23 листопада в Українському домі відбувся 2-й концерт з циклу «Звуки» – прем’єрного виконання Ансамблем 24 і солісткою й диригенткою Вікторією Вітренко відеоопери італійського композитора Фаусто Ромітеллі «Індекс металів».
Подія відбулася за підтримки Центру Музики Молодих, італійського посольства і італійського культурного центру. Також партнером події була компанія «Баядера», яка пропонувала слухачам безкоштовне італійське просеко безпосередньо перед концертом. Український дім став майданчиком кросжанрових експериментів для молодих ініціативних музикантів. Перед виконанням відеоопери сучасний композитор Олексій Шмурак прочитав вступну лекцію задля отримання контекстуального розуміння твору слухачами.
Фаусто Ромітеллі (1963-2004) був провокативним і безкомпромісним композитором у своїй творчості, але одночасно чесним і щирим. «Індекс металів» можна вважати кульмінацією його доробку, адже писав він його в 2003 році, знаючи про свою невиліковну хворобу. Лібрето склала Кенка Лековіч, а відеодизайнером був Паоло Пакіні.
Формально твір має жанрове визначення відеоопери, але все насправді складніше. Шмурак в своїй лекції запропонував визначення жанру твору як електроакустичної кантати або кіберпанково-техно-еротичної нойз-меси. Ромітеллі пропонує нам синтетичне шаманічне дійство, психоделічний тріп з вокалом, акустичними підсиленими інструментами, електрогітарою, електронним записом, відео для 3-х екранів і англомовним поетичним текстом. Ромітеллі відтворює в музиці пост- і трансгуманістичний кіберпанковий тренд. Основним тут є матеріалізований ритуал, що перегукується з романтичною ідеєю синтетичного витвору мистецтва Gesamkunstwerk. Це не можна назвати нормативною оперою, адже тут відсутня сюжетна драматургія.
В анотації до твору композитор зазначає: «Індекс металів» – це мирянський ритуал, подібний до світлових шоу 1960-х років чи сучасних [тобто початку 2000-х] рейв-вечірок, на яких простір набуває матеріальності завдяки гучності звуку та візуальній насиченості».
Також Шмурак зазначив, що таким чином композитор повертає оперу в самий початок її виникнення і становлення. Загальновідомо, що феномен опери, з’явившись в 17 ст. в епоху бароко, здійснив найважливіше відкриття в історії музики – приніс в неї ефективні емоції, афекти, зробивши з цього цілу індустрію. До бароко музика була поліфонічною і занадто інтелектуальною, збагаченою складними імітаційними прийомами, що засновники опери критикували. Отже, можна провести паралель з нашим часом, коли інтелектуальне мистецтво авангарду теж критикується творцями нового метамодерністичного мистецтва.
Для Ромітеллі характерне щільне зближення акустики та електроніки. Перехідним містком стали електро- та бас-гітара у складі ансамблю. Cинтез електронного і акустичного начал – це той самий центричний баланс, який шукає сучасна філософія, втомившись від «правих» і «лівих» поворотів.
Також його творчість вирізняється надмірною інтенсивністю та насиченістю барв, екстремальним втіленням засобів. На відміну від багатьох сучасних йому митців Ромітеллі переосмислює надбання неакадемічної музики (психоделічного і прогрессів-року, електроніки – твір буквально починається з акорду пісні Pink Floyd), а не відокремлює ці дві гілки музичного мистецтва, які радикально розмежувалися після Другої світової війни. Автор бореться з цією традицією, зближуючи масове і елітарне, що притаманне метамодерному світосприйняттю. Твір вражає своєю тілесністю і чуттєвістю, а не інтелектуально-аналітичним підходом постмодерних авангардистів, що робить його новаторським за культурною парадигмою. Ромітеллі працює холістично, процесуально, в ризомному форматі (за філософією Ж. Дельоза), а не дискретно (що було притаманно постмодернізму).
Ромітеллі вражає своїми тембральними винаходами і нестандартними способами звуковидобування в інструментів. Такими ненормативними практиками він шукає одкровення і спосіб зайти в несвідоме, ірраціональне, позааналітичне. Як зазначає Шмурак, ці складні засоби не є просто «грою розуму», а вираженням емоційного переживання. Бо авангард зайшов в той глухий кут, який настільки раціоналізував мистецтво, що загубив дорогу до ірреального, а став вирізнятися «чат-джипітішністю». Іншими словами, авангардний твір може написати і нейромережа, якщо їй задати відповідний алгоритм. Але чим тоді відрізняється людина-митець від робота? Ромітеллі показує необхідність вийти за межі нормативності і аналітичності, знайшовши свій варіант виходу.
«Індекс металів» невіддільний від філософії води і електроніки, а також моменту гендерної емансипації (жіноче начало здавна асоціювалося з матерією, плинною водою, енергією становлення і трансформації). Шмурак навів приклад філософії Трістана Гарсії, який вважає, що електрика – це аналог енергії становлення, безформеного і несвідомого, що в свою чергу додає ще й жіночий гендерний аспект. «Оскільки образ течії води асоціювався зі становленням і вічною зміною, електричний струм також отримав цю конотацію. Електрика стала новим символом загального становлення завдяки одній з якостей, властивих річковій воді: інтенсивності течії». Навіть лібрето представляло собою маніфест відходу від контрольованої свідомості, від наявності «я» до розчинення в матерії. За Шмураком, «Індекс металів» є енциклопедією суб’єктивного досвіду відчуття фізико-матеріальних процесів, що відбуваються між речовинами, метаморфозами металів.
Вокал був мелодекламативним, зовсім ненормативним, з яскравим театральним переживанням, що підсилювалося диригентськими рухами солістки В. Вітренко.
Відеоряд представ в інтуїтивному вигляді в формі текстур, а не наративної історії. На aftertalk режисер Євген Лавренчук сказав, що йому здалося, що відео не відповідало музиці, але насправді відео посилювало ефект галюциногенного тріпу і відчуттєво доповнювало картину.
Відчуття від прослуховування асоціювалися з потоненням у безмежному океані, не дарма тут така важлива філософія води. Музичний матеріал балансував між подієвістю і статичним станом – вся суть була в мікрозмінах, за якими цікаво спостерігати і тілесно відчувати. Вайб від слухання нагадував перебування на концерті прог-рок гурту з тотальним зануренням.
Після концерту відбувся aftertalk з музичною блогеркою Тучею (запрошеною гостею), режисером Євгеном Лавренчуком, модератором Олексієм Шмураком і Вікторією Вітренко. Такі різні люди обговорили свої різні відчуття від цього шаленого «дійства» і кожен знайшов в творі щось своє.
Щоб бути відверто чесними, слід сказати, що не всім сподобався концерт. Рецензентка спілкувалася зі слухачами-музикантами і чула такий відгук, що основна проблема була в звукорежисурі. Але ті слухачі, які почули «Індекс металів» вперше, отримали купу позитивних вражень. Можливо, якщо б у них була можливість порівняти виконання Ансамблю 24 з іншими відомими записами, то оцінка була б більш об’єктивна.
Багато сучасної музики страждає на такий недолік, що її нудно (або неможливо) слухати і нецікаво грати. «Індекс металів» зовсім не відповідає такій характеристиці. Він не обслуговує мейнстрім і інституції, а творить нове мистецтво. Наявність таких творів і поява нових – основа культурного майбутнього.
Текст: Вікторія Бачинська
