Одна з перших презентацій поетичної збірки «Скрипниківка» відбудеться на ХІV Міжнародних поетичних читаннях Meridian Czernowitz (8–10 вересня 2023) у Чернівцях. Письменник розповідає Київ Дейлі про свою нову поетичну збірку й мову,  її можливості і вразливість.

Скрипниківський правопис — це і про повернення до себе. Що ще, саме для вас?

— Той харківський правопис, закладений в назву книжки, дуже по-різному оцінювався, мав різні наслідки і, так чи інакше, означував проблеми, які були актуальними як сто років тому, так і сьогодні. Це стосується не так мовознавства чи питань філології, як питань, пов’язаних із нашою культурною, політичною і національною ідентичністю.

За яким принципом ви йшли в книжці: літери, правила? 

— Що ви маєте на увазі?

Книжка побудована за алфавітом чи (припустимо) за правилами дифтонгів?

— Ні, там немає скрипниківки як такої. Це скоріше метафора нашого політичного шляху. Він сьогодні в чомусь нагадує процеси, які відбувались у країні сто років тому, коли була спроба побудувати УНР, і потім, після поразки УНР. Питання пов’язані з вибудовою своєї державності, з вибудовою суспільства тощо. Скрипник у цьому випадку – парадоксальна, неоднозначна, складна фігура, яка, з одного боку, ніби асоціюється у нас із процесом українізації, а з іншого — із радянським Наркомом, який так чи інакше причетний до тих речей, які, власне, і визначили долю України у 1920-30-х рр. 

Для мене ця історія – дуже харківська. Чому я хотів це прізвище і цей термін «скрипниківка» залишити в назві? Тому що зараз по всій країні, в Харкові зокрема, відбувається процес декомунізації і деколонізації: змінюється топоніміка, змінюється ставлення до дуже багатьох політичних, історичних фігур. А пам’ятник Скрипнику в нас і далі стоїть, і вулиця Скрипника є. Так само, як є вулиці і пам’ятники багатьом іншим культурним діячам 1920-30-х років, які по-своєму є трагічними, по-своєму дають якусь надію, але ж так само викликають дуже багато питань, які мали би нам щось пояснити про нас самих.

Скрипниківським правописом послуговувалася діаспора, ми до нього, можливо, ще теж повернемося. Себто, йдеться про можливе об’єднання нації?

—  Все ж ця книжка – не про скрипниківський правопис, вона – про мову як таку. Це — вірші, які почали писатися ще до повномасштабної війни, 2021 року. Потім цей розрив, який стався з нами усіма, позначився (зокрема або передусім) на нашій мові. Я це помічаю за собою, за багатьма колегами: щось змінилося в нашому звучанні, у наших інтонаціях, у наших способах означувати ті чи інші речі. 

Багато речей зараз потребують переназивання, перепроговорювання, переозвучування. І в цьому випадку «Скрипниківка» — це збірка про мову, про її можливості, її вразливість і її безпорадність, а з іншого боку — про її силу і енергію, яка стає настільки потужною, що дозволяє подолати наше мовчання, наше заціпеніння.

Якби цей правопис не скасували, то зараз українська розвивалася б інакше?

— Я не зовсім собі уявляю, що було би, якби його не скасовували. Мені здається, що про таки речі не можна говорити в умовному способі. Йдеться не лише про скасування тих чи інших граматичних норм, а й про винищення цілої генерації, про винищення сотень людей, дотичних до української культури. Себто, це фактично зміна всього культурного ландшафту та поля. У цьому контексті правопис — це така болюча тема, болюче місце, але, мабуть, — не найважливіше.

Ну, починали ж із мови?

— Думаю, що починали все-таки з носіїв мови і з конструкторів мови — тих, хто намагався щось витворити. Зрозуміло було, що за конструюванням мовлення, так чи інакше, проступає конструювання ідентичності, конструювання суспільства, конструювання народу.

Сергій, я чекала на ваш перший вірш з самого початку великої війни. Я  (і не тільки я) дуже добре пам’ятаю, що це був за вірш. Я ще не відкривала нову книжку. Цей вірш увійшов до «Скрипниківки»?

— Так-так, цей вірш писався 3 червня минулого року. І так, була пауза десь у п’ять місяців між останнім довоєнним віршем і першим воєнним (якщо ми говоримо про повномасштабну війну, зрозуміло, що війна триває вже 10 років), саме той розрив, який стався 24-го лютого, – там була така пауза, був такий великий розлам. 

Я ці вірші писав за щоденниковим принципом, —  як вони писалися, в тому порядку я їх і викладав у збірку. Раніше я такого не робив. Раніше я намагався будувати збірку за іншим принципом, а тут мені здавалося, що буде правильно зафіксувати цей плин часу і зміну настрою, зміну звучання, зміну тональності.

Спілкувалася Віка Федоріна

Придбати збірку можна в офіційній інтернет-книгарні видавництва за посиланням.