Цей шлях розпочато, або в яку сторону сьогодні дивиться культурна Болгарія?

Всі країни, які в ті чи інші часи «звільняла» або «обєднувала» Росія, на жаль так чи інакше несуть у собі сліди «руського міра», і в тій чи іншій мірі пронизані його пропагандою, перебуваючи під її їдким впливом.

Дуже дорогою ціною, але після повномасштабного вторгення Росії в Україну 24 лютого 2022 року погляд культур різних держав на «матушку расєю» почав змінюватися – в негативний бік.

«Вєлікая руская культура», наче картковий будиночок, починає розсипатися, і це красномовно показує саме культурний зріз раніше відверто проросійських країн. Сьогодні мова, зокрема, про Болгарію.

Завдяки нашим болгарським і українським спікерам ми трішечки зазирнули за лаштунки болгарського кіно, театру і літератури, щоб зрозуміти, чи вплинув російський напад на Україну на сучасне болгарське мистецтво і який це, власне, вплив.

Васил Барков, болгарський кінорежисер, який недавно презентував на одеському кінофестивалі свою новий фільм «Край ріки», знятий в українському місті Вилково: 

«Болгарське кіно вільне від російських штампів!»

Режисер говорить, що в болгарському кіно немає російських наративів, що воно болгарське кіно вільне від російських штампів. А ось болгарська культура в цілому, за його словами, все ще перебуває під деяким російським впливом.

— Відбувається це, — говорить Барков, — через довгий період соціалістичного спільного минулого, де СРСР трактувалася як країна соціалізму, який переміг, а Росія подавалася як країна-визволитель Болгарії від турецького ярма, що в корені є неправдою! 

В Болгарії, пояснює режисер, присутня схильність людей похилого віку досі вірити, що Росія велика країна і її культура ще існує контексті болгарської. 

— У Софії все ще функціонує Центр російскої культури, який генерує зусилля Росії як держави впливати на болгарську культуру, хоч і в менших масштабах, ніж у минулі роки, – продовжує пан Василь. – За моїми спостереженнями, у Болгарії на перше місце вимальовується тренд та вплив української культурної думки на суспільство загалом! 

Режисер підкреслює, що дуже важливу роль у цьому процесі відіграє посольство України у Болгарії та неурядові організації, їхня робота у світлі варварського нападу Росії на незалежну Україну. 

— У Болгарії на даний момент відбувається переоцінка дій СРСР, а потім і Росії на суспільне та культурне життя протягом довгого періоду часу. Приходить розуміння, що весь цей час “старший брат” вів експансію та розпушувальну політику щодо болгарської державності та болгарської політики! Зараз у Болгарії слова “Росія” та “російська культура” є в цілому токсичними, – говорить Барков.

Марін Дамянов, болгарський письменник, сценарист, професор кінодраматургії у кіно-театральній академії в Софії: 

«Що б ви не писали в Болгарії про Росію, в результаті ви опинитеся або русофобами, або русофілами»

Насамперед письменник зробив цікавий екскурс в історію своєї країни, і це пояснило багато моментів – чому, власне, Болгарію в культурному плані змогла у свій час накрити рука країни-загарбника.

— За традицією вже понад сто років болгари поділяються на русофілів та русофобів — можливо, майже порівну, статистики я не бачив, — говорить  Марін Дамянов, — На даний момент через війну в Україні, можливо, співвідношення змінилося на користь русофобів. 

Такий поділ, за словами болгарського професора,  межує з ненавистю, у минулому справа доходила мало не до громадянської війни. І зараз іноді напруга зростає, говорить він.

— Болгари відчувають емоційну і моральну відповідальність перед росіянами через те, що вони допомогли нам звільнитися від Туреччини (Османської імперії). Що болгари не завжди усвідомлюють, — звертає увагу письменник, — так це те, що Болгарію було звільнено не нинішньою Російською Федерацією, не Радянським Союзом, а саме Російською Імперією — тобто за свободу Болгарії у 1877-1878 роках боролися не лише росіяни, а й українці, молдавани, фіни, поляки та інші народи Російської Імперії. 

Саме на цьому, вважає пан Марін, дуже важливо наголошувати: Болгарію звільнили у 1878 році кілька народів, і слід підкреслити заслугу українців, бо це факт.

— Болгари взагалі не люблять воювати з росіянами, але вони робили це під час Першої світової війни, лише на болгарській землі, щоб захистити свою Батьківщину — як воюють зараз українці. Кожного, хто захищає свій дім та Батьківщину, треба поважати та підтримувати!  — продовжує письменник і сценарист. — До речі, для болгар запорізьке козацтво має легендарну славу! Вони були кошмаром для імперії Османа, і саме тому болгари люблять і цінують їх. А ми досі читаємо їхнього листа турецькому султану і насолоджуємося ним.

Дамянов вважає, що сьогодні дуже важливо Україні і Болгарії робити спільні культурні продукти, такі як, зокрема, недавній болгаро-український фільм «Край ріки», співавтором сценарію якого є пан Марін. Кінофестивалі також є важливим засобом спілкування та зближення, зазначає він.

— Раніше болгари в цілому не робили великої різниці між українцями та росіянами. Тепер, після війни, вони навчилися проводити цю різницю, – аналізує далі професор. – Болгари старші 40 років знають російську мову, молодь переважно вивчає англійську. Рідко болгарин знає українську мову.

Про українську літературу та кіно, за його словами, в Болгарії відомо порівняно мало. Але фільми зокрема Одеської кіностудії відомі вже багато років.

— Я вважаю, що болгарам з Болгарії важливо більше знати про життя болгар в Україні – про те, як вони борються і вмирають за свою Батьківщину, не забуваючи при цьому свою прабатьківщину Болгарію, – зазначає Дамянов. – Важливо знати та пам’ятати, що українці та «задунайські» болгари разом борються та вмирають, захищаючи свою батьківщину від агресії.

По можливості слід наголошувати не так на тези та статистику, скільки на долю людей, – переконаний болгарський письменник. Захоплюючий фільм про звичайних хлопців, які борються і вмирають за свою країну, завжди справляє більше враження, ніж сухі факти та цифри, говорить він.

— Я б ще сказав, що якби я був українським письменником, я пам’ятав би, що Путін – це одне, а Достоєвський – зовсім інше. Мовляв, якщо ви ненавидите Гітлера, це не означає, що ви повинні ненавидіти Гете, Шіллера, Гейне, Ремарка – тобто всю німецьку культуру, письменників, чиї книги спалювали на багаттях у Третьому рейху.

Болгарський письменник дотримується думки, що люди культури всіх країн та мов не повинні забувати, що вони борці на одному фронті. 

— Я сподіваюся, що коли війни закінчаться, знову настане час культурної співпраці між народами. Ось ми з турками вороги сотні років, а після 1913 року турки для Болгарії — просто добрі сусіди. 

Пан Дамянов висловлює сподівання, що такий час рано чи пізно настане для українців та росіян. Ця війна губить і Україну, і Росію, говорить він, це виснажує Європу економічно, і це вже відчувається.

— Для болгар тема Росії делікатна, — продовжує професор аналізувати сучасно культуру своєї країни. — Загалом, наскільки я бачу, болгарські письменники намагаються уникати цієї теми – надто вона політизована. Що б ви не писали про Росію, в результаті ви опинитеся або русофобами, або русофілами — вступите в одну з партій, які люто ненавидять одна одну в Болгарії. І ви більше не вільний письменник, ви прийняли чийсь бік у 150-річній битві. 

Саме тому болгарські письменники, говорить він, найчастіше акцентують увагу на темах, пов’язаних із Європою та країнами Євросоюзу.

— До речі, — торкається Марін Дамянов досить актуальної теми і для України,  зараз у Болгарії вирує медіа-боротьба, протести, демонстрації з приводу — чи зруйнувати всі пам’ятники, пов’язані з Радянською Армією? 

Історична правда у тому, вважає він, що Болгарія не відправила на Східний фронт жодного солдата. Жоден радянський солдат не загинув у Болгарії під час Другої світової війни. В останні роки – з моменту початку війни в Україні, схоже, що в Болгарії переважає думка: всі пам’ятники Радянській армії  — «визвольниці» слід знести. 

— Коли Болгарія була у союзі з Третім рейхом, Радянський Союз також був у союзі із Гітлером – вони розділили Польщу, – знову звертається до історичних подій письменник. – А коли Радянський Союз оголосив війну Болгарії – хоч як це парадоксально, Болгарія вже була у стані війни з Третім рейхом. Саме тому багато хто в Болгарії хоче стерти пам’ять про часи Варшавського договору. Я б особисто пам’ятники не зносив, але не з політичних міркувань, а тому що вони – мистецтво і частина нашої історії.

На завершення розмови Марін Дамянов розповів про значну й показову подію в театральному житті Болгарії, адже вона говорить про те, що країна все ж звільняється поступово від російського впливу.

— У найстарішому і найшанованішому театрі Болгарії, який називається «Народний театр», нещодавно вийшла в прокат вистава «Гаага» — «одночасно похмура та смішна, реалістична та фантастична подорож через жахливі наслідки російської військової агресії в Україні, — говорить письменник і сценарист.

Автор вистави – українська режисерка Саша Денисова. За сюжетом вистави, Україна виграла війну. Путіна затримано в Гаазі разом зі своїм найближчим оточенням. Є докази на користь військових злочинів та геноциду проти українського народу. Обвинувачка – маленька дівчинка з Маріуполя, яка втратила своїх близьких. Роль президента Путіна виконує жінка, актриса Радена Валканова.

— Деякі наші актори відмовилися зніматися у виставі, — говорить Дамянов. Акторка Ірен Кривошієвапояснила це так: «Я пішла з постановки «Гаага» у Національному театрі. Політика – справа брудна, і їй немає місця у театрі. Я не русофоб і не русофіл, але як актриса знаю одне: не слід висміювати таких класиків, як Пушкін та Чехов з його «Вишневим садом». А інший наш драматург сказав щось на кшталт: «Є слабкі моменти у місцях, які звучать дуже пропагандистськи. Але п’єса хапає за горло і змушує почуватися безглуздо навіть по відношенню до росіян, бо ті, хто ними керує, їх занапастили. Ви ненавидите їх, вони хворі люди, і вам їх теж шкода».

Але загалом болгари проти війни і хочуть, щоб це божевілля закінчилося, підсумовує Марін Дамянов.

Враженнями від своєї першої подорожі до сьогоднішньої Болгарії поділилася з нами Людмила Тимошенко, українська драматургиня:

«В Софії пам’ятних «освободітєлям» і скульптурна композиція біля нього рясно полита фарбою і якимись помиями»

— Це була моя перша подорож до Болгарії, фестиваль, на який я їздила, проходив у місті Пловдів. Мені складно сказати про вплив російської культури на Болгарію у сфері театру, для цього, напевно, треба пожити там деякий час і зануритися в цю атмосферу. Єдине що можу сказати – відгук на мій монолог, присвячений війні у виконанні відомих актрис Рими Зюбіної і Россі Обрешкової – був дуже емоційно сприйнятий болгарською публікою. Люди підходили, висловлювали слова підтримки.

У місцевому магазині пані Людмила спілкувалася англійською мовою.

—  Продавчині, побачивши моє «слов’янське» обличчя, одразу спитали, чому я не говорю російською. Я відповіла, що з України, але вони все одно не зрозуміли і запитали: «А що, в Україні хіба не говорять російською?»

Також над містом височіє Альоша… Влада поки що не дає дозвіл на його демонтаж. Хоча в Софії пам’ятних «освободітєлям» і скульптурна композиція біля нього рясно полита фарбою і якимись помиями. Біля цього меморіалу постійно чергують поліцейські, —  ділиться українська драматургиня.

Матеріал підготовлено за участі CFI, Французької агенції з розвитку медіа, в рамках проекту Hub Bucharest за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.

Текст: Альона Коржик