Я  нещодавно в матеріалі, присвяченому відкриттю музею на Європейській,  використала слово “не задалося” щодо долі музею, коли він був на Леонтовича. Але ви у приватній бесіді не погодилися: «не задалося» це невдале слово, оскільки, поки музей працював на цій локації, там були цікаві проекти та виставки. Ви коротко не розкажете, які?

— «Не задалося» — це, скоріше, належало до локації на заводі Шампанських вин (Французький бульвар, 36). Вдалих, на мою думку, проектів на Бєлінського-Леонтовича, 5 було дуже багато.

Основні:

1. Три останні (з п’яти) одеські бієнале сучасного мистецтва. Вони стали великими міжнародними подіями, у масштабах навіть не України, а Східної Європи.  У 5-й бієнале (2017 рік): понад 100 учасників із 31 країни (заявок було понад 300 із 42 країн). Задіяно 9 локацій.
2. 2014 рік. Проект «Вони повернулися». Колекція Якова Перемена (82 картини) «Перший Одеський авангард». Показ відбувся під особистим патронатом Посла Ізраїлю в Україні через подяку за наш внесок у збереження цілісності колекції та сприяння її придбанню гідними колекціонерами.
3. 2018. Проект Микити Кадана «(не)означені». Додатковою перевагою проекту була унікальна публічна програма, в якій брали участь зарубіжні та українські історики та філософи високого рівня.
4. 2015. «ENFANT TERRIBLE. Не втрачайте його з виду».

З прес-релізу:

Це явлення історичній Батьківщинй проекту «ENFANT TERRIBLE. Одеський концептуалізм», який понад три місяці з успіхом експонувався в головному музеї країни – Національному художньому музеї України.

Майже половина залів НХМУ була присвячена історії одеського концептуалізму, єдиної художньої течії, яка зародилася (у 80-х роках ХХ століття) у нашому місті і стала відомою далеко за межами України.

Парадокс розвитку концептуалізму полягає в тому, що багато років імена та твори одеських концептуалістів були відомі у Москві та Києві, Нью-Йорку та Берліні, але практично забуті в Одесі. Тільки послідовна діяльність співробітників МСМО нагадала одеситам, що і в «області мистецтва ми попереду всієї планети» і дозволила розпочати музеєфікацію робіт наших художників.

Сподіваємося, що завдяки нашому проекту страшенно талановите та галасливо відоме дитинча на ім’я Одеський Концептуалізм більше ніколи не буде втрачений одеситами з поля зору. 

5. 2015. Матвій Вайсберг. «Стіна Гідності». Ця виставка поєднує дві серії робіт, дві «Стіни», одна з яких була створена у 2012 році і складається з 32 полотен, що входять до циклу «Сцени з Танаху»… Автор узяв за канву ілюстрації до Старого Завіту… В результаті вийшов епохальний твір, що складається з самостійних мальовничих робіт. Другу «Стіну» Матвій Вайсберг створив у 2014 році після найдраматичніших подій на Майдані, які сфокусували увагу всього світового співтовариства в Україні та стали переломним етапом в історії нашої країни – «Революція гідності». Серія складається із 28 полотен. Художник каже: «Природним шляхом мій старозавітний цикл картин перейшов у сучасний, революційний». 

Трохи про плани та стратегію нововідкритої локації. Там будуть лише виставки, чи постійна експозиція?

— Поки йде війна, ми не ризикуємо повернути до Одеси основну колекцію музею (яка нині перебуває у сховищі в Західній Україні). Тому, поки ми працюємо (як і інші музеї України) як Виставкові центри. Але ми вже сьогодні, реалізуючи великі виставкові проекти, формуємо концепцію залів майбутньої музейної експозиції.

Як перегукується чи навпаки, контрастує діяльність вашого музею з концепцією Ройтбурда, який також мав намір представляти у стінах музею, де він був директором, сучасне мистецтво?

— Ми віддаємо належне сміливості Олександра Анатолійовича, який створив із висококласних творів найкращих українських художників своєрідну експозиційну мозаїку, де майже немає представлення окремих робіт, а презентується щось нове, цільне, але те, що забуває про одну з основних цілей існування музею: показ витворів мистецтва, що входять до його колекції.

З цього погляду – ми більш консервативні

Кого ви маєте намір залучити як співробітників і кураторів?

— Ми зберегли кістяк команди, розширивши її за рахунок трьох співробітниць. Головний куратор музею – той самий: Андрій Сигунцов. Останні два роки почала продуктивно працювати молода кураторка Ганна Мороховська. Ми продовжимо співпрацювати із запрошеними кураторами. У 2024 році була успішна співпраця з Костянтином Дорошенком, а зараз до кураторської команди поточної виставки входить Сергій Поляков.

Як ви виживали без постійного приміщення? Хто вам допомагав, хто надавав майданчики і таке інше

— Ми вдячні всім колегам, хто по-різному, але продуктивно допомагав МСМО пережити «бездомність». Особлива подяка колективу та керівництву Одеського Музею Західного та Східного Мистецтва, який прийняв нас на своїй території, надав чудову анфіладу з кількох виставкових залів, терпляче співпрацював із не дуже звичними для класичного музею експозиційними прийомами, притаманними музею сучасного мистецтва.

Вхід до музею буде платним чи вільним?

— Наскільки я знаю, у більшості музеїв світу – вхід платний. Ми не змінюватимемо цього підходу. Але в нас передбачено велику кількість пільг та привілеїв.

Можна ще оголосити про відкриття наступної виставки і трохи про неї розповісти якщо хочете

— Найближчі виставки готуються. Буде представлено різні погляди на основні аспекти актуальних подій у культурі нашої країни. Розпочато підготовку до великого і, сподіваємося унікального, проекту присвяченого Соні Делоне – одній з найвідоміших у світі художниць (ків), що народилися або жили в Одесі у ХХ столітті. 

Розмовляла Марія Галіна