Маленька книжка про маленького хлопчика і його тата

Сiкстен

Ульф Старк написав повість про хлопчика Сікстена в 1987 році, в 1994 у Швеції по книзі зняли фільм з однойменною назвою, сценарій до нього написав теж Ульф Старк. А писати він вміє про самі складні проблеми просто і ясно таким чином, що зрозуміло навіть дорослим.

Сiкстен бачить, що його тато самотній (батьки розлучилися, мама більше не живе з ними). Вони з татом з усіх сил намагаються показати один одному, якi вони щасливі, відмінно справляються і ніхто їм більше не потрібен. Виходить це у них своєрідно.

Папа Сікстена працює водієм автобуса і дуже турбується про сина, коли той залишається один. А Сикстен переживає за тата, і дуже активно: допомагає татові зустріти нову любов.

Ульф Старк. Сікстен. Переклад: Кирпа Галина. Л.: ВСЛ, 2019, 96 ст.

Книжку видано за підтримки Шведської ради з питань культури KULTURRÅDET.

Детальніше про книжку книжку

Уривок

ЙОМУ ТРЕБА ЗНАЙТИ СОБI ДРУЖИНУ

Сікстен знає, де шукати Юнте.

Він у свого приятеля Сліпого Свена. Юнте любить заходити туди після занять, говорити на дорослі теми і дивитися кіно.

Сліпому Свенові п’ятдесят років. Він тримає невеличку крамничку, що зветься «Тютюн та відео». Юнте йому в усьому допомагає. Скажімо, виставляє рядами консервні бляшанки і пачки з цигарками. Насипає в коробки на полицях всілякі лагоминки і рахує гроші.

Юнте подобається допомагати. А ще він любить кіно.

У комірчині Сліпого Свена за крамничкою він може дивитися його скільки завгодно.

— Привіт, Свене, — кричить Сікстен, заходячи в двері. — Це Сікстен. Юнте тут?

Сліпий Свен обертається від полиці з французькими фільмами. Він перекочує губами сигару в куточок рота й дивиться на Сікстена своїми сірими невидющими очима.

— Він у комірчині, — відповідає Свен. — Іди туди. Тільки не сидіть там довго. Бо сьогодні до мене в гості прийде жінка.

У комірчині темно. Там витає запах хтозна-колишнього диму. І так тісно, що ледве вистачає місця для телевізора та двох крісел.

В одному сидить Юнте.

— Сідай, — каже він і киває на друге. — Зараз побачиш кохання.

Потім Юнте натискає на пульті кнопки, поки знаходить те, що хоче показати.

— Бачиш? — шепче Юнте. — Вони просто дивляться одне на одного. Їм не треба нічого говорити. Бо для них немає нікого іншого в світі. Оце таке кохання, Сікстене. Воно схоже на розмову подумки.

Вони ще трохи дивляться. Сікстен бачить чоловіка й жінку, що стоять, притулившись одне до одного. І йому на думку спадає Емма.

Потім Юнте вимикає телевізор і каже:

— Ходімо до мене.

Удома в Юнте вирує життя. У великій кімнаті його малий братик тренується розвертатися на скейті. Він їздить між прасувальною дошкою, де тато прасує випрану білизну, й мамою, що розбирає на підлозі шкарпетки. А у дитячому манежику перед телевізором щось голосно поспівує його сестричка.

— Привіт, Сікстене! — гукає тато Юнте.

А мама, коли вони її минають, махає їм шкарпеткою. Вони заходять до кімнати Юнте. Кімната затишна. На одній стіні висить фотографія Бетховена — та, де в нього скуйовджене волосся, — і Мадонни в корсеті. На письмовому столі стоять шахи, глобус і друкарська машинка. Біля незасланого ліжка — аудіосистема.

— Пограємо в шахи? — питає Юнте і прибирає із столу якісь папери.

— Ні, — відповідає Сікстен. — Не можу. Мені треба бути вдома, коли дзвонитиме тато.

Юнте сідає за письмовий стіл. Він морщить лоба.

— Так не годиться, — каже він. — Ти ніколи собі не належиш. Невже він думає, що ти мала дитина?

— Не знаю, — мимрить Сікстен. — Такий він уже є.

— Просто йому треба одружитися, — каже Юнте.

— Навіщо?

Сікстен витріщається на Юнте. Але Юнте відводить очі. Він дивиться на Мадонну, бо вона для нього найкрасивіша жінка в світі.

— Йому треба одружитися зі справжньою жінкою, — каже він.

— Ет, викинь це з голови, — каже Сікстен. — Він не хоче одружуватися. Він уже був одружений.

Але Юнте не з тих, що поступаються.

— Тоді він дасть тобі спокій, — веде своєї він. — Бо матиме інші клопоти. І тобі не доведеться весь час бути біля нього.

— Йому байдуже до жінок. Справді, — каже Сікстен.

— Просто він не зустрів підходящої, — каже Юнте.

Потім він обертає глобус. Так ніби хоче показати на ньому підходящу для тата жінку.

— А як йому її зустріти? — питає Сікстен.

— Ми щось придумаємо.

Але цього вечора вони нічого не придумують. Бо Сікстен уже поривається іти додому. Та Юнте хоче, щоб він послухав його новий вірш. А той вірш доволі довгий. Юнте починає налаштовувати мікрофон і крутити ручки на аудіосистемі. Він хоче, щоб голос із гучномовця звучав як належить — цебто був схожий на приглушений голос справжнього поета.

Сікстен усідається на ліжку зручніше і чекає.

— Вірш називається «Ніколи», — каже Юнте.

А потім починає читати. 

Ніколи я не відчував

гарячих вуст жіночих на своїх губах

вночі, коли бузки цвітуть, мов зорі.

Ніколи кров не закипала в моїх жилах

так, що в небі бліднув місяць.

— Як тобі? — питає Юнте, коли закінчує читати.

— Здорово, — каже Сікстен. — Але мені пора йти.

Сікстен біжить цілу дорогу додому. Бо він поспішає. Уже посутеніло. А він забув повісити випраний одяг.

 Тільки-но він відчиняє вхідні двері, дзвонить телефон. 

Сікстен знає, хто це.

ТАТО НЕ ХОЧЕ ТАНЦЮВАТИ

Сікстен і тато запізнюються на збори з нагоди закінчення навчального року. Бо Сікстенові довелося ще й сушити одяг, який він учора виправ. Він сушив його феном. На щастя, фен ще не поламався.

— Ти вже скоро? — гукає тато.

— Скоро, — відповідає Сікстен.

Коли Сікстен із татом заходять у клас, там уже співають «Пора квіток надходить». Вони стоять у дверях, а Емма в цей час збирає у всіх квіти, щоб подарувати вчительці.

Емма вбрана в кофтину з торочками й поношені джинси.

Такою Сікстен її ще ніколи не бачив.

— Це від усього класу, бо ми всі збирали гроші, — каже вона вчительці.

— Так, назбирали десять крон, — додає Бобо.

Батьки сміються. Атож, шкільний рік уже позаду, і тепер їх легко розвеселити. І вчительку також. Вона радісно всміхається, притискаючи червоні троянди до своєї квітчастої сукні.

— Дякую, — каже вчителька. — Дякую вам усім.

Аж тут вона помічає Сікстена та його тата, що стоять біля дверей. Сікстен — в одному черевику. А тато — в уніформі водія автобуса.

— А от і Сікстен, — каже вчителька. — Це він намалював цю чудову корову.

Вона відступає трохи вбік, щоб усі могли побачити корову.

Під задраним угору хвостом корови було написано БОБО.

А намальована стрілочка показувала вниз — на невеличку брунатну купку.

— Ось і все, — каже вчителька. — Можете йти купатися й засмагати. Бажаю вам приємних літніх канікул!

І діти підводяться. І разом зі своїми батьками йдуть потиснути вчительці руку. Лише Бобо швиденько вшивається. Арне та Мікаель Бурфош слідом за ним.

— Може, вже підемо? — питає тато.

— Ні, спершу попрощаємося з учителькою, — відповідає Сікстен.

Тато стає в чергу. З самого краю. Перед ним, тримаючись за живіт, стоїть Еммина мама. Потім підходить Емма і стає біля Сікстена.

— Привіт, — каже вона. — Учора було весело.

— Так, — каже він.

— Бачиш, як я вбралася? — питає вона.

— Так, — каже він.

— Я сьогодні теж натягнула на себе, що захотілося. Побачимося згодом на узбережжі?

— Так, — відповідає Сікстен.

Коли Емма та її мама пішли, лишається тільки Сікстен зі своїм татом.

— Це мій тато, — каже Сікстен.

— Та я це зрозуміла, — каже вчителька. — Бажаю вам веселого літа.

— Дякую, — каже тато і простягає їй руку.

— Мама не тут. Вона живе в Данії. І знов одружилася. Тож ми з татом живемо самі. Він водить автобус.

— Он як, — каже вчителька і дивиться на татову уніформу.

— Але замолоду він був боксером, — додає Сікстен. — Тепер йому тридцять дев’ять. Правда ж, це ще не старість?

— Звичайно, ні, — усміхається вчителька.

Тато забув відпустити вчительчину руку. І лише тепер відпускає. До того ж його обличчя стає кольору червоного автобуса.

— Ну, тоді дякуємо вам за все, — каже тато. — Дякуємо, дякуємо.

Він іде до дверей. Сікстен — за ним. Але потім зупиняється.

— Пані вчителько, а ви любите танцювати?

Вчителька мовчки киває головою. І тепер вона здається Сікстенові ще красивішою, ніж завжди.

— Тоді ви могли б разом танцювати, — каже він. — Тато страшенно любить танцювати. А я можу побути сам. Я звик бути сам уночі. Мені це навіть подобається.

— Мені також, — каже вчителька.

Тоді тато тягне Сікстена за руку.

— Ми вже підемо, — каже він. — Вибачте.

Але Сікстен не хоче йти. Йому дещо треба запитати у вчительки. Тоді тато каже, що вийде надвір і почекає його на свіжому повітрі.

— Ну, про що ти хочеш запитати? — цікавиться вчителька.

— Про свій правий черевик, — відповідає Сікстен. — Я думаю, він лежить в ящику для шкільних підручників.

Надвір Сікстен виходить в обох черевиках.

На шкільному подвір’ї тато грає у футбол з Бобо, Арне, Мікаелем Бурфошем та ще кількома хлопцями.

Він веде м’яча, легко обходячи Бобо. Потім підгилює його носаком і підкидає головою вгору.

Хлопці завмирають на місці, захоплені його майстерністю.

— Оце-то клас, — сопе Бобо.

— Ходімо, тату! — гукає Сікстен.

Тоді тато вдаряє по м’ячу, посилаючи його в бік Бобо.

Той приймає удар головою.

— Чудовий прийом, — каже тато.

Потім Сікстен з татом ідуть геть. Вони простують алеєю у затінку зелених дерев. Тато спітнілий і щасливий. Іде і пританцьовує на жорствяній стежці.

— Сікстене, — озивається тато.

— Га?

— Чого це ти згадав про танці?

— Я не знаю. Просто спало на думку.

Тато простягає руки й кружляє в танці — одне коло… друге.

— Хтозна, коли я востаннє танцював. Мабуть, сто років тому.

Сікстен збентежено розглядається довкола. Ген удалині їдуть на велосипедах у їхній бік якісь школярі.

— Мабуть. Але годі вже танцювати, — каже Сікстен. — Який ти подарунок хочеш на день народження?

— Мені однаково, Сікстене. Який завгодно. Тільки б це був сюрприз.

— А я хочу велосипед, — каже Сікстен.

Увечері вони сидять на канапі. Адже тато якийсь час працюватиме вдень, тож тепер вільний. Він міцно обіймає Сікстена за плечі.

Вони дивляться телевізор.

Там показують, як у Норвегії ловлять раків. Зображення періодично мерехтять. Сікстен дивиться на воду. І тоді йому на думку спадає узбережжя та Емма.

Тато дивиться на раків у телевізорі й усміхається.

— Правда ж, нам добре? — питає він. — Нам із тобою добре.

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *