У київській галереї сучасного мистецтва Voloshyn Gallery триває груповий виставковий проект «Говорю про себе? Говорю про тебе». Катерина Вишнева, Сашко Протяг, Даша Чечушкова, Каміла Янар та Відкрита Група представили в експозиції свої відеороботи, які в різний спосіб розповідають про травму, власне,  авторів, але разом з тим – і про нашу колективну травму, як досвід переживання війни. Як митці працюють з колективною травмою?

Куратор виставки, Микола Рідний, пояснює – у колективній катастрофі губляться індивідуальні переживання, тому групова виставка складається з окремих досвідів митців, які складають “колективне тіло”. Автори ретельно прослідковують події різної давнини та пов’язані з ними власні емоції, підкреслюючи значущість індивідуального досвіду в цьому. У такий спосіб організатори виставки дають глядачам можливість охопити якнайбільше сенсів та відчути поліфонію відмінностей і схожостей між українцями.

Митці досліджують історію, пам’ять, травму, які безумовно пов’язані з політичним контекстом минулого та сучасності. У своїх відео вони порушують питання медійної репрезентації війни, кидаючи виклик ординарній документації та журналістським коментарям. 

“Драматичні та трагічні, але передусім візуально ефектні зображення вибухів, руїн, загиблих, створюють канон документації війни як катастрофи. Ця колективна катастрофа часто робить не видимими, не розпізнаними індивідуальні переживання”. 

Чи залишається в такій ситуації простір для переживань окремої людини та чи може він бути почутим? Автори наголошують на важливості перформативних дій як ключового акту для особистої та колективної рефлексії воєнного досвіду. Адже таким чином вони не створюють або доповнюють реальність, вони є її частиною від початку.

Митці вдаються до власного канону документації війни, приміряючи на себе різні ролі та використовуючи переформатування травми як художній метод. До прикладу, робота, створена Дашею Чечушковою під час перебування на художній резиденції в Італії, привертає увагу до проблематики віддаленого переживання воєнного конфлікту. Відео породжує у глядача відчуття клаустрофобії. Мисткиня використовує закритий простір своєї майстерні для відтворення ландшафтів та персонажів своїх внутрішніх снів і спогадів, витираючи та доповнюючи їх шар за шаром. Ця анімація пропонує нарис розповіді про вплив соціально-політичного контексту на особистість у формі тривожного есе.

Варто наголосити і на відеороботі Відкритої групи, адже вона єдина на цій виставці делегувала виконання перформансу іншим людям. Дві жінки та чоловік – переселенці зі Сходу України, що знайшли тимчасовий притулок у Львові – діляться болісним, але знайомим досвідом життя у місті, якого торкнулася війна через форму символічного караоке. Глядач може відтворювати звуки (автоматної черги, вибухів від артилерії або роботи систем ППО) разом з героями відео, для цього організатори розмістили в просторі мікрофон. Цей жест робить усіх бажаючих активними співучасниками перформансу, одночасно акцентуючи увагу на відлунні власного досвіду у досвіді іншої людини. 

Незначний масштаб виставки, продемонстрованої проектом “Говорю про себе? Говорю про тебе”, цілком достатній аби прослідкувати та усвідомити ненадуману цінність висвітлення персонального досвіду в умовах воєнного часу. Рухаючись інтуїтивно або послідовно від однієї відеороботи до іншої, ми вкотре переконуємось, що кожна “історія для історії” важлива, кожен має бути почутим. 

Виставка триватиме до 9 липня 2023 року.

Авторка тексту

Історикиня мистецтв, арт-менеджерка галереї Imagine Point

Інна Каленська