Вистава «Візит» мала вийти ще торік, але через велику війну довелося відкласти ці плани. Нарешті 30 березня глядачі Національного драматичного театру ім.І.Франка побачили прем’єру за п’єсою Фрідріха Дюрренматта «Візит старої дами», яку поставив режисер Давид Петросян.
Сам Дюрренматт назвав п’єсу трагікомедією, у якій через сатиру й гротеск показано буржуазні погляди, занепад морального орієнтиру одночасно з погіршенням соціального рівня життя, яке диктується жорстокістю норм капіталістичного суспільства.
За сюжетом мільярдерка Клер Цаханасян у виконанні Наталії Сумської приїздить до рідного міста Ґюллен. Це невеличке місто, яке колись було центром Європи, а зараз щодня потопає у злиднях. Така сурова реальність притаманна, на жаль, багатьом українським містам. Тому єдина надія на відновлення й розквіт міста всі плекають лише на цю заможну жінку, готову подарувати городянам мільярд, але за єдиної умови – встановити справедливість. Вона хоче, щоб було покарано, а точніше вбито, Альфреда Іля, який 35 років тому скривдив ії. Все ніби-то й логічно, але абсурдно.
Справедливість — мета всього життя Клер. Впевненість у своїх діях, право на самосуд й втілення будь-якого бажання — все це призводить до нівелювання взагалі людського буття, гуманності. Клер вижила у авіакатастрофі, але зараз вона майже сконструйована з протезів. З одного боку, у контексті українських реалій, ця тема є занадто чутливою і будь яка іронія сприймається, м’яко кажучи, недоречно. З іншої, самоіронія, почуття гумору – як рятівний круг у жорстокому світі допомагає вижити Клер й водночас робить байдужою до людських страждань. Образ Клер у виконанні Наталії Сумської — це образ жінки-власниці, яка є і жертвою обставин (осуд суспільства) і водночас катом для інших людей. Зокрема, її колишнього коханого — Альфреда, образ якого втілює Олексій Богданович.
Альфред — чоловік, який має спокутувати свій гріх молодості. Приречений на рішення зубожілих городян, він доволі смиренно й свідомо приймає їхній вирок. Але це відбувається через страждання і біль, які він раніше причинив своїй коханій.
Художник-сценограф Даниїла Колот створює метафоричний простір, у якому головну роль відіграє ланцюг. На сцені безліч ланцюгів, на яких підвішені старі речі (здебільшого одяг каски), як точки приземлення мешканців. Вони настільки прив’язані до цього мотлоху, який ніби береїх у заручники, і це стає тягарем для людей. Їхнім хрестом, який вони мають нести крізь життя. А білий вишуканий одяг, як ознака вищого світу, створює контраст на сцені.
У виставі через іронію й чорний гумор викриваються людські характери на предмет випробування грошима. Це спокуса, перед якою важко встояти, не втративши свою гідність й принципи. Мешканці, які мають зробити вибір, що важливіше: вбивство Альфреда, тобто отримання мільярда, або злидні. Вони ще оголосили рішення, але вже “отруїлися” бажаним золотом: у когось з’явилися жовті туфлі, дехто має золотий зуб, а жінки виблискують прикрасами. Така трансформація показує, як легко маніпулювати людьми через фінансову приманку.
Справедливість набуває конкретний матеріальний відтінок, бо спокута гріхів не підвладна всім мешканцям цього містечка. Альфред це прекрасно розуміє й готовий до своєї кари. Світ, у якому людське життя вартує лише мільйард, приречене бути заручником зла.
Фінал вистави викриває остаточно людську природу: мешканці розбирають «золоту» статую пані Клер на частини. Кожен отримує свою долю від мільярду, не бажаючи нести відповідальність за своє життя. До речі, фінальну сукню-трансформер створив скульптор Норайр Кесаян.
У виставі жага помсти підсилюється музичним оформленням.
«Музика в цій історії допомагає мені акцентувати для глядача ті смислові паралелі, які мені важливо розкрити в тексті Дюрренматта. Адже так само, як в опері Моцарта «Дон Жуан» статуя Командора оживає, аби помститись Дон Жуану, так і героїня Наталії Сумської – Клер Цаханасян – оживає з тіні минулого, аби відплатити за заподіяне їй зло, скоєне Альфредом, роль якого виконує Олексій Богданович», – зазначав Давид Петросян у анонсі вистави.
На сцені майже не звучить прямих відсилок к українському сьогоденню, але через певні інтонації, акценти, візуальне рішення, вочевидь, нагадує нашу реальність. А також вкотре загострює питання справедливості, яка стане фундаментом для нашого європейського майбутнього. І кожного не омине візит до справедливості.
Наступний показ вистави — 7 квітня (квитки).
Текст: Ірина Голіздра
Фото: Юлія Вебер
