкту? Чому обрані саме таки виконавці та таки музичні твори?

— З Сергієм Святченком ми вже робили один великий проєкт, «Киів-Берлін. На захист миру», де звучала українська музика і до якого спеціально були створені значні роботи Сергія, колажі, розміщені в лайт боксах. Демонстрували його в Києві, а от в берлінську філармонію нас не пустив ковід, тоді пані Меркель заборонила участь в заходах, де залучена велика кількість митців. У нас було більше ста музикантів: Національний симфонічний оркестр під орудою Володимира Сіренка та хор Аве, керівницею якого є Оксана Нікітюк. 

З тих часів ми з Сергієм і мріяли про нову роботу, а війна, що стала перепоною, все змінила й тут. Але не змінила, а підсилила наші прагнення демонструвати світу, з ким він має справу, коли толерує росіян і хто ж такі українці, які зійшлися з ними в страшній й кривавій боротьбі.

В цьому сенсі дуже цікаво і, насправді, дуже дивно спостерігати, як деякі українці й досі співпрацюють з представниками російської недокультури, запевняючи суспільство, що інакше за кордоном не проживеш, такі вимоги, мовляв, планування програм театрів etc. Чи коли дивишся на тих митців, що дозволяють собі колаборації з так званими «хорошими росіянами».

Моє щире преконання, що річ тут тільки в сумлінні, тільки в самоідентифікації, тільки в тому, чи не все одно саме тобі, що буде далі з твоєю державою. Бо вибір є завжди! Ось тут і проявляється «какая разніца» в повній мірі. І мимоволі порівнюєш таких «патріотів» зі стараннями українців, які живуть за кордонами рідної країни десятки років, але ніколи не полишали ідеї розповідати про неї світу. Як це, наприклад, і робить Сергій Святченко. Тому проєкт розпочнеться саме в Данії, а далі «поїде» різними країнами світу, доповнюючи та змінюючи свою програму в залежності від географії.

І саме тому в проєкті беруть участь музиканти, які найбільше й найширше серед українських митців пропагують сучасну (і не тільки) українську музику.

Як співпрацюють різні медіа в проєкті, чи є головні «учасники, головні герої ідеї», чи є те, що супроводжує головних героїв, або головну тему?

Дослідження творчості багатьох наших композиторів — саме його рук справа. Не знаю іншого такого українського піаніста, який би вів не тільки постійну концертну діяльність, а й планомірно просував творчість улюблених композиторів, розшукуючи нотні матеріали та видаючи книжки. Євген пише про наш проєкт: “Вплив українського мистецтва на розвиток світової культури є беззаперечним. Творці цього проєкту мають за мету нести його по всьому світу, розповідаючи про цінності нашої культури в усіх її проявах, що є надважливим для інтеграції України у глобальний контекст”.

І, звісно, такий проєкт не міг обійтися без відомої скрипальки, керівниці Київської Камерати Богдани Півненко, яка виступатиме в супроводі піаністки Анни Хмари. Нещодавно Богдана, яка все життя пропагує українську музику, стала лауреаткою Шевченківської премії саме за послідовну свою діяльність у сфері сучасної української музики. До речі, наш проєкт «Український Квінтет» був останнім записом музики, що ми зробили разом перед самою повномасштабною останнім. Диск був виданий компанією Naxos.

А зараз «Камерата» під керівництвом Богдани Півненко та орудою знаної диригентки Кері Лінн Вілсон мандрує усім світом, популяризуючи українську музику. Чи це не є те справжнє, що відрізняє музикантів нашого проєкту якостями, яких так глобально зараз потребує культурно-освітницька діяльність? 

Кураторами Шедеврів Українського Мистецтва являємося ми з Сергієм Святченко, менеджеркою є Дарія Сипигіна, співпраця з якою вже роками демонструє свою найвищу якість та без якої жоден наш проєкт не мав би визнання культурними інституціями, чим ми дуже пишаємося.

Як розвиватиметься проєкт, чи побачать його в Україні?

— В Києві проєкт буде обовʼязково. Плануємо його демонструвати і на Батьківщині, адже українські шедеври народилися саме тут і саме Києвом та Харковом були народжені наші митці, що живуть однією єдиною надією, — на мир в Україні. Свято віримо, що він настане, заради нього та для збереження нашої культури ми працювали і будемо невпинно працювати й надалі. Хай би як пафосно не звучало, але тільки фізичне знищення може зупинити шлях справжнього українця. Тому йдемо. Щастя, що є з ким.  Наша величезна шана та повага воїнам, завдяки титанічним зусиллям яких ми живі та можемо боротися. Перемог на усім, миру та добра.

Сергій Святченко

Якою буде ваша головна промова?

— У цьому проєкті я говорю про з’єднання — природи, часу, культур, спогадів. Через український і данський ліси, через світло, тканину, музику — я шукаю не відмінності, а спільну тишу, в якій можливе розуміння. Моє повідомлення — навіть у найрізноманітніших дерев корені йдуть в одну землю: у наше несвідоме, у дитинство, у надію.

Які головні акценти та наголоси вашої роботи?

— Колажі — не просто візуальні. Це візуальні карти памʼяті. Я поєдную ліс дитинства під Харковом і ліс теперішній у Віборгу. Світлові бокси — це вікна у відчуття. А тканина — як сама структура памʼяті: проникна, плинна, але така, що тримає форму. Акценти — не на драмі, а на співпереживанні. Не на конфлікті, а на співзвуччі.

Як ви будете співпрацювати з музикою?

— Я не «додаю» музику до візуального. Я сприймаю звук як партнера по колажу. Світло буде пульсувати разом з рухом музики. Ми створюємо спільний простір сприйняття, де один елемент підсилює інший. Це не ілюстрація — це діалог. Музика стає світлом. Світло — повітрям. Колаж — сценою для цих відчуттів.

Якого кольору буде ваша мова?

— Колір — це емоція, а не палітра. Моя мова буде в теплому присмерку: відтінки зеленого, як мохи та листя. Відблиски бурштину, як сонце крізь гілки. І молочно-біле світло — як подих на склі. Це кольори лісу, які несуть не пейзаж, а відчуття захищеності, спокою, памʼяті.

Що ви відкрили (відкриваєте для себе), працюючи над цим проєктом, із цими учасниками?

— Я відкрив, як тонко українська музика вміє бути ландшафтом. Не просто звуком, а простором. Я також відчув, як важливо дати глядачу не образ, а можливість увійти в стан. Музиканти допомагають цьому стану статися — з повагою, делікатністю, глибиною.

Як для вас звучить музика в виконанні музикантів проєкту?

— Вона звучить як внутрішній ліс. Іноді — як кроки в тумані. Іноді — як рух крізь світло. Іноді — як спогад, що повертається без слів. Їх виконання — це не концерт, це одкровення.

Хто (і що) є головним медіа у проєкті, як ви всі співпрацюєте?

— Головного медіа немає. Це трьохголосся: світло — як простір, звук — як час, тканина — як памʼять. Ми співпрацюємо не за формою, а за відчуттям. Кожен з нас будує міст — і в центрі цього мосту зустрічається глядач.

Спілкувалася Віка Федоріна

Фото надані авторами проєкту