Олександр Чорний про відкриття Центру музики молодих.

Сфера академічної музики зіштовхується зараз із чималими викликами. Основні з них спричинені повномасштабним вторгненням і, як наслідок, від’їздом митців за кордон (на це є різні причини: базова потреба у безпеці, що стала руба у зв’язку з воєнними діями, культурна дипломатія і представлення України на міжнародній музичній арені, врешті заманливі пропозиції західних менеджерів та нові можливості творчої реалізації для українських музикантів за кордоном). Так чи інак, але інтенсивність музичного життя у зв’язку із цим значно ослабла.

Ще один негативний фактор — ситуація, що склалася довкола Національної музичної академії України. Маючи потужні ресурси, академія хай там як, але забезпечувала базу, на якій об’єднувалися молоді талановиті музиканти. Згадати б креативні концерти студентів-композиторів, цікаві науково-творчі конференції або жваву атмосферу у класах декотрих викладачів… Справедливо оцінюючи роль академії у розвитку студентів, варто зауважити — багато ініціатив трималося на особистостях яскравих професорів. Тепер, коли вони почали звільнятися, протестуючи проти збереження імені російського композитора у назві академії, виникає питання: а що ж тепер буде тим осередком, довкола якого гуртуватимуться молоді музиканти?  

Кілька тижнів тому про початок активної діяльності оголосив Центр музики молодих. Його утворення спричинене нинішніми реаліями і покликане по-своєму розв’язати деякі з нагальних проблем академічної музики. Співзасновники проєкту Олександр Чорний та Марія Арестович прагнуть об’єднати довкола Центру людей, залюблених у сучасну академічну музику: композиторів, музикантів, публіку. Всупереч тому, що Олександр Чорний не дуже публічна людина, нам вдалося поспілкуватися з ним про цілі та задачі Центру музики молодих (ЦММ).  

Сашку, яка твоя мотивація братися за такий проєкт, як ЦММ?

Наша головна мета — не допустити відтік молодих українських композиторів закордон. У багатьох зараз фрустрація: можливостей творчо реалізувати себе в Україні стало менше, тож справедливо виникає бажання поїхати куди-інде. Тому була задача втілити дві речі: організовувати концерти з музики молодих композиторів і мотивувати їх на створення нових творів. 

Але якщо говорити про студентів-композиторів, то вони мають писати певну кількість творів згідно з освітньою програмою консерваторії. Тобто в будь-якому разі вони щось та й пишуть…

Звісно, пишуть. Я ось ознайомився із творами студентів-композиторів 1-2 курсу. Бачу, що вони намагаються трошки вийти за суворі рамки, які їм пропонує програма. Наприклад, на другому курсі вони повинні написати варіації. Передбачається, що це будуть варіації на певну тему, на кшталт “Вийди, Іванку” чи що завгодно. І от одна студентка, Діана Ткаченко написала варіації не на рівні тематизму, а на рівні структури. Це теж своєрідний пошук, спроба подолати супротив матеріалу. 

Наскільки я розумію, навчання композиторів у консерваторії передбачає оволодіння різними класичними формами: варіації, сонати… Дехто вважає такий підхід не дуже актуальним зараз. Їхня аргументація полягає у тому, що студенти вчаться писати музику ледь не архаїчну, ігноруючи запити сучасності. Які підходи натомість пропонуватиме ЦММ?

Наш Центр покликаний виховати у молодих композиторів проєктне мислення. Тобто так: дати їм завдання створити твір, у якому буде якась контекстуальна складова. Музика, відірвана від реальності, не здатна існувати у сучасному світі. Тому кожен наш концерт має концепцію — це визначена абстрактна, досить широка тема, яка дає напрям для творчості. Вона не зв’язує композитора у своїх рішеннях, але надає настрій, атмосферу чи контекст. І автори вже пишуть твори, які на їхній смак найбільше підійдуть під ту конкретну ідею. Це і є проєктне мислення у моєму розумінні. Його не дає консерваторія — це задача інших організацій. Такий спосіб вимагає від композитора реагувати на актуальні теми, а відтак змінить підхід до творчості на досить глибокому рівні. Можливо, вплине і на те, що пишеться студентами для заліків у консерваторії… До речі, відбирати твори для виконання із числа тих, що нам надішлють, будуть професіонали високого рівня. Ми зараз спілкуємося із Аллою Загайкевич та Олексієм Войтенком, щоб  залучити їх до співпраці.

Тобто ви пропонуєте іншу модель виховання композитора, якщо порівнювати із тим, що відбувається у консерваторії?

Так. В принципі, щось подібне відбувається й на Заході. Там теж велику роль у вихованні композиторів відіграє взаємодія з іншими організаціями, внаслідок чого молодий автор тісно пов’язаний із мистецьким життям міста. Можу навести як приклад Берлін (Олександр здобув композиторську освіту в Києві та Берліні — М.Г.). Там є Інститут нової музики, який функціонує на два ВИШі: UDK (Universität der Künste, Університет Мистецтв — М.Г.) та Hanns-Eisler (Hochschule für Musik Hanns Eisler Berlin, Берлінська вища школа музики ім. Ганса Айслера — М.Г.). На базі Інституту відбулися два фестивалі сучасної музики, які водночас були партнерами низки інших фестивалів. Вони і надавали можливість для авторів писати музику на певну тему, а разом з тим в Інституті відслідковували актуальні тематичні напрямки на інших схожих подіях. Таким чином композитори мали змогу тримати руку на пульсі часу. 

Якщо продовжувати порівняння із Берліном: вочевидь, проблеми композиторської освіти у них і в нас відрізняються. Скидається на те, що їхні програми більш адаптовані до викликів сучасного музичного життя, аніж наші. 

Насправді там багато чого визначають викладачі. Справа в тому, що вони усі є затребуваними та інтегрованими у музичне життя міста, а їхня діяльність помітна у суспільстві. І це стосується не тільки композиторів, а й виконавців, і теоретиків теж. Тобто викладачі, які спеціалізуються на сучасній музиці, активно залучені в мистецьке життя і дають подібний приклад для студентів. А все разом це створює постійну взаємодію між композиторами і виконавцями різних поколінь, обмін ідеями, народження нових проєктів тощо. Таку практику хочеться впровадити і в Україні.

Будьмо чесними: ситуація із сучасною музикою в Україні не найпростіша. Музика молодих українських авторів не часто звучить у концертних залах, про неї знають хіба в консерваторії. Музичних колективів, що виконують відповідний репертуар, обмаль, а слухач не звиклий ходити на концерти нової музики — зали переповненими не назвеш. Ви беретеся розірвати це замкнене коло? 

Так, вихідні умови трохи суворі, але це і не буде праця з нуля, радше новий виток у просуванні сучасної музики в Україні. Ми ставимо до себе значні вимоги: організація концертів має бути на високому рівні, все має бути продумано і щодо звуку, і щодо візуальної складової. До слова, на західних фестивалях сучасної музики чималу увагу приділяють візуалу — картинка хоч-не-хоч, та впливає на сприйняття музики під час слухання, що створює додаткову можливість встановити контакт із слухачем. То чому цим не користуватися? Врешті сучасна музика має бути не тільки актуальною, але й відкритою для слухача. 

Скажи два слова про ідею першого концерту: біологічні процеси і музика…

Так, концерт має назву “Фотосинтез”. Його складають твори, написані — переважна більшість — вже під час повномасштабного вторгнення росії в Україну. У кожного з авторів була своя ситуація, свої випробування. Але вони все одно продовжували писати, висловлюватися музикою. Тому і виникла ця паралель із фотосинтезом — там вуглекислий газ стає матеріалом для утворення кисню та енергії, а тут із непевності утворюються нові сенси, нові музичні ідеї.

Мені трохи дивно було бачити у програмі твір Максима Коломійця. Його музика справді цікава, але він вже визнаний композитор в Україні, переможець минулорічного Конкурсу імені Мирослава Скорика, а тепер будує досить успішну кар’єру закордоном.

Це правда. Його твір ми взяли, щоб деякою мірою показати тяглість із попередніми здобутками в українській музиці. Максим — потужний композитор, ще й відомий своїм ансамблем Nostri Temporis. І його обраний для виконання твір справді гарний. Врешті, вибір твору саме Максима не є таким принциповим — просто хочеться продемонструвати, що ми з’явилися не на порожньому місці. 

Програма концерту-відкриття ЦММ:

Максим Коломієць — I saw your reflection in the river mirror (2022) для бандури соло
Наталія Шарай  — Монолог (2022) для віолончелі соло
Владислав  Усатенко — Шість мініатюр (2022) для скрипки соло
Євгенія Стронська — Respiration (2021) для кларнета соло
Владислав Кузнецов — Twi-n-Lights (2023) для флейти та скрипки

Виконують: Орест Смовж (скрипка), Гліб Сасько (віолончель), Владислав Ваколюк (бандура), Назар Ярмолюк (кларнет), Олексій Яременко (флейта).

Текст: Марина Гордієнко

• Де: Центр Леся Курбаса (вул. Володимирська, 23в)
• Коли: 6 березня, 18.00
• Вхід вільний за умови реєстрації.