З 18 березня триває благодійна культурна ініціатива «Львів зустрічає», в рамках якої проводять безкоштовні екскурсії містом для місцевих мешканців і вимушено переміщених українців. Також у програмі заходів – концерти, вистави, публічні бесіди й лекції, дитячі квести.
Розмова з норвезьким піаністом і композитором Акселем Колстадом про російсько-українську війну, яку він називає своєю, про музику, що лікує, і невідворотність нашої перемоги.
Продовжуємо розповідати, які заклади відчинили свої двері для відвідувачів. Сьогодні відправимось перевірити, де можна пообідати або випити каву на Подолі.
Київ поступово оживає, а це означає, що можна та потрібно підтримувати економіку та рестораторів. Ділимося списком закладів, що працюють у центрі міста (оновлюватиметься).
«У нас тут тихо взагалі, — коментує пані Наталка, коли я скаржуся на сусіда у Львові, котрий за повітряних тривог дрелює стіни, — тут тихо. Я живу в районі, де приватні будинки. Зазвичай тут нічого не мовчить: хтось десь пиляє, хтось десь стукає залізом. А зараз більше місяця уже тихо». Наталчине «тихо» не стосується виття сирен (які я чую під час нашої онлайн розмови), вибухів, обстрілів, різних прильотів. Наталка Маринчак дома зараз — в своєму будиночку в приватному секторі Харкова: «У мене взагалі спокійний район. Нам повезло: у нас є світло, є вода. Можемо хоч щодня мити голову. Зранку сміттєвоз приїздив. Зараз от водовозка проїхала», — хвалиться наче. І це уже дуже харківська якась новітня звичка: з ким би звідки не говорила, всі в один голос запевняють: «У мене спокійний район, не звертайте, тут тихо».
Львів, війна. Ми прийшли до майстерні львівського художника Сергія Савченка утрьох — ідейна натхненниця та засновниця фестивалю Bouquet Kyiv Stage Ірина Буданська, Марія — моя донька та школярка й я. Після розмови вирішили, що обов’язково буде продовження, важливо говорити про війну та мир в Україні з художниками, мислителями, поетами. Це —перша розмова циклу.
Розмовляю з жінкою, яка 15 днів провела в укритті. Вона каже: «Здавалося б, у тебе є інтернет і світло, то лежи, роби щось, читай щось. Але це неможливо. Перебуваєш в стані постійного очікування, воно тебе поглинає всю». Концентруватися настільки, щоби читати щось, окрім новин, насправді складно. А перестати читати новини і скролити френдстрічку здається неможливим. Моє питання: «А що ви читаєте під час повітряних тривог?» нерідко наражалося на збентеження і навіть на біль тих, до кого я адресувалася: «Я не маю часу читати, поки помирають люди!». Все так.
