Таємниця старого Лами

«Таємниця старого Лами»

У «Видавництві Старого Лева» зовсім скоро побачить світ нова книжка українського письменника бурято-монгольського походження Доржа Бату «Таємниця старого Лами», в основі якої реальні події з життя автора та цілком реальні персонажі.

У книзі розповідається про двох учнів буддійського монастиря і їх наставника Чімітдоржа-лами. Письменник назвав книгу «історією пригод», вона заснована на дитячих спогадах Доржа Бату, частина дитинства якого також була пов’язана з дацаном. Це не просто збірка оповідань про Вчителя, як може здатися на перший погляд. Кожен читач знайде у цій книжці щось своє: для когось ця історія привідкриє таємниці Вчення і буддійського світосприйняття. Для когось вона буде екскурсом у жорстокі радянські часи і покаже, що доля усіх народів, які були загнані в СРСР, трагічно схожа. А для когось вона буде просто неймовірно веселою і сумною водночас, детективною пригодою двох хлопчаків та їхнього старого Вчителя Чімітдоржа-лами.
Неповторну атмосферу книжки доповнюють чудові ілюстрації Ярини Жук і QR-коди з відеороликами.

Дорж Бату (Андрій Васильєв) — український письменник, громадянин США. Автор дилогії «Франческа. Повелителька траєкторій» і «Франческа. Володарка офіцерського жетона» та роману «Моцарт 2.0». Народився і виріс в Бурятії, закінчив Бурятський державний університет. За освітою історик-сходознавець, спеціаліст з історії Китаю.

Про те, чому він пише українською мовою, Бату відповідає коротко: «Кожен вибирає мову, на який він говорить в житті, з друзями і в сім’ї. Це називається свобода вибору».

Дорж Бату. «Таємниця старого Лами». Ілюстрації: Ярина Жук, Л.: Відавніцтво Старого Лева, 2021, 204 ст.

Замовити

УЧИТЕЛЬ

Мого Вчителя звати Чімітдорж-лама. Я не знаю, скільки йому років, але він схожий на стару й мудру черепаху. Завжди неквапливий і спокійний, говорить він тихо й так повільно, що мені іноді кортить його штурхнути, перевірити, чи він, бува, не заснув.

Народився багша дуже давно, коли бурят-монголи не знали, що таке автомобіль і колгосп, коли чоловіки носили довгі коси на потилиці й довгі гострі ножі «хутагa» на поясі. Словом, років йому було стільки, що він і сам не пам’ятав, тільки сміявся й казав, що не роки роблять людину розумною, а знання.

А щодо знань, то Вчитель міг перевершити будь-кого, бо він був емчі* — так у нас називають лам-лікарів, які знаються на традиційній тибетській медицині. Чімітдорж-лама був такий відомий, що до нього приїжджали пацієнти здалеку й навіть з-за кордону! Я й місць таких не знаю, з яких до нього приїжджали. І кожного він мав вислухати, заспокоїти й вилікувати.

Спитаєте, чого раптом люди їхали в монастир поговорити про своє здоров’я? Ну, річ у тому, що буддійські дацaни** в наших землях були чимось на зразок… Школи, інституту, лікарні, наукового центру і храму одночасно.

Захворів? Іди в монастир до емчі-лам. Треба дати ім’я дитині або дізнатися, чи варто вирушати в далеку дорогу? Тоді вам до лам, які звуться зухрайши***. Турбують питання про те, хто ми, для чого живемо і як володіти своїм тілом? Тоді вам до філософів-практиків із Чойрa-дугaну***.

Ми з Беліґто мешкали разом з Учителем на території монастиря, в будиночку номер чотирнадцять, який мав три кімнати й кухню. Велика кімната була нам за навчальну, в другій стояли наші ліжка, а в третій зберігалися медичні книги та ліки — різні настоянки й суміші.

Сказати, що нам було нудно зі старим, — значить збрехати. Ми, два малолітні дурники, розважались як могли. Якось ми взяли новомодний степлер і зашили старому на його жовтому монашому дeелі***** рукава майже під пахвами. Чімітдорж зранку довго не міг зрозуміти, чому не може потрапити рукою ні в той, ні в той рукав, і тільки вертів свій одяг, підносячи його до очей. А ми в цей час заливалися дурнуватим сміхом.

Або ж якось ми підклали в його гутyли****** по сирому курячому яйцю. Багша зранку натягує гутули на ноги — крак! І яйце в чоботі розтікається. За стіною — сміх. Ми, два дурноверхі, тішимося зі своєї витівки.

Чімітдорж ніколи нас не лаяв. Ніколи кривого слова в наш бік не говорив, хоч інші радили йому серйозно нас провчити. На що Вчитель гойдав голеною головою і відповідав: «Знання, вбиті силоміць з однієї сторони, з такою самою силою вилітають з другої». Найбільше, що він міг собі дозволити, це докірливо погрозити нам сухорлявим пальцем. Неймовірно, але це діяло на нас ефективніше, ніж будь-яка найстрашніша кара. Щоправда, ненадовго.

Ще однією особливістю старого лами було те, що він говорив мало й точно. Його некваплива й тягуча бурят-монгольська діяла на мене магічно — коли охолоджувала запал, а коли тепло й м’яко підтримувала.

У хвилини, коли я бував аж надто задоволений собою, мій мудрий Учитель бурчав собі під носа: «Не варто дуже захоплюватися своїм успіхом. А то може статись так, що твоє зображення в дзеркалі подобатиметься людям більше, ніж ти сам».

Одначе коли після чергової втрати мені бувало дуже погано й боляче, коли я нічого не міг і нічого не хотів, мудрий монах Чімітдорж-лама поїв мене міцним зеленим чаєм з жирним молоком та сіллю й казав так: «Відпускай те, чого не можеш відпустити. Не шкодуй за тим, що для тебе найдорожче. Терпи те, чого не можеш витерпіти. І якщо ти після цього залишишся живий, ти будеш по-справжньому вільний».

Коли через багато років по тому мені було страшно наважитись поїхати з батьківщини, де я фактично покидав усе: батьків, рідних, друзів і дім, мудрий мовчазний монах погладив мене, тоді вже дорослого дядька, по голові й сказав: «Ми — ті, ким ми себе бачимо. Якщо в житті тебе щось не влаштовує, треба щось міняти. Хочеш змін? Роби їх. Але пам’ятай: щоб народитися знову, спочатку треба вмерти. Не бійся смерті. Бо за нею буде нове життя».

Утім, коли я, вдячний за науку, виконав перед Учителем буддійський ритуал земного поклону, Чімітдорж-лама незадоволено пробурчав: «Ти ще отам поваляйся, біля дверей, у мене там якраз брудно, то хоч якась буде користь з твоїх поклонів».

Я не розумів більшої частини з того, що говорив мені Вчитель. А він сміявся й гладив мене по голові.

«Ти, головне, запам’ятай, — казав. — А зрозумієш потім».

Так воно й вийшло.

________________________________________________________

Емчі (бурят-монг.) — цілитель, лікар.

 ** Дацaн (གྲྭ་ཚང, grwa tshang — тиб.; дацaн, хийд — бурят-монг.) — у бурят-монгольській традиції: монастир-школа, або університет. У Тибеті «дацанами» називали окремі факультети.

 *** Зурхайши (бурят-монг.) — астролог. «Зурхaй» — монгольська астрологія, що базується на математиці, біологічних циклах, спостереженнях за природою і людською поведінкою.

 **** Чойрa-дугaн (бурят-монг.) — факультет буддійської філософії у монастирі Даши Чойнхорлін.

 ***** Дeел (бурят-монг.) — традиційний одяг монгольських народів, у буддійських священників школи Гелyг зазвичай жовтого кольору. Поверх нього носиться червона накидка, яка називається орхимж, — прямокутна смуга вовняної тканини завдовжки три об’єми стегон і завширшки від пахв до литок. Її драпірують поверх деела, залишаючи відкритим одне плече, а кінець закидають за спину, покриваючи друге плече.

 ****** Гутyли — традиційні шкіряні бурят-монгольські чоботи зі загнутими носами. За легендою, загнуті носи в гутулів для того, щоб не завдавати шкоди землі, яку монголи вважали священною.

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *