Ось оскільки за нас взялись всерйоз, то в будь яку хвилину може вирубитися світло, але в нас весна. А весна – це надія. Виставок та інших подій в четвер-п’ятницю не те, щоб багато, але вони є, попри обстріли і руйнування. Ми працюємо. Зверніть увагу на кіно сьогодні і на концерт у Філармонії завтра!
Минулої суботи (тобто першого березня) нарешті відбулося те, на що всі ми так довго чекали. Ще їдучі у такси до міста я почула по радіо серед оголошень інших подій в Одесі, концертів популярних співачок та вистав: «Сьогодні на Європейській у 16.00 відбудеться відкриття Музею сучасного мистецтва Одеси». Це мабуть вперше я чула таке оголошення саме про художні події. Сподіваюся, не в останнє. Але тренд заданий.
Мабуть приходить така пора, коли треба збирати камені. Останнім часом ми зустрілися з кількома проектами, присвяченими історії Одеського неформального мистецтва – про один з них, фільм Ігоря Гусева, присвячений галереї «Норма» я вже писала тут, а зараз в WEartMuseum / Одеський музей західного і східного мистецтва відбулася виставка «Журфікси на Сонячній.
Ну й часи! Вчора нас атакували дрони, в світі хто зна що робиться, щиро кажучи, але в Одесі сьогодні стільки подій, що на всі неможливо встигнути, і все водночас. Колеги, в мене (і не тільки в мене) прохання – любить один одного и якось узгоджуйте плани, бо ви втрачаєте аудиторію, яка бігає з відкриття на відкриття, з читання на читання і нічого не встигає. Але втім ми працюємо, — Марія Галіна, Одеса Дейлі.
Я вже не раз писала тут, що спротив може бути різним, і культурні події, яких зараз в Одесі чимало, це теж спротив, бо вони маніфестують норму. Але цілком природно, що норма в умовах війни все ж таки м’яко кажучи трошки інша норма. Бо війна не може не відображатися в творах митця, якщо ти, звісно митець – навіть коли вона не є безпосереднім об’єктом художнього акту.
«Колеги, в моєму районі через атаку шахедів вже добу немає світла та опалення, враховуючи, що зараз нівроку, зима, то я зібрала для вас, що зібрала. Ми працюємо», — з нами Марія Галіна, Одеса Дейлі.
Почнемо з того, що я не один раз чула (та й сама писала в анонсах) про експериментальні вистави Театру №7, котрі, по-перше, йдуть, порівняно зі звичайними, аж вдвічі довше, по-друге, взагалі екзотичні, порівняно з іншими, класичними.
