19 травня у Національній філармонії України дають Лисенка, Ізаї та Сібеліуса. Виконує Національний симфонічний оркестр. Програма цього концерту не є бозна-яка унікальна, радше, традиційна й звична для наших музичних реалій. Втім, є тут родзинка. Два твори класика української музики Миколи Лисенка, «Елегія» й «Концертний вальс», в оригіналі написані для фортепіано, прозвучать в оркестровій версії Всеволода Сіренка, сина диригента Володимира Сіренка, який цього вечора стоятиме за диригентським пультом. 

Чому Всеволод став композитором і як йому взагалі живеться, сказати б, у тіні батькової слави, ми розпитали музиканта у короткому інтерв’ю, взятому по телефону. 

Як ви стали композитором?

— Те що буду музикантом, я знав іще з дитинства. Коли мені було дев’ять років, на мої імпровізації звернула увагу композиторка Вікторія Польова. Вона неодноразово бувала у нас дома в гостях. Власне, із цього й почався мій ось вже 20-річний шлях як композитора. Потім мене віддали у музичну школу. Паралельно я брав індивідуальні уроки у Вікторії Польової. 2010-го вступив до київської консерваторії (Національної музичної академії імені Чайковського) у клас Героя України, народного артиста України, професора Євгена Федоровича Станковича. Закінчив навчання 2015-го й того ж року вступив на два роки до асистентури-стажування, до того ж таки Євгена Федоровича Станковича. 

У кого ви були по інструментовці?

— Інструментознавство мені, як і всьому нашому курсу, викладав Левко Миколайович Колодуб, нині, на жаль, покійний. А, власне, по оркестровці я був у Станковича. 

Кого із композиторів ви могли б назвати своїм кумиром?

— Щодо улюблених композиторів, то це передусім Бах, Моцарт, Гайдн, Бетховен. Із класиків ХХ століття – Прокоф’єв, Шостакович. Із сучасних українських авторів – Євген Станкович, також люблю музику Валентина Сильвестрова, Вікторії Польової. 

Кому належить ініціатива оркеструвати фортепіанні твори Лисенка?

— Ініціатива була від Національного симфонічного оркестру України. Це вже не перша моя співпраця із цим колективом. Наприклад, 2018 року до сторіччя оркестру я переклав для них «Три українські пісні» Бориса Лятошинського. А минулого року зробив оркестровку всіх дванадцяти «Симфонічних етюдів» Роберта Шумана. Колись Петро Ілліч Чайковський оркестрував 11-й і 12 етюди, а я оркестрував усі. 

Що для вас було найскладнішим у роботі із лисенківськими творами?

— Найскладніше, як це не банально, було перенести фактуру фортепіанної партії в оркестрову фактуру. Хоча тут є, наприклад, такі моменти (як от, дублювання), які дуже складно фізично зіграти піаністові, тоді як за допомогою оркестру це зробити просто. З «Елегією» проблем взагалі не було, там повільна музика. А от із «Вальсом» складніше, там я використав подвоєння баса, що у Лисенка немає. Інструментальний склад цілком традиційний, «лисенківський», що не вимагає застосування якихось екзотичних інструментів: подвійне дерево, чотири валторни, дві труби, три тромбони з тубою (в «Елегії» тромбона немає), з ударних – литаври. У «Вальсі» є ще трикутник, тарілки та великий барабан. Ну, і, звичайно, група струнних у звичному складі. Вирішив обійтися без арфи, бо планується, що ці твори повезуть на гастролі, а далеко не в кожному концертному залі є арфа, тоді як тягнути інструмент із собою – такий собі варіант. 

Оркестровка чужого твору і написання власної композиції – це дві сторони творчого процесу? Як у вас це поєднується? 

— Це, звичайно, різні речі, але буває, що оркестровка «виручає», особливо, коли власні твори не пишуться. 

У період кризи? У вас таке часто буває?

— Не часто, але буває. Наприклад, минулого року, можливо, у зв’язку з карантином. Щоправда, якраз під час жорсткого карантину я писав Камерну кантату для вокального квартету і малого симфонічного оркестру. Це було замовлення від Фундації Василя Сліпака, твір мав виконуватися у Маріуполі на концерті пам’яті Василя Сліпака. Але через карантин концерт не відбувся. Сподіваюсь, його таки зіграють, можливо, навіть у цьому році, бо цьогоріч двадцять дев’ятого червня виповнюється п’ята річниця від дня смерті героїчно загиблого співака. 

Як часто вас виконує батько? Чи можете назвати основні, найважливіші для вас виконання?

— Мій батько вперше виконав мій твір, коли мені було шістнадцять років. Це була Прелюдія для камерного оркестру. Виконував оркестр «Київська камерата» у рамках фестивалю «Музичні прем’єри сезону». Це був 2007 рік. Потім – 2010-го – був концерт до 50-річчя батька. Я спеціально до цієї дати (день народження у тата 1 листопада) написав твір під назвою «Осіннє свято», це триптих для малого симфонічного оркестру. Тоді я тільки-тільки вступив до консерваторії, був дев’ятнадцятирічним першокурсником. Концерт відбувся у київській філармонії, для мене це, безумовно, була подія. Потім цей твір батько возив по Україні, були невеличкі гастролі в Полтаві, Черкасах, Житомирі і Сумах. Ще одне виконання було з оркестром Львівської філармонії, звучали мої «П’ять балад», які я написав на першому курсі консерваторії, а оркестрував на другому курсі. Також мою композицію «Тема з варіаціями» батько виконав з оркестром Чернігівської філармонії. Ще варто згадати дипломну роботу, це була моя Перша симфонія, виконував оркестр Полтавської філармонії під орудою Володимира Сіренка, виконання відбулося якраз у день мого народження, п’ятого лютого, і це був для мене подарунок. Серед важливих для мене виконань – мій Концерт для скрипки з оркестром, де сольну партію виконав знаний скрипаль Дмитро Ткаченко. Один раз концерт відбувся у Дніпрі, а потім у Києві, у Великому залі консерваторії. Ще батько диригував моїм Концертом для флейти, це було в Одеській філармонії. А минулого року цей же концерт прозвучав У Будинку звукозапису в Києві, але диригував не батько, а його учень, Юрій Літун, сольну флейтову партію виконав Ігор Єрмак. 

Тобто у вас із батьком співпраця. 

— Так.

Де ви зараз працюєте? 

— Крім того, що пишу музику і роблю оркестровки, я працюю бібліотекаром в довідково-бібліографічному відділі у Національній музичній академії України. 

Хотіли б викладати?

— Поки що мені роботи вистачає. 

Яка у вас мрія, власне, музична мрія, композиторська?

— Мрію про постановку мого балету за казкою «Король олень» Карла Гоцці, який я написав три роки тому. Сюжет я адаптовував сам, точніше, допомагала моя мама, Ірина Сіренко. До речі, ще одна моя мрія – написати вокальний цикл на вірші моєї бабусі, поетеси Тетяни Кулікової (це мама моєї мами). На жаль, чотири роки тому вона пішла від нас, у цьому році їй виповнилося б 80. 

Текст: Олеся Найдюк

• Що: Концерт симфонічної музики
• Коли: 19 травня, 19.00
• Де: Національна філармонія України
• Квитки тут.