Цьогорічний концерт-закриття сезону Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика має символічну назву – «Симфонія відновлення». Вечір 13 липня ознаменує не лише завершення 122-го концертного сезону, а й започаткування нового напряму діяльності філармонії – участь в програмах, що підтримують військових, ветеранів і цивільних, які постраждали від війни.
Не випадково цей концерт відбудеться саме 13 липня, у День народження Мирослава Скорика – композитора, чиє ім’я носить філармонія. Це дата, коли традиційно завершується сезон і символічно – як вияв шани – звучить музика патрона Львівської філармонії.
Нова терапевтична ініціатива реалізується у співпраці з проєктами Victory Beats та Art Therapy Force (громадської організації “Арт Дот”), і передбачає серію подій, що триватимуть упродовж року – як у філармонії, так і на інших локаціях, зокрема в реабілітаційному центрі Superhumans.
Першим кроком на цьому шляху стане відкрита релаксаційна сесія Renaissance, яка розпочнеться того ж дня о 15:00. Тут поєднається електронна ембієнт-музика – м’яке просторове звучання без конкретних ритмів чи мелодій, яке створює атмосферу спокою і дозволяє слухачеві зануритися у власні думки, з живим звучанням камерного струнного оркестру під орудою ветерана ЗСУ Олександра Іванька. У цьому складі виконуватиметься і твір, оркестрований британським композитором і терапевтом Найджелом Осборном, створений на основі його музикотерапевтичних занять із пораненими українськими військовими в реабілітаційному центрі Unbroken.
Власне концерт «Симфонія відновлення», який розпочнеться о 18:00, так само глибоко відлунює й продовжує ідею зцілення. У програмі музика Мирослава Скорика та Моріса Равеля – двох постатей, що тісно пов’язані з історією Львівської національної філармонії: чуттєва “Елегія” та міфічний “Карпатський концерт” Скорика, а також живописні Симфонічні фрагменти з балету “Дафніс і Хлоя” та один із найпронизливіших творів ХХ століття – Концерт для фортепіано з оркестром ре мажор (для лівої руки) Равеля.
Цей твір написано у 1929 році на замовлення австрійського піаніста Пауля Вітгенштайна, який втратив праву руку під час Першої світової війни.
Музика, що постала із втрати, але водночас – перемогла її. Не випадково саме ця композиція стала центральною у програмі вечора – у цій музичній рефлексії на тему відновлення.
Переживаючи жахи війни, ми як ніколи здатні відчути цей твір. І Равель наче відгукується на це, приймаючи виклик створити повноцінну, насичену, віртуозну фортепіанну партію, маючи у своєму розпорядженні лише п’ять пальців лівої руки – й водночас зберегти баланс із оркестром.
Обмеження лише підсилили його уяву. У цій музиці немає відчуття неповноцінності – навпаки, звучання інструмента настільки щільне й багате, що слухач забуває, що грає не дві руки, а одна.
Солістка Віоліна Петриченко описала свій досвід опанування концерту так:
«Цей концерт – важкий у всьому: емоційно і технічно. Він має звучати так, ніби грає піаніст із двома руками. Іноді це сприймається майже акробатично: вся фактура – у стрибках, а ліва рука розділена на співучу й акомпанементну частини.
Та, мабуть, найсерйозніший виклик для мене – це робота з оркестром. Оркестровка дуже насичена, з безліччю ритмічних діалогів, і в цих переплетіннях потрібно залишити простір для дихання – для справжньої музики.»
Ускладнена технічна й гармонічна мова цієї композиції стає зрозумілою й близькою, щойно інтерпретатори досягають у ній свободи.
«Концерт неймовірно красивий. Равель писав Вітгенштайну, що виконавці – це “раби, які повинні виконувати все, що написано в нотах”. Ми спробуємо виконати усе… Але водночас – залишитися вільними. І зробити справжню, живу, щиру музику», – додає піаністка.
У цьому вечорі сплелися кілька сенсів: завершення концертного сезону, День народження видатного українського композитора, початок нової мистецької місії Львівської філармонії, зверненої до емоційного зцілення людини. Але передусім – це запрошення. Прийти, почути, прожити. Можливо, знайти у музиці те, чого бракує зараз – те, що допомагає вистояти у найскладніші миті.
Текст: Марта Стецько
