Що для мене Лятошинський? 

Це зустріч зi собою. Це подорож всередину себе, відкриття себе і свого внутрішнього світу через захват тонким естетизмом його музичного переживання поетичного тексту. Проживши цей захват, ніколи не залишаєшся таким, як до того.

Мене зачаровує його символізм, коли емоція передається не буквально, а через мистецьку метафору. Переживаю це особисто як сходження, як дотик до справжнього, що робить моє життя, в Хайдегерівському розумінні, «присутнім». 

Вишуканість його музичної мови – це особливий трепет, мінливість, інколи мерехтливість гармоній, плинність і нестійкість, використання ним регістрів, тембрів в поєднанні зі словом та голосом змушують «зазирати» в свої потаємні глибини душі і провокують на нові відкриття себе.

Як я прийшла до Лятошинського?

Лятошинський завжди присутній в житті українських музикантів з дитинства, з самого початку навчання, але часто залишається далеким і незвіданим, чужим. Для мене завіса привідкрилась вже після випуску з консерваторії, коли я більше захоплювалась західноєвропейською музикою, і шукала щось подібне в українській. Поталанило знайти ноти романсів 20-х років Бориса Миколайовича (на слова китайських поетів). Так розпочалась моя подорож по його вокальній творчості, яка згодом переросла в справжнє захоплення. З досвідом, і життєвим, і музичним , для мене розширюється спектр його образності і засобів виразності, і кожного разу , коли звертаюсь до його романсів, намагаюся впіймати щось оте невловиме, ідеальне, неможливе… З його музикою це можливо.