У вівторок, 3 листопада, у Національному музеї Тараса Шевченка відкрилася виставка «Шевченко мовою міста». 

Цей проект показує артефакти ХІХ та ХХ століть і сконцентрований навколо міського життя і зміни досвіду людини у місті.

Як людина взаємодіяла із простором, як працювала і яке мала дозвілля? Як люди спілкувалися, що їх турбувало і що було звичною справою? На чому ґрунтувалася економіка і яким чином формувалася сучасна міська культура?

У соціокультурний контекст виставки також вплетена особиста історія Тараса Шевченка і те, як середовище вплинуло на його становлення та самореалізацію.

Тож технічно виставка розділена на два крила: ліве присвячене постаті Тараса Шевченка та мистецько-культурній спільноті, а праве — фінансовим фактам, розвитку промисловості та становищу кріпосних селян. На рецепції радять почати огляд експозиції із залів ліворуч.

Шевченкіана триває

Вони зустрічають нас театральними атрибутами і написом “Буфетъ”. Тобто ми одразу опиняємося у театралізованих декораціях, створених з реальних предметів побуту ХІХ століття. Ось на ширмі розклеєні мистецькі афіші, на вішаку висять чиїсь пальто і мережана парасолька, а от лекційна книжка студента університету імені Святого Володимира, примітка в якій дореволюційною російською вимагає “всѣ записи и подписи дѣлать вполнѣ четкимъ почеркомъ”. Ми дізнаємося про важливість освіти та здобуття професії, про недоступність фахової підготовки для всіх, але передусім — ціну свободи. Йдеться про викуп з кріпосництва, яке на території Російської імперії діяло до 1863 року. Така транзакція здійснювалася у декілька способів: збір коштів по підписці, викуп урядом або підприємством, самовикуп тощо. Кріпацтво позбавляло людей базових громадянських прав, змушувало до важкої фізичної праці, карало за непокору та забороняло втечу. Лише одиницям з числа кріпакам вдасться звільнитися та реалізувати свій потенціал. Серед відомих постатей кріпацьку долю пережили Микола Костомаров, Федір Симиренко і Тарас Шевченко. 

На стендах нешаблонно показано амбіційність і хист Шевченка-графіка. Його ентузіазм у прогресивній тоді гальванокаустиці (спосіб створення друкарських форм через травлення малюнка на металі із застосуванням електричного струму) та успіхи в офортах демонструються на автентичних роботах, а технологічний процес відтворюється на спеціальному відео. Поруч розміщені мідні дошки, а також гравірувальний верстат.

Значення Шевченка-поета розкривається через поле цитат про нього. На стіні хаотично надруковані висловлювання різних авторів, і вони варюються від відверто компліментарних (“такий поет становить сам собою народ.” Пантелеймона Куліша) до пізніших радикальних (“Я палю свій Кобзар” Михайля Семенка) та переосмислювальних (“У що ми перетворили Шевченка” Віктора Неборака). Такий огляд спадку автора відтіняє його гіперсакралізованість та всюдисущість, уможливюючи більш панорамну картину. Особлива важливість такого кураторського жесту полягає у тому, що відомі слова Семенка вперше візуалізовані саме у просторі Національного музея Тараса Шевченка, на другому поверсі якого десятиліттями ніби культове ритуальне приладдя зберігаються чорнильниця та кулон із волоссям “велетня у царстві людської культури”. 

Антропологія повсякдення

Виставка дає нам розуміння минулого зсередини. Через повсякденні деталі — одяг, аксесуар, залізничні розклади, листування, курси валют, книги, посуд — розкривається життєдіяльність людини в іншій епосі. Ми бачимо ціни на продукти, розуміємо, яких обмежень і труднощів зазнавали люди 100 і 200 років тому, чим вона користувалися, як заробляли на життя, як одружувалися і як розважалися. 

На одному з дисплеїв, розміщених на стінах, можна побачити статистику з історичного розвитку 25 українських міст. Список, в якому можна вибрати будь-яку дату з 1890 року, демонструє кількість населення міста, тогочасного міського голову та актуальну тоді назву регіону. Така довідка допомагає наглядно прослідкувати урбанізацію українських земель та стрімкий приріст міського населення, а також зміну панівних ідеологій, яка відображається у топонімах. 

Музей залучив для підготовки виставки кільканадцять проектних партнерів, і це видається гарним прикладом того, як театри, державні установи, фонди, навчальні заклади та бізнес-компанії можуть об’єднати зусилля для створення культурного проекту та збереження історичної пам’яті. Варіативність презентованих предметів викликає цікавість, тож виставка може як слугувати чудовим педагогічним матеріалом для шкільних екскурсій, так і стати точкою дотику до розвитку українських міст для всіх охочих. Інтерактивний формат заохочує не лише до візуальної, але і до тактильної взаємодії, чим нагадує успіх Ukraine Wow. До того ж, тут так само історичні дані подаються на перетині між історією, географією, мистецтвом та економікою.

Вся експозиція цілісно показує інтенсивне зростання значення міст у розвитку українського суспільства, зміну соціальної та промислової структури, а відтак — культури побуту і споживання. Основні ідеї, закладені у фундамент проекту і трансльовані через різні медіа — свобода, мобільність самореалізація. Виставка показує, як вільний рух та обмін ідеями сприяють креативності, продуктивності праці та цивілізаційному прогресу, як формуються модерність та індивідуалізм і врешті-решт, як постала динамічна сучасна людина, що має нові цінності та безліч можливостей.

Виставка триватиме до 31 грудня включно. Вхід на виставку здійснюється із врахуванням карантинних обмежень.

Текст: Андрій Мирошниченко

• Що: виставка «Шевченко мовою міста» 
• Коли: з 3 листопада по 31 грудня; графік роботи: вт-нд 10:00-18:00 (каса працює до 17:00); пн – вихідний. 
• Де:  Національний музей Тараса Шевченка,  бульвар Тараса Шевченка, 12.
• Вартість: звичайний квиток — 50 грн. Пільговий квиток — 30 грн.