Новий соціальний, дебютний (!) роман Ольги Богомаз (запамʼятайте це ім’я) вийшов до Книжкового Арсеналу. Він про те, що хвилює всіх нас — ідентичність, мова, пам’ять та пошуку дому. Це книжка про дорогу та життя людей, яких торкнулася війна. На жаль, неймовірно актуальна. Друга розмова Київ Дейлі на Книжковому Арсеналі з авторкою, Ольгою Богомаз про героїв (і буди б в них прототипи) і ще те, як це взагалі — взяти та й написати свій перший роман.
Цьогоріч поет і перекладач Остап Сливинський підготував дві книжки — «Словник війни» та збірку «Поміж сирен. Нові вірші війни», обидві — видало видавництво Vivat. Про них ми і размовляємо на Книжковому Арсеналі.
1989 року впала Берлінська стіна. Східна і Західна Німеччини об’єдналися. І тут же країною понеслася прикра ностальгія за тоталітарним режимом, її назвали остальгією. Комуністичне минуле і посткомуністичне теперішнє цікавило німців: кого в якості спогаду, кого в ролі навчального анти-посібника. В другій половині 1990-х в цій темі голосно зазвучали жіночі голоси, дебютувала майже одночасно плеяда цікавезних письменниць, народжених на початку 1970-х, які обмірковували німецьку ідентичність «через стіну». Їх назвали «дівочим феноменом». Юдіт Германн була однією з найцікавіших письменниць «дівочого феномену». 1998 року вийшла її дебютна збірка оповідань «Літній дім, згодом». Юдіт прокинулася «голосом покоління». На добрі півтора десятиліття книжки «дівчат» визначали сучасну німецьку прозу, згодом і поволі їхні прози розчинилися в сонмі нових і новіших авторів. Але не проза Германн.
Наприкінці літа в київському видавництві «Темпора» має вийти український переклад історичного роману «Кривавий меридіан». Це одна з найпопулярніших книжок американського письменника, лауреата Пулітцерівської премії Кормака Маккарті, який помер 13 червня 2023-го у віці 89 років.
Автор понад десятка поетичних збірок, книжки оповідань, роману, чотирьох збірок есеїв, перекладач поезії Збіґнєва Герберта, Богдана Задури, Януша Шубера, Анни Фрайліх, Васко Попа, Ґоттфріда Бенна, Джона Ешбері. Український письменник, що вже близько двадцяти років мешкає в Нью-Йорку. Друга частина розмови з Анною Грувер.
Цитата із нової книжки Василя Махна «З голосних і приголосних»: «Цього разу, як, зрештою, й кілька минулих, я не почув річки. Вона живе собі за кілька вулиць від центру, а я тільки перейшовся історичною дільницею, почасти відреставрованою, але з неодмінним базарчиком. Проминувши збоку Тернополя автобусну станцію, колись велелюдну, та з’їжджаючи в братовому джипі з крутої височини, я тільки глипнув на Серет крізь автомобільну шибу, прихопивши на мить вересневу зеленавість річки. «Річка,— подумалося,— готується до зими. Не заважатиму їй».
Молодята приїздлять до Венеції. Першої ж ночі чоловік рушає на пошуки французького вина (в Італії, саме так). Блукає всі ніч закапелками міста. Жінка раптово припускає, що її обранець пішов шукати пригод, але осмикує себе: він боїться хвороби, скупий на гроші та і до жінок йому байдуже. Він повертається до готелю, де нічого не пояснює, бо вона й сама має все зрозуміти. Позаяк що ж то за шлюб, коли треба все один одному пояснювати?! Вона у відчаї, втомилася його не розуміти. Він у відчаї, він потребує розуміння. Ніхто нічого не говорить… Заповідається на веселеньку історію прийдешнього розлучення, скажіть. За пару днів чоловік вийде з потягу на Рим, де залишиться його дружина, і попрямує в іншій бік країни.
У видавництві «Друкарський двір Олега Федорова» вийшла книга оповідань та есе Ігоря Померанцева. З дозволу видавництва Kyiv Daily публікує уривок із неї. Але спочатку – цитата автора.
