Номінанти премії – молоді українські митці, проєкти яких були відібрані міжнародним експертним журі з-поміж 200 конкурсних пропозицій. І сьогодні разом із Центром сучасного мистецтва М17 ми розповімо про номінантів премії, їхні життєві історії і мистецький шлях.

Василь Грубляк народився у 1984 році в Києві. Отримав освіту в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури за програмою «Реставрація скульптури та творів декоративно-ужиткового мистецтва». Його мистецька кар’єра довгий час була пов’язана із групою GAZ – дуетом у складі самого Василя та скульптора Олексія Золотарьова. Утворена у 2013 році на Міжнародному симпозіумі сучасного мистецтва BIRUCHIY, група GAZ зверталася до розробки соціально-політичних проблематик засобами скульптури, інсталяції та акціонізму (перелік вибраних виставкових проєктів та акцій можна побачити тут).

Проте з 2018 року Василь почав виступати і як незалежний митець – художник зі світла: «До роботи зі світлом я прийшов у достатньо зрілому віці, перед тим спробувавши себе у багатьох видах діяльності. Але тільки у роботі з ним я відчув, що це дійсно моє. Цим я живу, над цим розмірковую, в цьому напрямі хочу розвиватися й, що найголовніше, від цього я отримую велике задоволення».

Сьогодні самé світло і є основною темою, яка турбує художника найбільше, як у мистецтві, так і в повсякденному житті. Як активіст Василь виступив за збереження демонтованих наприкінці 2019 року історичних ліхтарів з Маріїнського парку. Під власним брендом Bazzilio він створює авторські світильники, які відрізняє мінімалістичність та функціональність. А для виставкових проєктів митець пропонує концептуальні світлові інсталяції.

«Мене цікавить світло як матеріал, з яким можна працювати, як скульптор працює із глиною. А ще я хочу розкрити його “мовний” потенціал – як універсального не-знакового способу комунікації між живими істотами».

«Бачення винаходилося за допомогою рук», – писав один філософ, маючи на увазі бачення «невидимого» – ще коли людина малювала на стінах печер богів і духів, в яких вірила. Тут стає зрозумілішим, чому художники зі світла (ті, що справжні адепти світла від мистецтва) прагнуть у своїх практиках досягти його матеріалізації. 

Через матеріальність можна було б сприймати світло per se, як таке, а не як інструмент для освітлення інших фізичних об’єктів. Дослідженнями в цьому (але не лише) напрямку займається, зокрема, американський художник Джеймс Таррел, про якого нам розповів Василь. А за цією розповіддю поділився і мрією попрацювати колись із Таррелом у просторах його «обсерваторії», спеціально спроєктованих для спостережень за світлом і часом, – у Кратері Роден, що в Аризоні.

Серед інших марень Василя – персональна виставка у MoMA (Музеї модерного мистецтва у Нью-Йорку) та розробка проєкту освітлення для «міста майбутнього» Неом, з ініціативою створення якого виступила у 2017 році Саудівська Аравія.

А поки останній проєкт Василя Грубляка, що демонструє перформативні можливості світла, представлений у Центрі сучасного мистецтва М17. Чому і радіємо.

До шорт-листа номінантів і номінанток на здобуття премії M17 Sculpture Prize Василь увійшов із проєктом «Еґреґор».

Автор про концепцію свого проєкту: «Еґреґором у деяких окультних віруваннях називають ментальну субстанцію, що породжується думками й емоціями певної групи людей, їхнім «колективним розумом». За повір’ями, еґреґор, який отримує достатньо психічної енергії для існування, може навіть почати жити своїм життям і стати автономною сутністю. Чим чисельнішим і згуртованішим є ком’юніті, яке віддає ту енергію, тим сильнішим і довговічнішим буде еґреґор. Відтак, еґреґор можна розглядати і як структурну психологію спільноти. У своїй роботі я пропоную власне бачення еґреґору у вигляді світлової інсталяції, кожен елемент якої складається із трьох ліній, що, перетинаючись, утворюють об’ємне перехрестя».

Коментує експертка Відбіркового журі Премії Ліза Парола: «Світло як елемент мистецтва, що має першорядне значення для всіх проєктів Василя Грубляка, створює сцену для композицій, додає роботі атмосферності та динамізму і скеровує глядацьке око до певної точки опори у просторі. Існують певні побоювання, що релігійна тематика може занадто обмежити розуміння теми Премії для міжнародної аудиторії. Але, якщо надалі передбачається перенесення проєкту з виставкового до публічного майданчика, це можна скорегувати місцем розміщення, чому і слід буде приділити прискіпливу увагу».