Хочу звернути вашу увагу на збірку поезії арієль розе, який нещодавно, до речі, побував в Одесі з групою літераторів PENу.
Вірші, первинно написані польською, вийшли в Україні білінгвальним виданням – в оригіналі та в перекладі поетки та перекладачки Наталії Бельченко. Ті, хто розуміється на польську (а, вважаю, таких в Україні більшість) мають нагоду порівняти переклад з оригіналом; це завжди хороший прийом, коли йдеться про переклад, а тут ще нагода переконатися, що Наталія блискучий перекладач (хоч, мабуть, це не новина). Зараз власне про книгу.
арієль розе – польський поет, ілюстратор і перекладач, і, як на мене важливо в даному контексті, мандрівник (Арієль в шекспірівській міфології а також у європейській демонології — добрий дух водної або повітряної стихії). Його поезія не прив’язана до однієї локації, і саме тому флюїдна – але, мабуть, показово, що поетичні ландшафти арієль переважно європейські, тобто занурені у західну культуру. Так, будь який мабуть європейський ландшафт, навіть позбавлений індустріальних ознак, для освіченого автора – це культурний ландшафт, але якщо роздивлятися уважно, то виявиться, що ландшафти, які розгортаються перед нами, розгортаються скоріш перед внутрішнім зором автора, ніж зовні…
Думаю про тебе, Едіт Седергран. В таку
Ніч як сьогодні, темна вовняна хмара
Твоєї душі розглядає себе в морі.
Кіт приносить тобі вранці свіжі сліди на
Снігу, ти вариш каву, подають з неба
Птахи, залишають на пляжі крила,
Ніби гублять ключі. Море вночі –
Це серця м’яз…
Таким чином ці тексти можна сприймати як своєрідний cultural landscape атлас аж до самої Еллади (в книзі є цикл, присвячений гомерівському епосу). Звісно, оскільки ми всі письменні люди і належим (переважно) до західної (не обов’язково Mediterranean) culture, ми, тобто читачі, з радістю беремося за знайомі орієнтири, що, мов би рятівні стовпчики, розставлені в тексті, до того ж природа ландшафту релаксаційна за визначенням. Але справа в тому, що європейська культура нерозривно пов’язана з Катастрофою – і присмак цієї катастрофи наявно відчувається у текстах.
…Рут Маєр
Їде окремо від своєї родини, і її приймає
інженер Стром в Осло, отже вирок відкладається,
на кілька років війна зникає ніби за лаштунками в театрі…
…ніколи вони не куштували такої солодкої малини
літо переходить в осінь
корабель Donau забирає Рут
її гранітне волосся назавжди лишиться гранітним
фіорд відкриває рот і ковтає її ніби Йону…
Так, природа та світова культура в її непереривності стають опорою тоді, коли більше немає за що зачепитися – ані за дім, ані за країну, що була тобі рідною, ані за близьких або однодумців. Ще наявніше присмак катастрофи відчувається саме в авторських ілюстраціях. На останніх сторінках книги коментарі до ілюстрацій, приведу тут кілька:
«26. XI. 42, SS Donau, на борту 532 еврея (серед них Рут Маєр), яких депортувала норвезька поліція за наказом гестапо з порту Осло до Щецина і далі до Аушвіца».
«Різдвяне перемир’я 1014 року на нічийній землі. Проти нього виступав Гітлер, однак грав у футбол з німцями проти союзників»
«Лі Міллер у ванні Гітлера в день його самогубства. Фотожурналістка позує Шерману для фотографії з портретом Гітлера та черевиками в багнюці з Дахау…»
Якщо вчитатися, можна наявно переконатися (і це гірка правда), що майже вся європейська культура, і не тільки ХХ століття, побудована на травмі – починаючи з біблейської, на яку вона значним чином спирається (а еллінська не краща в цьому сенсі). Показово, що образ Йони, якого проковтнув кит, зустрічається в текстах щонайменше двічі, і мабуть є для автора знаковим; в одному з текстів ми бачимо також зв’язок Йона+Аполлон, тобто показовий для нашого розуміння текстів гібрид. Таким чином все, що ми вважаємо світом, розумом та емпатією спирається на темне підґрунтя, або, якщо користуватися банальною метафорою, вся європейська цивілізація – це айсберг, ми бачимо його осяяну сонцем надводну частину, коли його темна і страшна занурена у воду – і котрий в будь-який момент здатний перегорнутися upside down. Саме тому всі ці вірші трагічні навіть при їх на перший погляд стриманості і прозорості. Якщо у цієї книжки і є цілісний мессидж (а він безумовно є), то як на мене це він.
Марія Галіна
арієль розе / море вночі стає м’язом серця. Переклад з польського Наталії Бельченко. К., Дух і літера, 2024. Програма «Читаємо з PEN Ukraine». Видання здійснене за підтримки Міністерства культури та національної спадщини Польщі
