«Візитівка» Буділовського

Буділовський

Йдучи вулицями спальних районів Києва, можна не раз подумати про те, яке ж все сіре та однотипне, знову поставити собі питання про одноманітність радянської архітектури. 

Звісно, типова забудова часів Хрущова і Брежнєва зустрічається на всіх просторах колишнього Радянського Союзу і змиває відмінності, але не правильно сприймати архітектуру поза історичним та політико-економічним контекстом, що ми так любимо робити сьогодні. 

Кожний новий район ставав справжнім полем для експериментів як технологічних, так і візуально-естетичних, а архітектори всіма силами намагалися «пробити» свої іноваційні проекти для окремих будівель, аби внести дещицю різноманіття. Київ розбудовувався завдяки справжнім світилам архітектури, багатьох з кого незаслужено забули. Одним з таких зодчих є Михайло Буділовський

Студенту Київського інженерно-будівельного інституту пощастило вчитися у справжнього «патріарха» київської архітектури — конструктивіста Йосипа Каракіса, який передав не лише унікальні та важливі для архітектора знання, а виховував справжніх творців. У 1951 році Каракіса звинуватили в космополітизмі та звільнили з посади викладача. Студенти відомого зодчого згуртувались завдяки Михайлу Буділовському, який став ініціатором написання листа-звернення та збору підписів на підтримку викладача. 

«Штрафних» санкцій за таку поведінку юному архітектору тоді вдалося уникнути, але після завершення навчання його розподілили в один з обласних центрів, що означало кінець кар’єри. Відомий архітектор Анатолій Добровольський, який був у складі комісії, що приймала дипломні проекти, був здивований такою ситуацією і зрештою допоміг молодому фахівцю повернутися до Києва та облаштуватися в «Київпроекті», де він пропрацював 25 років — з 1953 по 1978. 

Початок професійної кар’єри Буділовського припадає на політико-культурний злам — перехід від сталінізму до політики Хрущова з його раціоналізацією та економізацією виробництва, що дуже яскраво виразилось в архітектурі. Процес переходу відобразився безпосередньо на одному з перших проектів архітектора — Київському державному музично-хореографічному училищі на Сирці. «Я проектував школу та концертну залу в класичному стилі: іонічні колони, портики. Але вийшла постанова ЦКП «Про усунення надмірностей у проектуванні та будівництві», і, не чекаючи наказу, я почав розробляти креслення в більш модерністському стилі. Музична школа й досі має «модерний» вигляд».

Згадана постанова була прийнята 1955 року для максимізації ефективності розбудови радянської держави. Післявоєнна урбанізація СРСР вимагала абсолютно нових архітектурних та містобудівних рішень, що зумовило створення багатьох інститутів та проектних установ. Новостворені гігієнічні норми, переосмислення естетики і побуту, економія та швидкість — ось що диктувало нові форми і значно обмежувало архітекторів у самовиражені. Але ці обмеження вилились у нове сприйняття форми і простору, створивши нову естетику. 

«Візитівкою» Буділовського, а також і модерністської архітектури в Україні є відомі «будинки-ромашки» на Оболоні. Цей район якраз активно розбудовувався у 1970-80-х роках і в кожному мікрорайоні використовували різні проекти. Саме так було і з ділянкою біля Йорданського озера «Оболонь-2», яка дісталась проектній групі, в якій працював Михайло Буділовський. Цей мікрорайон мав стати взірцевим. Основна забудова мала складатися з каскадним будинків на березі озера, а центральна площа виділялась групою з висотних будинків. Вони зводились за новою технологією, яка дала можливість відійти від традиційних прямокутних форм, що зрештою і призвело до «ромашки» або ж «кукурудзи», як ще називають ці будівлі. Такий незвичайний хід і вертикальність споруд була зумовлена тим, що першочергово ділянка була виділена в лісі в районі Святошино і архітектор бажав мінімізувати збитки зелених насаджень.

Ще однією знаковою роботою Михайла Буділовського є будівля фізичного факультету Київського національного університету імені Т. Шевченка на станції метро Виставковий центр. «Я сказав, що будівництво триває вже четвертий рік, у Мексиці тим часом встигли звести університет на двадцять дві тисячі студентів — унікальну будівлю, фрески для якої виконали Дієго Рівера й Альфаро Сікейрос, — а ми досі з’ясовуємо, робити маленьку балочку для сонцезахисту чи ні. Ректор університету Білий поскаржився на мене в ЦК, мовляв, поводжуся не по-радянськи. Мене викликали, але я знову натрапив на пристойну людину: він мене вислухав, посміявся, попросив бути обачним і відпустив.» Відсутність облицювання каменем на фасаді, натомість «оголення» бетону, що є основною рисою бруталізму, ставить будівлю фізфаку на інтернаціональний рівень як один з яскравих прикладів тодішніх тенденцій. 

Михайло Буділовський є автором або входив до проектної групи й інших визначних будівель. Це і перший універсам на Брест-Литовському шосе (нині проспект Перемоги), який розташований одразу за Палацом урочистих подій, де й досі розміщені торгові приміщення. Яскравим прикладом модерністської архітектури є і будівля Національної бібліотеки для дітей на Сирці, над якою Буділовський працював разом з відомою художницею-керамісткою Ольгою Рапай. До списку архітектурної спадщини ХХ століття можна віднести і спільний з В. Ладним та І. Веримовською житловий будинок, який знаходиться на розі вулиці Дмитрівської та Гончара. 

1978-го року архітектор з дружиною емігрували до США після трагічної смерті єдиного сина. Без знання мови та знайомств сім’я поселилась в Чикаго, а ім’я Михайла Будиловського було викреслено з усіх проектів, як того вимагала радянська «традиція» забуття емігрантів. Авторство було відновлено вже після здобуття Україною незалежності. У Чикаго йому пощастило влаштуватись креслярем до аґенції всесвітньо відомого архітектора Гельмута Яна Murphy & Jahn Architects. Завдяки таланту та щасливому збігу обставин Буділовський швидко опанував мову (про незнання якої майже ніхто з колег не здогадувався) і проявив свої здібності, після чого йому довірили готувати ескізи та презентації проектів, що було завершальним та одним з найважливіших етапів, адже представляло роботу бюро перед замовником. 

Михайло Буділовський і досі живе в Чикаго, а цікавість до його робіт, як і загалом до радянського модернізму з кожним роком збільшується. Така тенденція не може не радувати, адже «безлика» архітектура СРСР набуває конкретних рис та повертає імена своїх творців, яких безжальна радянська система викреслювала з історії при найменшому відступу від «лінії партії». 

Текст: Анастасія Уразбаєва

_____________________

Історія української архітектури / Ю. С. Асєєв, В. В. Вечерський, О. М. Годованюк та ін.; За ред. В. І. Тимофієнка. — К.: Техніка, 2003. — 472 с.

Михайло Буділовський. Ася Баздирєва, ART UKRAINE 3-5 (35-36) 2013, c. 29-36 (цитати Буділовського)

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *