Віденська галерея Albert Art відкриється 4 червня спільною виставкою Stages Олени Штепури, Ксенії Дацюк та Ерікі Навас.
Коротка передісторія від Ксениї Дацюк: австрійська художниця Еріка Навас через війну в Україні вирішила організувати резиденцію для українських художниць, надати їм свою майстерню й можливість працювати. Вона разом з Наташею Ткаченко (українська онлайн-галерея Спільне Арт) організували все, 4 червня відбудеться презентація резіденції у віденській галереї Albert Art Gallery. Назва. Я і Альона Штепура писали нові роботи. Вперше за війну — великих форматів.
Мисткині розповіли Kyiv Daily про відчуття під час війни, прийняття себе та реальності, нові роботи та багатогранну назву — «Етапи».
Головна тема вашого циклу, створеного у резиденції – війна? Безпека? Тілесність?
Ксенія Дацюк: Для мене зрозуміліше виражати всі теми через тілесність. Навіть певна особиста тілесність — це про відвертість з глядачем і собою. Художник впитує у себе всяку інформацію, різні події залишають свої нашарування на його свідомості. А те, що з’являється потім на полотнах — не обов’язково документує події, чи осіб. На полотнах з’являється мікс власних прожитих емоцій, які пройшли через калейдоскоп всього що відбувається.
Тому в нових роботах присутні — і війна, і безпека, і багато інших граней теперішньої реальності. Але це все може поміщатись, наприклад, в одному автопортреті. Тому що ти зараз так відчуваєш. І так проживаєш.
Олена Штепура: В цілому так, причому все по троху. Я не можу сказати що я це роблю навмисно, але і не виходить думати про щось інше. По факту ми знаходимось в безпеці, але у творчих роботах зазвичай проявляється те, про що ти думаєш. Мені і не цікаво зараз думати про інші теми, одночасно мене це дійсно хвилює. І в принципі я вважаю, що в часи війни у художників також свій фронт, адже ми хочемо щоб війна швидше закінчилась і ми на своєму фронті повинні говорити про неї, про проблеми, про жахи, таким чином ділитись шляхом мистецтва своїми почуттями зі світом.
Як змінювалися ваші особисті базові відчуття під час війни?
Еріка Навас: Since the beginning of the war, I feel a strong sympathy with all the people of Ukraine, especially the children and the elderly. I am also afraid that the war could spread further.
К.Д.: Думаю, що починати з того що прокинулась зі звуками вибухів 24 лютого не варто. У більшості схоже почався цей етап. Бо насправді цікавіші емоції.Тож на початку, з перших днів, у мене було відчуття ніби паралельної реальності. Війна тут і зараз здавалась настільки неможливою і абсурдною, що мозок відмовлявся до кінця прийтняти її факт і усвідомити все як є. Але я і зараз певною мірою в іншій реальності, коли перебуваю далеко від України. Є відчуття такої роздвоєності, коли ти не до кінця присутній тут, і ніби частина свідомості перебуває там, де війна.
О.Ш.: Спочатку у мене був суцільний шок. Мене кидало по емоційним фронтам, типу, то я в паніці і не знаю що робити, то все-таки беру себе в руки і починаю раціонально мислити, клеїти вікна, на всякий випадок збирати воду у всі можливі ємкості, переносити речі до коридору. А далі наближається ніч і знову накриває – як цю ніч пережити. Потім я виїхала з Киева і була в безпеці та спостерігала за своїми поведінками. Перші 10 днів я геть не могла малювати і,в принципі, не хотіла. Потім почала. На другому тижні війни я почала плакати, при чому взахльоп, по будь якій причині — ніби якісь клапани відкрились і полилось… потім емоційний стан вирівнявся, плюс я поїхала до Відня де по відчуттям війна далеко, лише в телефоні, та всеж намагаюсь бути в курсі що і як в Украіні, тому від жахливих новин плачу.
Що війна змінила у ваших мистецьких практиках?
Е.Н.: Since the beginning of the war, I see my pictures with different eyes. I have dealt with oppression or flight before. But now everything has become more real.
I made a big picture and wanted to paint people on the run. it was very dark at the beginning, but with time it became brighter and positive. I think it’s important to show a positive perspective as well.
My main work at the exhibition is a guardian angel. I think to myself, we all need it now.
К.Д.: В прямому сенсі змінила. Палітру, стилістику, сюжети. Таке явище, як війна, не може не змінити мистецтва. І ці зміни — природні, ти не сидиш і не придумуєш драматичні композиції і кольорові поєднання, від яких боляче. Ти просто прислухаєшся до себе і робиш так, як тобі важливо зараз. І говориш те, що хочеш зараз сказати. Або мовчиш. Адже полотно часом мовчазне. Під час війни з’явився щоденник у картинках. В силу обставин (з перших днів війни переїхала у Львів, де не було можливості працювати з полотном) вийшла така серія замальовок або оточення, або якихось своїх внутрішніх станів.
О.Ш.: Якщо не говорити про тему, бо це логічно,зміни були в умовах. Напочатку я могла малювати лише матеріалами які знайшли у друзів, ( перебуваючи перший місяць не в Києві, тобто без доступу до своєї майстерні) тому викручувалась як могла, гуаш, картон, папір, туш. Лише приїхавши сюди, до майстерні Еріки,я змогла працювати в звичній мені манері, олією на великих полотнах.
Як було організовано вашу резиденцію? Ви були знайомі одна з одною раніше?
Е.Н.: I did not know the artists. At a Benifice event for Ukraine I sat that I would like to invite 2 Ukrainian artists to my studio. A woman from the audience then made contact with the gallery where the two are represented.10 days later they have already arrived in Vienna. I then took care of the papers and official channels.
К.Д.: Ми з Альоною знайомі давно, ще з НАОМА. А з Ерікою познайомились зараз. Наташа Ткаченко, засновниця онлайн галереї Спільне Арт, постійно намагалась нам допомогти, щоб ми мали можливість продовжувати працювати повноцінно. І коли з’явилась ініціатива від Еріки надати свою велику майстерню українським художницям для роботи — виникла резиденція. Можна сказати, зорі зійшлися, і велике бажання людей у різних куточках Європи.
О.Ш.: З Ксенією ми вчились разом в академії, а от з Ерікою познайомились лише зараз. Організувала все Наташа Ткаченко, директор галереї Spilne art. Шляхом дивовижних її знайомст ниточки з’єднались. Еріка, яка захотіла підтримати українських мисткинь, та Наташа, яка теж шукала варіанти для нас 🙂
«Етапи» — чому ви назвали так вашу виставку?
Е.Н.: The whole life consists of stages and phases of life. This title fits well with the current situation. Hopefully, a better stage will come soon. but that’s life. I first thought the title is called stage, that would have also fit I think. The stage of life.
К.Д.: Дуже багатогранне слово «етапи». І дуже неоднозначне. Люблю, коли назвою не розкривається весь задум від авторів, а навпаки глядач бере участь у вибудовуванні змісту. Таким чином ніби привідкривається завіса, і глядач запрошений написати свій концепт завдяки побаченому. Етапи є у всіх. У житті.
Для мене зараз життя поділене на два етапи: до 24 лютого і після. Але реальність тут і зараз теж будується з етапів. Правда, ми їх зможемо оцінити тільки через проміжок часу. Важливі емоційні етапи. Від початку війни, були етапи шоку, страху, потім нерозуміння що далі, потім бажання і спроби допомагати, етапи почуття провини за те, що ти в безпечніших і комфортніших умовах ніж багато людей, етапи емоційного виснаження, нарешті етапи продовжувати жити далі і щось робити. Цікаво, які етапи виділить для себе глядач.
О.Ш.: Назву придумали шляхом спільних ідей, та всеж кожен, мені здається, особисто для себе по різному відчуває цю тему та сенс цього слова. Для мене це ніби якраз зріз нашого сьогодення. Я відчуваю війну як етап життя, цей вакуум почався 24 лютого і закінчиться після перемоги, тоді буде інший етап, післявоєнний.
На відкритті будуть українці?
Е.Н.: I already think that Ukrainians will come to the exhibition. We are in contact with various organizations here in Vienna and they will also receive an invitation.
К.Д.: Чекаємо на них. Думаю, що будуть.
О.Ш.: Так, звісно 🙂 декілька друзів, що теж за кордоном. Та думаю можливо хтось ще випадково дізнається з українців і завітає. Зараз кожен, навіть незнайомий українець, здається рідним.
Нагадуємо, що наразі Spilne Art планують активну виставкову діяльність по всій Європі, 50% від продажу митці платформи Spilne Art передають ЗСУ.
Спілкувалася Віка Федоріна
ФОТО: VLAD DOBRE @Vladstdo
