Різновид батьківщини — «Плач Єремії»
«Друге вiдлуння» Кочура
У моїй домашній бібліотеці й досі зберігається той ошатний том перекладів Григорія Порфировича Кочура. Беручи час від часу його в руки, пригадую милу усмішку Майстра, його нелегку в поважному віці ходу.
О гроно п’ятірне
Микола Костьович Зеров був найтаємничішою персоною з «неокласиків» і не менш трагічною. Професор КІНО, що цитував на лекціях латиною цілі уривки з Вергілія, Сенеки, Овідія, міг написати: «ми знову тут, в болотяній Лукрозі…». «Лукроза» — це була Баришівка під Київом, перейменована на латинський лад, як робітня.
Лишега: «Принеси менi з-пiд Надвiрної лиса…»
Він був світлий і веселий, надзвичайно обдарований у поезії, лінгвістиці, образотворчому мистецтві. З ним познайомився геть-геть давно, не особисто, а спершу з машинописом книжки «Зима в Тисмениці» в одному з приватних львівських будиночків.
Токайский «фурмiнт»
…На пограниччі Словаччини й Угорщини лежить Токайське підгір’я. Звідти в часи безвізу возять на Закарпаття токайське вино каністрами. Звісно, воно не має тих ароматів, що в підвальчику на Флоріанській у Пряшеві, де колись я випадково потрапив з художником Прокопом Колісником, – розповідає поет Петро Мідянка.
Як Діоген
