Разом

«Читати Київ»

«Разом» —  це цикл статей Kyiv Daily про людей міста. Вони не підписували один з одним трудових погоджень, їх мало цікавить корпоративна етика і комерційна вигода, героїв цієї рубрики об’єднує справа, найважливіша для них. Справа, яку їм важко назвати роботою (в звичайному сенсі цього слова), але працюють вони спільно. Разом. Героїні  цієї історії — Дарія Лисенко та Вікторія Назаренко. Разом вони створюють міський літературний проєкт «Читати Київ».

«Мета проєкту – популяризація творчості українських письменників ХХ століття в контексті урбаністичного ландшафту Києва. Відтепер у місті можна зустріти цитати українських письменників, що буквально «проростають» біля будинків або об’єктів, про які йдеться в текстах» — так представлено у Фейсбуці. — «Незабаром у різних точках Києва з’являться таблички-конверти з цитатами з творів українських авторів ХХ-ХХІ століть. Коли ви побачите такий конверт у міському просторі, знайте, що цей лист адресований кожному. На табличці ви знайдете не лише рядки, присвячені Києву і його локаціям, а й спеціальний qr-код, за яким легко перейти на сайт проекту, прочитати повніший текст, дізнатись більше про місцину, про постать автора та Київ у його творчості».

А що, якби кожен з цих письменників залишив Києву лист?

Прочитавши «лист», можна буде більше дізнатися про адресу, місце, життя письменника.  Але «Листи» — не єдина складова ініціативи. Засновниці «Читати Київ» розповіли  Kyiv Daily про себе, про свій проект і те, як він буде виглядати і розвиватися.

Дарія Лисенко 

«Читати Київ»

Киянка, мистецтвознавиця, поетеса, художниця. Жила і навчалася в Україні, Сербії та Хорватії. Бакалаврат за спеціальністю фахівця з німецької мови і літератури та перекладу закінчила у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Ступінь магістра німецької мови і літератури,  а також магістра мистецтвознавства здобула у Хорватії на Філософському факультеті Загребського університету.

Наразі живу у Києві, працюю науковою співробітницею в Національному художньому музеї України. Працюю також як художниця й письменниця. У 2017 році в Загребі видала написану хорватською мовою збірку віршів з власними ілюстраціями «Я не можу це пояснити». У 2018 включена до антології сучасної хорватської іронічної поезії «Хорватські поетичні хулігани» (видавництво «Люта справа»). З 2015 року мала сім самостійних і чотири спільні виставки в Україні, Хорватії, Австрії. Ілюструвала вісім книжок серед яких «Полювання на Снарка» Льюїса Керролла, «Легенди Львова» Юрія Винничука, «Казка про кудлатість» Андрія Куркова та інше. 

Вікторія Назаренко 

«Читати Київ»

Киянка, філологиня-україністка, редакторка. Закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка й аспірантуру при ньому, кандидатка філологічних наук. 

Викладала на курсах української мови «Solovei». Як літературна і наукова редакторка співпрацюю з різними видавництвами: «КМ-букс», «Видавництво», «Білка». З 2017 року працюю науковою редакторкою в Національному художньому музеї України.

Як і хто придумав «Читати Київ»? З якої вашої внутрішньої необхідності він виростав. Чи змінювався він на стадії створення?

Віка: Ще в університеті я цікавилася літературою про Київ, образом Києва у літературних творах, «київським текстом» як культурним явищем. На це наклалася любов до цитування, навіть в спеціальний зошит виписувала фрази, які особливо сподобались. Про Київ виявилося немало прекрасних рядків. І вже тоді мене засмучувало, що ці твори практично не відомі широкому загалу, вони не цитовані і не впізнавані. Мені хотілося б, щоб, наприклад, рядок Зерова «Шеделя білоколонне диво» про Велику лаврську дзвіницю або як Софія у Стуса «відмерехтіла бузковим ґроном» знали не лише фахові філологи. Українська ідентичність Києва просто невідома. Звідси саме використання цитат. А власне такий формат листа у міському просторі – це цілком Дашина ідея.

Даша: Насправді ця ідея прийшла дуже спонтанно. Ми обидві працюємо в одному відділі Національного художнього музею України. І от одного ранку, до початку робочого дня, за кавою ми з Вікою говорили про пам’ятники українським письменникам. Віка обурювалася, що й досі за, практично, 30 років незалежності, українського Києва немає у суспільній свідомості. Ми почали дискутувати про радянські чистки української  інтелігенції, про те, наскільки систематично стиралася наша пам’ять, як усе, що асоціювалося з Україною, нівелювалося і сприймалося як щось нецікаве й сільське. Цей шаблон, на жаль, і досі живе у свідомості багатьох людей.  А тим часом наша культурна спадщина неабияк строката, самобутня й урбаністична. Символічний простір Києва заслуговує бути прикрашеним саме українськими культурними знаками. Ми почали уявляти, як би було добре мати пам’ятники таким українським письменникам й поетам, як от Василь Стус або Михайль Семенко… І тут прийшло розуміння, що для актуалізації української літератури в ландшафті міста не обов’язково потрібні бронзові монументи, це й не цікаво, врешті-решт. 

А що, якби кожен з цих письменників залишив Києву лист? Тобто лист адресований нам через час? Віка тут же підхопила і розвинула цю ідею, вигадавши, що такий лист має стосуватися і конкретної точки на карті Києва. Так, у нас є можливість зацікавити не тільки справді гарною українською літературою, а й актуалізувати простір міста, розповідаючи про знакові локації Києва, маючи можливість подивитися на ці місцини із боку історії і через призму погляду того чи іншого автора. Так виникла ідея проєкту, яку підтримав Український культурний фонд за, що йому дуже вдячні. 

Саме втілення ідеї змінювалося неодноразово. З бронзових конвертів на стінах міста, які можна було б відкривати піднявши верхній куточок листа, ми прийшли до табличок у формі конверта, які можна буде знайти у спеціальних клумбах. На це рішення вплинула епідемія COVID-19, адже ми розуміли, що створювати об’єкт, якого потрібно торкатися, це як мінімум безвідповідально. Також ми не хотіли псувати стіни історичних будівель, а крім того, потрібно враховувати питання дозволів на розміщення будь-яких об’єктів у місті. Ми перенесли акцент з відкриття конверта руками на відкриття конверта віртуально через спеціальний QR-код, який буде на кожній табличці у місті. Завдяки цьому кожен охочий потрапить на сайт проєкту, де знайде не тільки повний текст цитати (або ширший уривок) твору, написаного на конверті-табличці, а й інформацію про автора та місце, якому присвячено цитату. Тобто, наш проєкт класний тим, що його можна досліджувати, як гуляючи містом, так і онлайн. На сайті можна буде продивитися коротку екскурсію локаціями та навіть пройти онлайн-квест усіма місцинами.

Хто займається дизайном всього (табличок, сторінки в фейсбуці та інстаграмом)?

«Читати Київ»

Даша: Увесь візуальний матеріал це заслуга дизайнерки нашого проєкту Галини Вергелес. Нам надзвичайно пощастило познайомитися з цією талановитою мисткинею. Вона авторка нашого лого, підібрала впізнавані кольори, а також створила фантастичне візуальне наповнення сайту проєкту readingkyiv.net 

Як проходив / проходить відбір героїв?

Віка: Тут впливало водночас кілька чинників. Найголовніший – справді гарні рядки про Київ, які вхоплюють дух міста. Тому у мене були одразу свої фаворити, наприклад, Максим Рильський та Ірина Жиленко. Зрештою, в перелік потрапили беззаперечні класики — від Івана Нечуя-Левицького до Василя Стуса; порівняно маловідомі, але цікавих авторів, як Аттила Могильний чи Гео Шкурупій; і, звісно, сучасники — Юрко Позаяк, Олесь Ільченко. Є у нас автори-кияни, а є і ті, хто дивиться на місто «зовні», поглядом гостя, як Юрій Андрухович чи Віктор Неборак.

Ще один чинник – обрані цитати переважно стосуються конкретного міського об’єкту, наприклад, Брами Заборовського або пам’ятника князю Володимиру. Але є рядки, присвячені місту загалом, як фінал роману Валер’яна Підмогильного «Місто». Це підштовхнуло й до наступного кроку: всі 20 локацій з табличками складаються в єдиний маршрут, хоч і чималенький, від Печерська через Хрещатик і Старе місто на Поділ. 

Безперечно, цими 20 авторами не обмежується перелік тих, хто писав про Київ. Тут, на щастя, можна додавати більше імен. Сподіваємося, так з часом і станеться.

Київ повинен звучати в творах обов’язково? Або може вгадуватись? Це — вірші чи проза? Може, і те, і інше?

Віка: Ось тут ми практично нічим не обмежувалися. Віршів більше, але є і проза. Є цитата з «Міста» Підмогильного, без якого неможлива українська урбаністика ХХ століття, роман, в якому все тримається на Києві. А є цитата з «Лексикону інтимних міст» Андруховича, де Київ лише одне із 111 міст, про які міркує автор. Для мене це одне з найприємніших відчуттів, пов’язаних із проєктом, – відчувати, як по-різному звучить Київ у різних авторів, якими гранями повертається, якими рисами. Це місто дуже розмаїте, дуже різнобарвне.

«Читати Київ»

Як ви могли б описати свій проєкт коротко?

Даша: Потрібним. Мені здається, що проєкти, які дають змогу краще зрозуміти самих себе надзвичайно потрібні нашому суспільству. Культурні коди країни і історія міста — як не крути, це не тільки про туризм, а і про самоідентифікацію.

Віка: власне, Даша окреслила головне. Наш проєкт про місто і про нас також, про те, хто ми в цьому місті.

Скільки людей в команді «Читати Київ»?

Даша: Проєкт це завжди командна робота. Над ним постійно працюють і  Наталія Склярська — координаторка проєктів ГО «Соціальний Капітал», яка реалізує проєкт «Читати Київ», і Галина Вергелес — художниця-дизайнерка проєкту, і Марія Стасенко — менеджерка проєкту. А ще є фотографи, розробники сайту, перекладачі на англійську мову, команда, яка працює над відео, та багато інших людей, які роблять наш задум реальністю. 

Як вас змінює «Читати Київ» — нові знання, новий досвід ….?

Даша: Так, це наш перший проєкт і тому безперечно ми отримали дуже багато нового досвіду. Особисто я мала можливість глибше зануритися не тільки в українську літературу, а й в історію свого рідного міста. Коли довгий час живеш за межами своєї країни, багато чого можна пропустити. Так, я для себе у цьому проєкті відкрила поезію Аттили Могильного, дізналася про величезний внесок архітектора Йогана-Ґотфріда Шеделя для Києва, а також, не повірите, вперше побувала у Георгієвському провулку і побачила Браму Заборовського. Дуже вдячна Віці, що як фахівець української літератури поділилася зі мною знаннями. Фішка в тому, що про своїх найцікавіших літераторів і про головні локації столиці мали б знати ми всі, і розповідати гостям, іноземцям про себе з захопленням, та поки багато що лишається тільки в арсеналі знань фахівців. Сподіваюся, наш проєкт зможе хоч частково це виправити.

Віка: Перший грантовий проект – це справді дуже важливий досвід, який стане у пригоді у будь-якій сфері. Бачиш механіку проєкту, бачиш підготовчу роботу, багато дізнаєшся про ризики. Це все дуже важливо і потрібно. Мені надзвичайно цікаво бачити й те, як ідея, що з’явилася спонтанно за чашкою кави, почала обростати «тілом», наповнюватися, розширюватися, як на кожному етапі, на кожному повороті з’являються нові ідеї, нові опції, уточнення, додається бачення інших учасників команди. Це дуже допомагає масштабніше мислити.

Як він по-вашому (можливо) буде міняти місто?

Даша: На мою думку, це додасть Києву туристичної привабливості. За спеціально розробленим маршрутом будуть водитися літературні екскурсії Києвом. Та й у простій прогулянці містом люди зможуть  дізнаватися щось нове у такій легкій, ненав’язливій формі. Сподіваємося, проєкт зацікавить школярів та студентів. В планах у нас ще декілька квестів нашими локаціями, тож освітня складова поєднується тут з ігровою. Київ стане більш інтерактивним, якщо можна так сказати, а отже і цікавішим. 

Віка: Гадаю, що наш проєкт не менш важливий і для самих киян. Ось наше місто, ось наша література про нього, принаймні якась її частинка. І це також маркування символічного простору знаками української культури. Хай маленький, зате крок у бік усвідомлення української ідентичності Києва. 

А також мені хочеться вірити, що наш проєкт – це ще один крок у відновленні справедливості щодо репресованих письменників. Проєкт допомагає повернути увагу до тих, кого викреслили з культури на роки. 

«Читати Київ»

Які ідеальні цілі ви перед собою ставили? Ось ви реалізуєте все задумане, і все, проєкт буде завершений? У нього є потенціал як у «Останньої адреси»?

Даша: Головне завдання проєкту показати Київ українським містом, де завжди жили й творили по-справжньому талановиті, яскраві митці, які заслуговують на те, щоб їх знали як самі українці, так і увесь світ. Наше завдання відтворити частково нашу національну пам’ять, яку намагалися стерти у сталінські часи, фізично знищуючи кожного, хто просто хотів мати право жити, мислити як українець і працювати на українську культуру. Якщо говорити про ідеальні цілі, то це вони і є. Ми, звісно, не хотіли б зупинятися на досягнутому. Нам є ще багато чого і про кого розповідати у ландшафті Києва, але, звісно, цей проєкт має потенціал, щоб розширитися на інші міста України. Що ж стосується «Читати Київ», ми сподіваємося, що після закінчення публікацій в соціальних мережах, завдяки активності аудиторії проєкт не згасатиме, а, навпаки, житиме далі.

Чи передбачається експансія — «Читати Львів», Одесу, Чернівці…?

Віка: Звісно, ми б дуже хотіли, якби й інші міста України підхопили такий формат. Тим паче, що в українській літературі матеріалу вистачить. Наприклад, ще у наші 20-ті сформувався цілий корпус «харківських» текстів. Це твори Миколи Хвильового, Майка Йогансена, Миколи Куліша, Леоніда Чернова тощо. Ну, а про сучасний Харків у літературі не можна говорити, не згадавши Сергія Жадана. Львів також має свій літературний пласт. Гадаю, в цьому плані на культурну мапу України варто нанести ще багато точок.

Чи є «план реалізації» проєкту? Перше, друге, третє …?

Даша: Тут ми не відрізняємося оригінальністю. З самого початку у нас було чітке бачення, як і що ми хочемо втілити і крок за кром це робимо. У нас є план постів у соціальних мережах, план дедлайнів, які ми собі поставили. Звісно, що життя вносить свої корективи, але ми намагаємося не збиватися з наміченого курсу. 

Екскурсія передбачається в самому кінці, коли будуть встановлені всі таблички?

Віка: Від початку ми планували екскурсію як один із результатів проєкту. Звісно, вона мала відбутися вже після встановлення усіх табличок. Проте пандемія внесла свої корективи в перебіг і реалізацію проєкту, тож ми працюємо зараз над відеоекскурсією. Вона буде у відкритому доступі на сайті проєкту. Щодо проведення офлайн, будемо зважати на епідеміологічну ситуацію в столиці.

Є великі київські романи, всередині яких можна виділити готові маршрути — це ось так з льоту і Підмогильний, і Булгаков, і Олексій Нікітін. «Читати Київ» буде «гуляти» готові маршрути, або хоча б згадувати про них?

Віка: Наш маршрут склався без прив’язки до якогось одного твору. Навпаки – дуже важливо зберегти розмаїття авторських голосів у проєкті. На сайті проєкту на сторінках, які присвячені біографіям письменників, ми додали пункт «Інші локації, пов’язані з автором», аби розширити контекст і не “прив’язувати” авторів лише до локацій з табличками. 

Даша: Зосередитися на топографії конкретного роману про Київ – це дуже цікава річ. Ми думали, як це краще втілити, так, щоб не руйнувати загальну концепцію проєкту і вирішили, що зробимо окремий квест присвячений одному роману. Що це за роман і хто його автор, поки дозволимо собі тримати в таємниці.

Що було для вас найважчим в реалізації, що — найнесподіванішим, а що — радувало і радує?

Даша: Найважче було отримати дозволи на встановлення листів-табличок у місті, найнеочікуваніше те, що ще на перших кроках реалізації проєкту ми відчули неабиякий інтерес як від аудиторії, так і від медіа. Інтерес публіки, безперечно, тішить найбільше, адже ми хочемо, щоб «Читати Київ» був впізнаваним і цікавим для якомога ширшого кола людей. 

Віка: Важко одночасно працювати у кількох напрямах проєкту. Скажімо, коли потрібно і текстами займатися, і візуальними матеріалами, і з перекладом і т.д. А щодо приємного, то згодна з Дашею. Сторінці «Читати Київ» не було й тижня, а проєкт уже хотіли висвітлити в медіа. І дуже приємно, коли читачі пишуть, що їм подобається формат. Це дуже надихає і переконує, що ми робимо потрібну справу.

Чи існують подібні проєкти у світі?

Віка: Практично кожне місто має якусь цікавинку присвячену його культурним символам. Десь це перетворюється у цілу атракцію, як от у Дубліні, де «Улісс» уже став брендом: у магазині, де Блум купував мило, проводяться джойсівські читання, популярний паб, де Джойс познайомився з майбутньою дружиною, на стіні готелю величезний вітраж з персонажами роману й тому подібне. По Лондону встановлені лавки у формі розгорнутих книг, із зображеннями популярних персонажів тощо. 

Даша: В Одесі зараз, наприклад, практично синхронно з нашим проєктом розпочався проєкт «Чтение на дом», де у місті з’являються таблички, що розповідають про місця, які у своїх творах згадували такі автори, як Бунін, Бабель, Жаботинський та інші. Проєкту, який би у ландшафті міста розповідав через локації про українських авторів поки не було —  у цьому «Читати Київ» унікальний, але ми будемо раді, якщо таких ініціатив буде якомога більше. 

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *