28 травня на Фестивалі KharkivMusicFest-2024 пройшов концерт «Нездійсненна зустріч: Брамс — Борткевич».  Звучав Фестивальний оркестр, музиканти з ХНАТОБу, університету мистецтв імені І.П.Котляревського, Харківської філармонії зібралися, щоб зіграти Симфонію Брамса та представити Скрипковий концерт харківця Сергія Борткевича, який досі у симфонічному виконанні не звучав у Харкові. Солював Михайло Захаров, диригент – Віталій Алексейонок, артистичний директор фестивалю.  Після закінчення концерту диригент розповів Київ Дейлі про новий досвід концертування, враження від Фестивалю та значення музики в часи війни.

Ви є представником нового покоління музикантів, які не просто зробили успішну кар’єру на Заході, але значною мірою сформувалися у європейському культурному просторі. Що з європейського музичного досвіду піддавалося освоєнню (привласненню досвіду) насилу?

— Якщо говорити про музику, то мені знадобився певний час, щоб зрозуміти, наскільки в Західній Європі важливе поняття стилю. Кожна держава й епоха в багатонаціональній і різноманітній Європі створили свої унікальні культурні риси, свої ідеї, свої поняття прекрасного і правдивого. Розібратися у всіх цих особливостях – це велика культурологічна праця. Але опанувавши це, ти справді починаєш розуміти різні музичні твори зовсім по-іншому і переживаєш їх набагато глибше. 

Що для вас особисто змінилося з початком повномасштабної війни — прочитання українських композиторів, відносини та кордони в культурі…?

— Звісно, з початком цієї страшної війни з’явилася ненависть до російського фашизму, що захопив розум людей не лише в державі-агресорі. З іншого боку, у мене з’явилася ще більша любов і захоплення українськими людьми, їхньою волею та героїзмом, їхньою культурою та мовою. Перші тижні з початку війни я провів на українсько-польському кордоні простим волонтером. Але після першого шоку я зрозумів, що потрібно опікуватися питаннями культури: підтримувати українських музикантів і релевантні для них проєкти, досліджувати українську музику сьогодення і минулих століть. Я переконаний, що українська культура може зайняти більш гідне місце на світовому п’єдесталі, і нам потрібно разом створювати релевантні для міжнародної громадськості смисли та просувати якісні й переконливі культурні творення. 

Віталію, чи всі концерти та фестивалі (зокрема і KharkivMusicFest) для вас зараз — у тому числі й ваша відповідь на війну? Як війна впливає на вас-музиканта, як змінюється виконання (і, можливо, прочитання творів)?

— Було б перебільшенням думати, що всі культурні заходи за межами України можуть бути такою відповіддю. Західна Європа продовжує жити своїм відносно нормальним життям, хоч Україна, на щастя, досі лишається важливою темою в громадськості та в політиків. Щодо самої інтерпретації музики, звісно, з’явилася велика різниця, оскільки через ці події я змінився як особистість, ми всі пережили і переживаємо новий для нас досвід. Десь усередині я, звісно, радію, що маю можливість займатися мистецтвом у той час, як для багатьох це стало розкішшю. І тим важливіше для мене ділитися цим і бути тут, у Харкові, де будь-який концерт нашого фестивалю – це вже стейтмент, де наші заходи мають значно екзистенціальніший сенс, ніж у мирний час. Чим грубіша ситуація довкола, тим важливіші заходи з тонкими почуттями, щоб люди не втрачали найтендітніші куточки своєї душі, щоб вони відчували тепло мистецтва і одне одного. Це особливо гостро переживається в Харкові в ці дні, де зранку люди стикаються з наслідками прильотів, а ввечері приходять на наш концерт. І оскільки багато людей знають про мою діяльність у Харкові та слідкують за нею, для мене особливо важливо ділитися цим досвідом і в Західній Європі, щоб ці люди змогли хоч трохи наблизитися до того, що переживають зараз харків’яни та українці загалом. 

Що вам допомагає проживати, переосмислювати дійсність?

— Я щасливий, що займаюся улюбленою справою, тому в ній я і знаходжу відраду, надію та підтримку. За стільки тисячоліть було багато страшних війн і геноцидів, але вони все одно не змогли знищити людську жагу до пізнання і сприйняття прекрасного. Скільки люди продовжать існувати, стільки залишиться і мистецтво, яке наповнює їхнє існування сенсом і, власне, робить їх людьми. Цей процес закладений у природі людини. 

Музика може бути інструментом пропаганди. Яка в неї роль зараз з обох боків війни? Що зараз може змінити музика?

— Звісно, мистецтво можна інструменталізувати. Але якщо йдеться про музику, то це частіше стосується контексту, ніж самого музичного твору. Ми можемо засудити Вагнера за його антисемітські висловлювання, Ріхарда Штрауса за його підлабузництво перед нацистським режимом, а Чайковського за його захоплення російським імперіалізмом, але чи здатні ми це почути в їхній музиці? Якщо так (а в усіх трьох композиторів я можу знайти конкретні приклади для цього), то нам потрібно критично ставитися до цих музичних сторінок і не закривати на них очі. Але я вважаю, що потрібно судити про музику насамперед за законами музики, все інше загрожує нам профанацією. Інакше в якийсь момент ми можемо опинитися в такій точці, де наше власне мислення буде інструменталізовано, і ми станемо заручниками чужих думок, і не помітимо цього. Нам потрібно постійно прислухатися до себе і бути напоготові, щоб пропаганда ні з якого боку не проникла в нас, ні новинна з медіаканалів, ні музична з концертних залів.

І парадоксальним чином, саме мистецтво часто допомагає нам наближатися до себе і почати думати своєю головою. 

Хочеться почути ваш прогноз про те, в якому напрямку еволюціонуватиме виконавське мистецтво взагалі (з урахуванням воєн, політики тощо) — і мистецтво Віталія Алексейонка зокрема.

— Що стосується професійного ремесла та музичної змістовності, то виконавці з кожним роком стають все більш підготовленими, технічно оснащеними, музично переконливими. Я впевнений, що найближчим часом на нас чекає ще досконаліші інтерпретації, ще цікавіші музичні ідеї. Але для мене існує ще одна, не менш важлива складова артиста. Мені б хотілося, щоб артисти були готові брати більше відповідальності за те, що відбувається навколо них. Я вважаю, що вони повинні стояти в авангарді подій і одними з перших відгукуватися на зміни в суспільстві, бути їхнім рупором. Не стояти осторонь у той час, коли вони особливо потрібні людям. Це одне з кредо мого ідеального світу, до якого хотілося б прагнути.

Довідкова інформація

Віталій Алексейонок з 2021 року є артистичним директором фестивалю KharkivMusicFest. Віталій привернув до себе міжнародну увагу після перемоги на Конкурсі диригентів Артуро Тосканіні 2021 року в Пармі, Італія. Крім першої премії, він отримав приз глядацьких симпатій, приз за найкраще виконання опери Верді, а також інші призи та ангажементи. З сезону 2022/23 Віталій Алексейонок працює у Deutsche Oper am Rhein (Дюссельдорф, Німеччина). 

Серед яскравих досягнень Віталія: дебют у Театрі Ла Скала з власною постановкою опери «Il Piccolo Principe» (світова прем’єра), Бетховенський фестиваль у Бонні, Фестиваль Россіні (м. Пезаро), а також симфонічні концерти з італійськими оркестрами. 

Є засновником і художнім керівником ансамблю сучасної музики «ensemble paradigme».

Автор книжки про білоруський протест «Білі дні Мінська».

Розмовляли: команда Фестивалю та Віка Федоріна