Люди як (пів)острови

Клаус Гаґеруп

Марі дванадцять, панні Ш’єр шістдесят шість. І юна, і старша жінка важко сходяться з людьми, здаються ексцентричними і докладають чималих зусиль, щоб контролювати напади гніву. І ці дві особи стають близькими подругами.

Уже приготувалися до пасторської історії, де мала навчить старшу любити, що про це мистецтво під вантажем неприємних життєвих досвідів трапляється забути? Очікуєте на щемливу байку, в якій старша жінка навчить юну, як оберігати досвіди любові? Намарні очікування. Не у випадку повісті «Вище за небо» Клауса Гаґерупа, це точно. Не можна навчити того, чого не умієш, не можна навчитися тому, чого не потребуєш. Марі і Ш’єр зробили вибір: віддавати любов цьому світу «локально» і «дозовано», не очікувати взаємності при тому, та тримаються свого вибору стабільно. Вони не хочуть уміти любити! Тільки-от люди повсякчас роблять те, чого не хочуть, – як зауважить один тут спостережливий юнак.

Марі переслідує панну Ш’єр, буквально. Та є її учителькою, і чимсь малій приглянулася. Чим – не ясно, бо панна таки є жінкою суровою, саркастичною і несправедливою до людей. Побачивши її в магазині, Марі пускається за учителькою. Двоє біжать вулицею. Панні Ш’єр втікає. Коли мала наздоганяє стару, то робить кумедно-неадекватну річ: тицяє ріжок із морозивом, що у неї в руках, в обличчя жінці. Так вона повідомляє: «Ви мені подобаєтеся». Стара робить кумедно-адекватну річ: вона регоче у відповідь. Ну от, стався перший обмін дарами – розтале морозиво за гомеричний регіт. Рівноцінні дари чи ні? Тут побіжно треба зазначити: стара явно має проблеми з алкоголем, на це чимало натяків; мала ж – просто ідеальний приклад «мерзенних дванадцятиліток».

Жінки зближаються, і в мить відвертості панна Ш’єр розказує, що під час війни мала нареченого, який змушений був із Норвегії втікати до Англії (вони обидва були у Спротиві). І чомусь так і не повернувся, тільки надсилав листівки з любовними віршами. Ще до того, як ми дізнаємося, що в голові у того втікача-від-шлюбу, нам нададуть сюжетну підказку імена. Коханці в підпіллі мали позовні: Ельвіра і Турвальд, це їхня любовна історія тривала і це нею досі живе пані Ш’єр. Вікінг Турвальд залишає рідний острів, вирішує податися на берегів Північної Америки, знаходить там утопію і залишається; заважають ідилії індійці, яких вікінги вбивають, то наступними полягли якраз зайди і Турвальд серед них (відома у Скандинавії байка). Позивний Ельвіра теж відсилає до тамтешньої знаної історії про трагічну любові. Аристократ закохується в циркову акробатку, вони втікають від пересудів на віддалений острів у Балтийському морі, і тут шокуюча подія: коять парне самогубство, щоби вберегти своє кохання навіки. Їхня могила – місце паломництва наречених. В одній зі сцен «Вище за небо» героїні приїздлять до будиночку на острові, де старша приміряє свою весільну сукню (яка їй не знадобилася), щоб тут же подарувати її Марі. Та і головні події стаються на острові таки ж. (Книжка була екранізована, сценарій писав сам Гаґеруп – коли фантазія не домалює вам до цієї історії фіорди Осло, то можна їх подивитися в кіно). І якщо ви думаєте, що дитяча книжка обійдеться без суїциду, то ви не знаєте скандинавської дитячої прози. От такі дві недитячі підказки до підліткової повістини. Еротичне кохання ініціює до дорослого життя, а доросле життя може бути і таким.       

У Марі, між іншим, теж є любовна історія, схиблена підліткова любовна історія. На пару років молодший за неї хлопець шалено в неї закоханий. Вона часом з ним заговорює і дозволяє провести додому. Малий у захваті! У такий спосіб Марі привертає увагу до дитини хуліганів, які цькують хлопця (виводить дитину з зони, де він є під наглядом дорослих). Хоча її мотиви в цій історії не такі однозначні, звісно. Але от-от і з’явиться юнак, на пару років за неї старший, – худий, як тріска (або як сама Марі), в товстих окулярах і з пластинкою на зубах. І він-то буде знати, що найважче випадає не тому, хто дереться вище неба, а тому, хто стоїться знизу і готовий підхопити. (Це не афоризм для дівчачих щоденників, а туторіал: вони там в повісті по деревах швендяють).

Марі – читака. Учителька ненав’язливо радить їй «Книгу джунглів». Здичавілій дівчинці – від здичавілого хлопчика, бо обом таки доведеться жити серед людей. Акурат перед першим візитом панни учительки додому до Марі та обиратиме книжку для читання і зупиниться на романі «Вітер на місяці». Це фентезі Еріка Лінклейтера про двох дівчат (страшу і молодшу), чий батько пішов на війну і не дає про себе знати, а дівчата потрапляють у небезпечні пригоди. Вони коять дурниці, спричиняють шкоду собі і людям, бувають жорстокими і брутальними – бо на місяці віє вітер, а коли вітер на місяці – люди стають такими складними. Ясно, чому це улюблена книжка Марі і звідки вітри віють у «Вище за небо».  

Клаус Гаґеруп написав дуже світлу і дуже непросту книжку. Панна часто виглядає так, наче потребує допомоги, але нізащо її не прийме. Марі часто потребує любові, але не приймає її. От ключове поняття – «часто», обставина часу. Допомога – це не просто поміч, а поміч вчасно. Те саме стосується і любові. Чоловік, який пішов десь на сорок п’ять років, а тепер надсилає любовні листи. Це невчасно! Чекати на когось сорок п’ять років – це невчасно. В повісті є момент, коли панна обертається до малої і каже: «Ти повинен був прийти сорок років тому». Вона наче говорить Марі, яка цілком могла б бути дитиною Ребекки (та панну звати), але запізнилася народитися. Але говорить жінка в темне вікно до свого зниклого коханця. Якого тут же оголошує жабою. До речі,  Марі має дуже специфічний сміх, вона уривчасто кавкає: ква, ква, ква. І якраз це жабенятко воліє інших казок про перетворення: про те, як лебідь перетворюється на качку, скажімо, бо тільки такі казки цікаві… Понімаєте, між принцесою, що поцілує жабу і та стане принцом, і принцесою, що роками спить в своєму замку в очікувані поцілунку, є величезна різниця, гігантська різниця, ну бо це різні казки. «Вище за небо» скидається на ту казочку із жабою, де поцілунок розчаклує всіх персонажів із поганою вдачею, але «Вище за небо» є історією про сплячу красуню, яка проснулася сама в поганому гуморі, залишила принцу записку на подушці і рвонула на канікули в Сінгапур. І саме тому Клаус Гаґеруп написав чесну книжку з чесним гепі-ендом.      

«Вище за небо» вийшла в Норвегії 1990 року. Зараз Марі сорок два. В книжці юнка бачить сон, в якому панна Ш’єр молодшає і поволі перетворюється на дівчину. Певно, десь от-от зараз вони мають зустрітися – жінками-однолітками. І присіли потеревенити десь про упущені шанси, що таким не є, за креманкою морозива.

«Вони вже вранці прокидаються в доброму гуморі. У школі вони привітні й сумлінні. Вони чемні зі старшими й добре ставляться до молодших. Вони не б’ються, не дражняться, вони спокійно сидять за обіднім столом і не писнувши лягають спати. Вони завжди чистенькі, як свіжі огірочки. Здебільшого у них біляві кучері, але навіть якщо коси в них темні й рівні, то гладенько зачесані. Вони поважають дорослих, а ще часто допомагають мити посуд. Тоді вони співають або мугичуть під ніс. Половину своїх кишенькових грошей вони відкладають на щось корисне. Вони здібні до спорту, але тренуються так, щоб тренування не зашкодили шкільним заняттям. Навіть якщо вони з острахом відвідують дантиста, то відважно сідають в крісло і якомога ширше роззявляють рот. Коли дантист питає, чи боляче, вони відповідають: “Зовсім трішечки”. Якщо в них є менші брати й сестри, то вони весь час про них дбають. Вони мають хист до малювання, та коли їм доводиться отримувати погані оцінки на іспиті з математики, вони мужньо усміхаються й кажуть: “Дарма, наступного разу будуть кращі”. І так воно й стається. На сонці від засмаги в них не лущиться шкіра. Їх не обсипає прищами, і їхній одяг чомусь менше забруднюється, ніж у когось іншого. Щоправда, вони його часто перуть. І до того ж самі. Оскільки вже до дванадцяти років навчилися користуватися пральною машиною. Їхні кімнати завжди прибрані. Вуха – чисті, а очі – ясні. Більшість із них не носить окулярів, а в тих, що носять, хоч як це дивно, не пітніють скельця. Таких не дуже багато, але вони є. Це їх називають ангелами. Вони не винні»

Текст: Ганна Улюра

Клаус Гаґеруп. Вище за небо / Переклад Галини Кирпи. Львів: Видавництво Старого Лева, 2019. 184 ст.

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *