Цей роман (і книжка, і стосунки) триває п’ять років: від 1994-го до 1999-го. Від одинадцятого класу до випуску з «вишу» і поїздки маршрутом Київ-Лондон, яка має визначити майбутнє Ольги Смєхової. Пам’ятні 1990-і: Доктор Албан, Макарена, Юпі, фруктові шнапси, малинові піджаки, дебелі мобільники, Мелроуз плейс.
Молодість – теж, як із промислового конвеєра зійшла: п’ють, як риби, трахаються, як кролики, умнічають, як папуги, не пам’ятають спричиненого зла, як мухи-одноденки.
Так складається книжка про 90-і, схожа на натуралістичну прозу 90-х.
А історія ця – про першу серйозну любов однієї маленької дівчинки, яка вирішила, що вона уже достатньо для любові велика. Роман про жіночі такі собі посвяти. І наївною ця історія не буде. Уже в пролозі – побіжно два моменти, які насторожать читача. Першим вона згадає свого колишнього бойфренда і забажає щось типу: «От би всі так уміли про жінок піклуватися, як він умів». Акурат у наступному абзаці дізнаємося, що цей чоловік заганяв її копняками під стіл і уже там гамселив ногами до крові зі зламаного носа. Дивне уявлення про піклування. Який життєвий досвід мав такому передувати? І тут другий фрагмент. Вона щось таке скаже: «Було знайоме це відчуття. Таке, яке буває перед тим, як тебе зґвалтують». Розповідачка наголошує в цьому моменті слово «відчуття», я в б звернула увагу на «знайоме». Ні, ані життєвий досвід у Ольги не легкий, ані історія її простодушною не буде.
Оля обожнює радянські кіношки. Їй би вчасно згадати кінохіт 90-х «Виховання жорстокості у жінок і собак». Перехід від дівчинки до жінки в «Пригодах» – це зради, сексуальне і емоційне обслуговування, це токсичні стосунки, постійна загроза зґвалтування, тривала ситуація насилля і приниження, які навіть не усвідомлені жертвою. А дівчинка собі росте – смішлива і кумедна. І закохана, звісно, до нестями закохана.
В романі є три простори. Перший – маленьке містечко в Київській області, де всі фігуранти історії разом росли. Місто зветься Горбистим, але воно насправді пласке: всі один одного бачать за десятки кілометрів. Другий простір – Київ: орендовані халабуди, лабіринти занедбаних гуртожитків. І нарешті – Лондон, якого тут формально не буде, адже Ольга тільки їде туди і дорогою задує свою історію. Лондон замає «закрити» ці її недоношені гештальти. Маленьке в романі стає великим майже непомітно і якось неприродно: маленьке Горбисте є гігантським в її житті, а мегаполіс Лондон – такий крихітний, що аж непомітний на горизонті. І її маленька любов до себе. І її гіпертрофована потреба догоджати коханцям. Таким от собі роман непрямих перспектив.
Мама з цікавістю дивиться на немолоду жінку з глибокими, немов борозни, зморшками і в квітчастій хустці.
— А ви теж до Лондона їдете, жіночко? — запитує мама.
— Та ні, хочу синові передачу передати. Це він в Лондоні. Дзвонить, говорить: «Мамо, у мене тут усьо імєєтся, німа тілько українського хліба, сала та вареників».
Я дивлюся на дві коричневі валізи — кожна розміром з радянський кольоровий телевізор — і прикидаю, скільки сала, українського пухнастого хліба та вареників туди влізло. Може, там ще й борщ?
— І ми передачі передаватимемо тобі з автобусом, ні? — говорить мама.
— Ні, — відповідаю я з ентузіазмом.
Немов корабель, що прибув із заморських країн до острова Буяна, плавно, величаво під’їжджає ікарус. Обдає нас запашним дурманом закордонного диму і зупиняється. Відкриваються двері, люки. Люди розставляють речі і займають місця.
Чуємо:
— Міш, давай сюди, тут ще місце є! — і через дві секунди: — Ого! Ти шо сюди напхав, Міш! Шо, читати туди їдеш чи шо?!
— Тю! А шо — ти предлагхаешь, **ячить кітчен-потером двадцять чотири години на добу? — відповідає начитаний Міш.
І далі виправдовується: — Гховорю сестрі: «Поклади почитати шото, журналів там», так вона напхала, дурна, Чехових з Булгхаковими.
В автобусі шість чоловік. Інші, як і жінка зі зморшками, поспішають поговорити з водієм і запхати йому в кишеню купюру. Водій поводиться гордо і ввічливо. Отримавши купюру, жмуриться, як Дід Мороз. На прохачів не дивиться, а кивком показує, куди ставити валізи.
Папа поставив мою валізу в люк. Я заскочила в автобус. Кинула у вільне крісло біля вікна синій кульок з їжею і новий «Аналіз Аури. Книга два», отриманий учора від Пащі як цінний подарунок в дорогу.
Текст: Ганна Улюра
Юлия Пилявская. Пригоди великої дівчинки в пласкому місті. — К.: Радуга, 2015. — 293 с.
