Три поета та одна обкладинка

«БОСХ»

Другого лютого в Літньому театрі Міського Саду була презентована збірка «БОСХ» — колективний проєкт трьох одеських поетів – Ігоря Божка, Анни Стремінської, Олександра Хінта. Три автори об’єдналися, щоб говорити про те, що здається важливим.

Спочатку трошки про загальне

Якщо можна щось сказати про специфіку саме одеських поетичних імпрез, то вона полягає у певній синтетичності та комбінації жанрів. Наприклад  нашумілий вже “Лялькопокаліпсіс – 2025” (роботи Сергія Коняхіна і Олени Кутінової ) відкрився читаннями Тіннет Ніколь, але частіше це звичний нам синтез поезії та музики: від щомісячних і вже традиційних (в багатьох сенсах) читань в Літературному музеї до виступів молодих та завзятих поетів у More Music Club, разом з крутими групами та зі слухачами, які насолоджуються мистецтвом за келихом пива. Дві презентації проекту БОСХ, що пройшли послідовно в Науковій Бібліотеці Грушевського та в галереї Арт-Одеса – не виключення. І там і там читання супроводжувались музичними імпрезами. В бібліотеці грали скрипкову версію Щедрика (блискуче виконання Тетяни Лелеко), в Арт-Одесі презентували імпровізації композитора Тетяни Потапової та неперевершене соло співачки та реконстукторки медієвальної музики Ангеліни Кузнецової.  

Традиція як на мене дуже давня, і йде ще з дорадянських часів, з салонних  «концертів», коли музичні номера «перекладалися» читаннями, або навпаки – читання супроводжувалися музикою (Одеса, як ми знаємо, «тонне» місто). «Чиста» поезія, звісно, потребує більшої концентрації і, мабуть, досвіду слухачів, а музика забезпечує певну розрядку і різноманітність імпрези, естетичний релакс. Але й суто поетичні  заходи можуть до речі бути дуже сильними та впливовими і нести потужний емоційний заряд, як, наприклад, вечір в Одеському Художньому музеї, присвячений Максиму Кривцову, поету, який загинув у війні. «Синтетичні» вечори теж можуть бути яркими, для цього потрібний щасливий збіг, емоційний та змістовий синхрон всіх авторів та виконавців  – в даному випадку – тобто у випадку БОСХ, якщо говорити про презентацію принаймні галереї Арт-Одеса, в такому складі поети та музиканти співпрацюють вже давно, то вже можна казати, що ми маємо справу зі сталим угрупованням.

Три поета та одна обкладинка
Олександр Хінт, Ганна Стремінська, Ігор Божко. Фото Поліни Тараненко

Зараз про саму книжку

«БОСХ» — проект трьох авторів, Ігоря Божко, Ганни Стремінської та Олександра Хінта, збірка датована 2024-м, але насправді вона 2025 року, ну, так буває, поки те, поки інше… Тобто це книжка війни. Все, що виходить зараз, це так, або інакше, але книжки війни. 

1.

Ігор Божко — відомий художник, сценарист (одна з кіноновел Кіри Муратової знята по  його сценарію), музикант та поет. Якщо є в Одесі поет, який дуже вдало комбінує панк з дзеном, то це саме він.

молодий безхатько – який ще й несповна розуму

що мешкає на розі вулиць двох карлів

стоїть перед магазином жіночої білизни

і робить рукою (яка в кишені штанів)

якісь підозрілі рухи

на склі вітрини / змінюючи одна одну

з’являються світлини майже оголених жінок

але безхатько не на кожну з них

робить свої кишенькові рухи

тільки на ту що дивиться прямо в очі

тільки на ту що промовляє гарячі слова пошепки

коли вона з’являється рухи закоханого

робляться більш жваві

і ще він промовляє – «люба моя / яка ж ти красива

тільки тебе люблю а інші то не мої – то чорта»

ось такий він різноманітний світ нашого кохання

той магазин жіночої білизни

знаходиться поруч з тролейбусною зупинко.

на якій я кожного вечора шукаю свій номер

і поза волею змушений роздивлятися ту кляту вітрину

та змушений зізнатися що та з жінок

що дивиться прямо в очі – одарена

якоюсь незвичайною притягальною силою

вона не така вже й красива на обличчя

але у тих рисах все є –

що так подобається ліхтарному освітленню

довгій самотності нічних дерев

та помішаним на словах – що промовляють пошепки.

Три поета та одна обкладинка

Ігор Божко. ПОСТАТЬ 100х80 п/акр.

Звісно, книжка, що видана на третій рік війни, не може оминути воєнної теми, але у Божка вона, що типове для нього, трансформується парадоксально – у брутальні, ніжні, та щемливі рядки:

роздягнений місяць – лютий

засліплює сонцем очі

розбещений та розкутий

кіт кішечці каже – «хочу!»

а потім стрибнув на спину

і робить своє діло

старанно та без зупину –

поки не прилетіло

а то прилетить та жахне

накриє все мідним тазом

лютий весною пахне

коханням з війною разом 

як самогон в півлітрі

грає любов у повітрі.

100224

(Сонет)

Тема війни продовжується в ще декількох текстах:

<…>

і зверху і знизу

без жалю і туги

ржа жує залізо

біля лісосмуги

від башти до трактів

гризе вигризає

що лізло на Харків

а зараз здихає…

<…>

Або:

 пливуть дахи – місяць світить 

ллється баркарола 

пливуть труни трунні квіти 

і пливе корова 

пливуть (місяць коливає)

пса сірка і кішку 

та нікого не спасає 

місячна доріжка 

пливе вода забуття 

без кінця і краю 

така чорна – як життя 

баркарола грає. 

170623

(Каховський краєвид)

Тут я хотіла б звернути увагу на коломийковий розмір останніх текстів – Ігор Божко взагалі працює з тим, що я б умовно назвала би художньо ревізованою народною  традицією: і в візуальних своїх роботах, і в текстах. В будь яких його творах (поезія чи живопис) суто національне українське зустрічається з новаторським, міське з сільським, низьке з високим, і це викрешує розкішні феєрверки.

2.

Анна Стремінська працює в Одеському Літературному музеї. Це певним чином, зобов’язує – і мабуть навіть кладе відбиток на її тексти. Я би казала, що вона, як охоронець та спадкоємець, у текстах звертається до культурної  спадщини 20-го століття. Точніше, до творчості 60-ків, тобто до того, що зараз,  дві генерації потому, ми можемо вже вважати класикою. Взагалі в поезії (і в культурі загалом) існує таке явище, як  стрибок через покоління, коли сучасні автори звертаються не до «культурних батьків», а до «культурних дідів/бабусь» – мабуть це цілком природно, бо близьке визиває скоріш відторгнення, бажання  відрізнятися (подивіться хоча б на цикли світової моди). А оскільки звернення до 60-ків передбачає в першу чергу звернення до «соціального», то не дивно, що у Ганни ми знайдемо вірші на болючі теми новітньої історії:

Чистий-чистий небосхил,

чистий-чистий в хаті стіл.

Мамо, дай поїсти!

Сніг від дома і до школи,

мов скатерка, сніг навколо,

тільки дуже чиста.

Я тобі синок, зварила

борщ з кропиви та ковили,

що знайшла під снігом.

Я тобі кори натерла,

та туди додала зерна, 

три зернятка хліба…

<…>

Дядя Сталин там в Кремле,

на московской он земле.

Далеко он видит.

Дядя думает за всех,

гладит он собачий мех,

мухи не обидит.

Дядя кушает за всех,

ест в сиропе он орех,

ест шашлык, окрошку,

ест икру он и конфеты,

«оджахури» и котлеты,

кашу и картошку…

<…>

Дядя скушал маму с папой,

скушал деду, скушал бабу,

дочку и сынишку…

60-ка поетична традиція передбачає перш за все певний змістовий мессидж, утиснутий у римовані рядки – і мессидж цей за визначенням гуманістичний. Я би навіть сказала, що саме налаштованість на гуманістичність і є родовою ознакою 60-ків. Не певна, що саме через те вони кінець кінцем залишилися у минулому, бо обмеженість засобів та ідей, навіть із самими добрими намірами залишається обмеженістю, але щось в тому є.  Поезія Ганни демонструє чіткий гуманітарний посил – саме тому вона дуже вразлива та щемлива.

Авторка ніби завжди наперед знає, що збирається сказати читачу, тобто вона керує текстом, а не текст веде її (що теж типова ознака певного поетичного напрямку). Мабуть саме тому найякріші її тексти  – там, де вона нарішується відійти від канону, дати собі волю бути «дивною», кострубатою, неправильною:

Сергій знайшов десь німецьку каску з дірочками від куль,

задля сміху насунув на голову. І раптом у ньому загув

потік чужої свідомості, слів нетутешній ляскіт,

і він заволав: «Прострелено голову!» –

свідомість у нього згасла.

І марить він, що лежить у полі, а під нім білий сніг,

він болем чужим пронизаний: «Майн лібе, не відчуваю ніг!

Навіщо лежу на оцім простирадлі холоднім, неначе смерть?

Мою голову продірявлено, майне Ленхен, майн герц!

Навіщо ліг на землю, як сніг, – мені ж нема тридцяти!

Адже час наказував нам існувати, а простір звелів іти.

Проте я вмираю, сніг мене покривалом білим накрив.

Я був поетом, а не солдатом, я хотів повернутись домів.

Завше мені здавалось: ненаписані вірші пурхають, 

як світляки.

Та каже смерть, що то кулі, і кроки її легкі!…»

Зняли з Сергія німецьку каску – гріхів нам своїх вистачає.

Він довго ходив, як розчавлений… Сів за стіл –

І вірші почав писати.

(переклад Валерії Богуславської).

3.

Олександр Хінт відомий не тільки як поет, а як перекладач, і не тільки через збірку перекладів Регіни Дерієвої, яка вийшла від час війни, а ще через переклади поетів Західної Європи початку ХХ століття (переважно Франції), якими він займався останні кілька років, і які час від часу він презентує в перекладацькому проекті ЮНЕСКО для «Вечірньої Одеси».  Саме це, мабуть, й наклало відбиток на його власну поезію – бо Хінт у віршах вочевидь  звертається до західно-європейської, і ширше – до західної традиції.

Бач воно як, Аріадно, Люсі, Шахразада, Тамара

це мармурова війна, до останньої крихти, остання

відповідь часу, і час не втрачається марно

Втім, треба увесь час триматися правого тротуару

Як при бомбардуванні…

Перекладацька діяльність може обмежувати можливості поета (ми знаємо такі випадки), а може забезпечувати додатковий інструментарій. Гадаю, саме те, що  Хінт-поет володіє різноманітною палітрою поетичних практик, й привело його до перекладацького цеху, бо ми тут наявно бачимо, як Хінт з легкістю переходить від римованих текстів до верлібру, від розміру до розміру:

У поштовій скриньці померлого чоловіка

чого лише не буває

розкішні буклети

квитанції

весільне запрошення довоєнне

конверт від жінки

з риторичним вигуком «Де ти?»

Ліхтар у під’їзді сутінню своєю

підсвічує номер, обведений маркером

на самому дні від рудою іржею

Новорічна листівка з фантастичною маркою

Павук декорує недопалок сигарети

і чийсь гаманець, де колись ночували гроші

А листоноша

все носить прозорі газети

як останній доказ існування листоноші

а оскільки йому, як перекладачу, близькі представники вишуканої та водночас бунтарської французької та німецької поезії початка ХХ століття, то не дивно, що він  наповнює і свої тексти символами та складними метафорами:

Першій рядок повертають у сніг

Другий катають у кріслі з колесами

Третій розтане

А ці уві сні

на узбережжі розтоплюють світло

перебирають прозорими веслами

Сьомий мовчить, потурає усім

Я вже казала, що так або інакше ми маємо справу з віршами війни. Пик перекладацької активності Хінта прийшовся саме на останні роки, що не дивно – я вже стикалася з випадками, коли війна спонукала людину віддати свій голос іншим, бо через чуже опрацювати біль та власну німоту буває легше. 

Наявні тексти Хінта відсилають читача до європейського культурного багажу («Плато Мон-Сен-Жан»,   «Пуанти на Сан-Мікеле», «Франсуа», «Arte Poetica» – це назви кількох його віршів, не кажучи вже про саме вірші, де ми можемо знайти квиток на Лузітанію,  Розенкранца з Гільденстерном, Йосипа С., Есхіла, сонату Крейцера тощо)…  Комусь навіть може показатися, що цього трошки забагато, бо гиперкультурність і складність не завжди дружать із вітальністю,  тим більш з брутальністю, але є майстри, які свідомо віддають перевагу вишуканим стравам. 

Так або інакше, під стильною обкладинкою (авторства, до речі Ігоря Божка) зібралися три  дуже різні поетичні системи з різним корінням, і різним тезаурусом, і в цьому сенсі назва збірки: «БОСХ» дуже влучна, бо «БОСХ» – це про химери, про суміщення несумісного, котре як результат перетворюється на щось цілісне.

Ну й нарешті. Звісно, добре, що ця книжка вийшла саме в Одесі, і дяка спонсорам і все таке, але я хотіла би, щоб поети, яких традиційно називають «одеськими», були відомі не тільки тут, саме для того я й написала цей матеріал – заради того, щоб розімкнути бульбашку, в яку інерційна свідомість зовні і зсередини замикає Одесу – вільне повітря всім – а «одеським» поетам особливо – було б на користь.

БОСХ. Вірші. І. Божко, А. Стремінська, О. Хінт. Одеса: Б85 Бондаренко М.О., 2024. За підтримки Обласної Військової Державної адміністрації

Марія Галіна

Підтримайте нас, якщо вважаєте, що робота Дейли важлива для вас

Возможно вам также понравится

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *