«Про GAZ, Курбаса і про нас»

GAZ

«Що не подобалося в грі акторів?  — Коли актор кінчив роботу, нехай відходить за лаштунки».  

«Що не сподобалося?  — Надто багато революційних спекталей».

«Чи зрозуміли ви і чи сподобався зміст сьогоднішньої п’єси?  —Не все понял, туманный 2-й акт». 

«Музика та костюми подходящі, сцена освітлена добре»

«Гарні танцi»

«Що спадобалося у грі акторів? — все».

Це анкети глядачів 1923 року, які вони заповнювали після перегляду вистави «Ґаз».

Ґаз

Курбас досліджував проблему глядача: застосовував широке коло засобів і підходів, зокрема біхевіористський аналіз та опитування. Це й досі одні з найпередовіших і всеохопних методів дослідження творчих процесів у театрі. Він часто сідав у залі, серед глядачів, спостерігав за виразом облич, слухав коментарі. Щоб краще зрозуміти глядача, Курбас запровадив детальні анкети, які роздавалися під час спектаклю. Це цілком відповідало дослідницьким питанням «Березоля», який був не просто трупою, а радше театральним університетом. В архівах Музею театрального, музичного і кіномистецтва України зберігаються сотні анкет з вистав Курбаса.

«Декорації  дуже стильні, лаконічні та гарні простотою».

«Музика гарно відображує настрій подій, в грі акторів відчувається професіональна освіта».

«Освітлення сцени дуже гарне, іноді занадто, проте це дуже вражає».

«Танці агонь».

«Що сподобалося у грі акторів? Усьо»

Це — анкети глядачів опери-утопії GAZ в театру Івана Франка, прем’єра якої відбулася зовсім недавно.

Відома літературознавиця Тамара Гундорова  поділилась враженнями про оперу GAZ:

Про GAZ, Курбаса і про нас  

Подивилася оперу GAZ — як завжди, у випадку «Нової Опери», дуже креативно і цікаво. Постановка Вірляни Ткач. Репліка постановки Леся Курбаса. Восени в Мистецькому Арсеналі можна було бачити декорації і багато сцен з цієї постановки. Але водночас цей GAZ – новий «ГАЗ», сучасний.

Жанрово – футуризм, експресіонізм, технопанк, пост-апокаліпсис – все сплелося в цій опері. У підзаголовку значиться «антиутопія», і це насправді так – відсилає відразу ж до Франкенштейна, Гашека, Замятіна, фільму «Метрополіс» і т.п. проектів «нової людини», особливо популярних у 1920-х роках. Отже, маємо людей-технологів, які генерують нових людей-роботів, композитора-творця музики, який навчає чути музику і відтворювати її (явно сліди механічної репродукції Беньяміна), а також диригента, який практикує і моделює нових людей, вчить їх створювати механічну музику (симфонію заводів і фабрик, а також металевих труб і молотків). Митець-Бог-творець то спокушає херувимською музикою, яка відлунює ангельським співом, то пропонує механічну какофонію звуків. І що врешті-решт маємо? Звичайно, роботи не лише освоюють, але й навчаються імітувати всяку культуру/музику. Більше того, вони врешті перетворюють і звичайних людей на собі подібних. Претензія на нове світотворення виявляється насильством над законами природи, і гармонія перетворюється на какофонію. ГАЗ вибухає, й ентропія завойовує світ. Світ збивається з ритму, людське вмирає, і от уже маємо народження тотальної (масової, механічної) людини. Диригент може їх дресирувати, вчити марширувати колонами, керувати – всі однакові, тотальна людина народжена. Дай їй лише ритм, і вона буде механічно відтворювати його. «Партія веде» Тичини і задає цей ритм. Тичина став жертвою експерименту з народженням тотальної людини у GAZ. 

Зрештою, це стало відкриттям: «Партія веде» Тичини як емблема тотальної (масової людини). Схиблена і заведена як механічна пружина, стадна енергія нищить те, що створило її – механічне піаніно (альбо машину культури і цивілізації). До речі, згадується прекрасні аналогічні сцени того, як нищить піаніно анархіст Хома Гудзь у «Фата моргана» Коцюбинського – нашого прекрасного майстра-естета, яким ми так нехтуємо. 

Отже, людина чи звір?, як запитували класики. Кінець цивілізації, людини, культури. Три ангели з Апокаліпсису віщають про кінець світу. В кінці, артист-митець-креатор – цей правдивий «Бог із машини» – з`являється у фіналі на мент перед глядачами у протигазі, божевільний і схиблений, щоб проголосити, що какофонія замінила собою музику. Гармонія зруйнована, так само, як і Бог помер, і людина померла. Така антиутопія, чергова версія Апокаліпсису.

Про що ця річ? Про масову людину, про тоталітаризм – політичний, але й про тотальність масової культури, котра так само привчає бути механічними репродукторами, а не людьми. А ще про техно-апокаліпсис, про кінець світу. Про синтезатора замість творця. Зрештою, про зомбі, які завойовують світ. Хто про що схоче.

Виходячи з театру, я почула фразу одного молодого хлопця, який сказав «цілком логічно…». 

Не знаю, що він мав на увазі, але я згодна.

Фото: Анастасія Мантач

Дякуємо Музею театрального, музичного та кіномистецтва за допомогу і співпрацю.


Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *