У Антонії і Сіско народився син. Тієї лютневої ночі розгулявся містраль, човни, які вирішили вийти в море, віднесло хтозна-куди.
Розумака Сіско залишився на березі і почув перший крик немовляти, гучніший і несамовитіший за той вітер. Сина назвали Містралем.
«Містраль» Анджели Нанетті – роман виховання. Самітник-відлюдник Містраль поволі відкривається іншим людям, привчається жити в світі людей і залежати від них. Він має двох молодших братів і сестру, є заклопотана мама, що болісно переживає зрив останньої вагітності та важкі наслідки викидня, є вибуховий схильний до алкоголізму тато, є дві бабці, що одна одну не зносять, і дід, яким намагається помирити дві гілки родини; другий дідусь був доглядачем маяка і загинув на острові, тут тепер його меморіальна табличка і рідний дім Містраля. Містраль живе на цьому острові з родиною, але дитина зі складним характером воліє спілкуватися з чайками. Містраль має забавку: спускається до Стрімчаку Німих Чайок, де спостерігає за гніздами пташок. Дуже небезпечна гра, бо саме так загинув його дід. До Стрімчака Містраль приводить двох дівчат – вони якраз навчать його… анотація до книжки каже, що навчать вони його любити, бо це таки дитяча повість і в анотації отож буде незручно писати: навчать його узалежнюватися.
«Містраль» – книжка про Нарциса, який шукає достатньо чистого джерела, щоб схопити своє відображення. Таким джерелом для юнака стають двоє дівчат, одна з яких і сама претендує на роль самозаглибленої квіточки. Бути бурі: «Хлоя отримала дар відчувати багато, а Містраль — забагато».
Книжка розрахована на молодших підлітків. Чого не очікуєш в прозі, призначеній для «середнього шкільного віку», але чого там завжди бракує?.. Правильно! Любовного трикутника з виразним еротичним забарвленням. Хлої вісім, гарнюща тоненька багатійка-білявка, послідовна натуристка. Іґнації сім, чарівна чорнокоса пухляшка з дивною пристрастю до лакованих туфельок. Містралю майже дев’ять, має проблеми з контролем гніву, і він розриватиметься між дівчата, одна з яких привертає увагу суто товариською відданістю (подружка нареченої, ніколи не наречена), а друга зачаровує кармен-лолітісттю (народжена для свободи і любові)… Нанетті навіть не пробує імітувати світ дитинства, тому її книжки завжди привабливі для дорослого читача. Дафніс і Хлоя, даруйте, Містраль і Хлоя. Багаті морські пейзажі (які вдалися Нанетті ще краще за міські чи гірські, котрим авторка надає зазвичай перевагу), ідилія як вона є, а на цьому тлі – двійко (ладно, трійко) збентежених дітлахів, які пізнають перше еротичне кохання.
До речі про Лоліту. Човник, який належить Містралю, зветься «Долорес».
Найцікавіші фрагменти книжки пов’язані з тим, як формуються і долаються упередження. І висновок, якого доходить «Містраль», відверто зачаровує очевидністю і глибиною: саме упередження, їхні вектор і сила, формують групу людей як спільноту.
Насамперед оголеність. Хлоя-дівчинка воліє гуляти і купатися голяка, острівний люд це лякає і дратує, Хлоя повідомляє, що такими є звички її родини і не бачить нікого в них дивного. Бабця Містраля тут же нарікає малу потіпахою. Хлоя-підліток виросла в худющу дівчину і почала прикривати своє тіло, бо її дражнять, та ж родина, що вітала оголення. Цієї миті відбувається важливе перетворення в Містралі: він перестає оцінювати її тіло як привабливе чи ні, а просто розуміє: це є тіло Хлої. Зайві кілограми Іґнації проходять зрештою такий самих шлях: від маркера, що визначає людину, до фактору особистості. Люди без залишку дорівнюють тілам, і так твориться природна гармонія. Тільки-от в сценах сексуальних дебютів дівчата наглухо замуровані в свій одяг і всілякі спальні мішки. Щось не складається з гармонією.
Конче важливо – класова розбіжність (італійська проза віддано плекає цю тему останні років сто). Всі романтичні пари, які формуються в «Містралі», є мезальянсами. Смаглява бабця Фатіма з золотими зубами, червоними коралями, кус-кусом і пряними пахощами: вона берберка, берберська принцеса навіть. Вийшла заміж за рибалку, родина від неї відмовилася. Рибалка почав бізнес, став фабрикантом, потім ресторатором і власником готелю. Родина шановано і заможна. Їхня дочка віддається за осиротілого сина доглядача маяку. Знову розрив з батьківською родиною і знову упередження. Сіско, батька Містраля, який сам оженився на не-рівній, повторює знову і знову сину: шукай пару серед своїх жінок. Іґнація – місцева і начебто своя, але не зовсім: вона – дочка заможних батьків, власників крамниці. Хлоя і поготів. Хлоя походить з багатої єврейської родини художників і музикантів, що живуть у Швейцарії, золота молодь, некерована богема. А Містраль кинув школу і працює на будівництві. Брат Хлої кілька разів назве Містраля Тарзаном – аристократом, якого виростили мавпи. В цьому і полягає зміст «Містраля»: нас визначає середовище, але щоб протистояти впливам оточення, ми мусимо активізувати щось, данне нам від народження… Втім, варто зауважити, котра з дівчат таки буде поруч із Містралем у фінальній сцені.
Особистість дорівнює тіло. Особистість дорівнює соціум. Непрості теми для дитячої прози. Тому Нанетті вчасно і тонко запускає відволікаючі спецефекти. Є на острові легенда: в Стрімчаку живе русалонька, яка показується людям за кілька хвилин до їхньої смерті. Істота, що належить нараз і морю, і суші та приходить невчасно. Містраля тут назвуть Островом: суша, яка належить морю, та сама русалонька по суті. Їм би зустрітися і жити довго-і-щасливо, тільки це уже буде казка про рибку і пташку, що закохалися, але не знають, де разом жити… О, та це ж власне така казочка і є!
Як часто буває в книжках Анджели Нанетті, складно точно зрозуміти час події, поки сама авторка нам не наддасть підказку ближче до фіналу. Містраль росте, а паралельно з його дорослішанням модернізується світ. Доглядача маяка заміняють на розумну машину. Маленьке село на узбережжі перетворюється на туристичну принаду. Рибалки, що годували родини, виходячи в море просто з рідного порту, змушені фрахтуватися на судна великих корпорацій і роками працювати в холодних морях далеко від родини і домівки. Світ дорослішає – Містраль дорослішає. Найймовірніше історія ця відбувається наприкінці 1960-х (єдині маячки – прем’єра «Yesterday» по радіо і плани відвідати Вудсток). Відчутні наслідки студентських революцій 1968-го, розносяться пахощі «дітей-квіток», дають про себе знати стабілізація суспільства споживання і нові фінансові порядки. Насправді світ щойно гучно заявив про своє право не дорослішати. У Містраля такого права нема, він змушений дорослішати тоді, коли світ бешкетує в підліткових протестах.
Дорослішати – це значить нарощувати свої залежності, це значить помножувати упередження твоїх батьків на свої власні, але зрештою це так само означає, що твій вітер може перемінитися будь-якої миті. Містраль – в буквальному перекладі «господар». Ок, йому тут панувати.
«І так тривало, аж доки П’єтро з нагоди вісімнадцятиріччя доньки влаштував на молу свято, яке мало запам’ятати ціле село. Були там і моряки з його рибальських суден, і Сіско з Квінтою.
Очі в Антонії сяяли ще ясніше, волосся здавалося ще довшим, а губи вона того дня вперше нафарбувала у яскраво-червоний колір. Коли Сіско побачив її, таку вродливу, в оточенні інших, його охопив розпач, і він заходився топити горе у вині. А потім вирішив, що треба щось робити. Коли дійшло до стрибків у воду, він, добряче вже захмелілий, поліз на стовп, який заздалегідь установили на молу, і видряпався на самісінький вершечок, куди не вибирався ще ніхто. Стовп загойдався, й усі навколо аж охнули, але Сіско на те не зважав: підвівся на крихітному помості, випростався, а тоді ніби пірнув униз, до води. Стрибок видався просто-таки бездоганний.
— Якби я не був тоді під чаркою, то нізащо не скочив би з такої височіні, — не раз жартома казав він їй згодом».
Текст: Ганна Улюра
Анджела Нанетті. Містраль / Переклад Андрія Маслюха. Львів: ВСЛ, 2020. 232 с.
