З Сергієм Смирновим доля звела нас випадково, проте це виявився щасливий випадок. Він є ще і колекціонером,  має дуже важливу мрію, як створити місто Лева ще привабливішим.

Сергію, вас можна назвати справжнім фотолітописцем міста Львова. Чи могли би ви поділитися з читачами деякими секретами своєї майстерності? Наприклад, ви говорите, що для вас важливо спіймати момент позачасовості, коли робите панорамну фотографію міста.

— Моя свідомість налаштована на вічність. Хотів би, щоб мої світлини пережили не одне століття. І одним з «рецептів» моєї творчості є вміння передбачати, вловлювати або навіть режисерувати той самий «ключовий момент», про який говорив великий Анрі-Карт’є Брессон. А для цього окрім технічних навичок, знань про оптику треба володіти інформацією про різні сфери життя, бути на пульсі подій і бути готовим, достойним дива. Можу ще додати один методологічний рецепт: треба лазити, не почивати на лаврах.

У ваших фотороботах я бачу філософські пошуки. Колись німецький філософ Вальтер Беньямін багато років працював над власним проектом «Пасажі»,  це було монументальне дослідження витоків сучасності, особливо філософа вражали пасажі Парижа 19-го сторіччя. До речі, сам проект так і залишився незавершеним, і являє собою великий набір цитат, приміток і виписок, поділений на тематичні розділи-конволюти. Я подумала, може ви теж, Сергію, розробляєте власний філософський проект у фотолітописах Львова? Хто саме з філософів вам подобається або маєте власний філософський підхід? В чому він міститься?

— Приємно коли ви це відчуваєте. Все своє дитинство я провів в бібліотеках, театрах, лекторіях, кінозалах. Прочитував, бувало до 30 книжок на місяць – більше відмовлялися видавати в одні руки. Міг би зараз перед вами, Анно, щедро сипати різними «…ізмами». Але, очевидно, напрацював власний, синтетичний підхід фотомитця – практика. Часто вживаю  слово «одкровення» — воно суголосне поняттям щирість, осяяння подив, диво, прорив. Треба бути відкритим для світу, його безмежним енергіям і можливостям. У фотографічній справі дуже багато теорії, напрацювань минулих часів… Знайти своє місце, стиль. нішу – ось завдання. А ще є надзавдання – утримувати це на протязі десятиліть своєї діяльності, зберігаючи свіжий погляд.

Восени у вас відбулася персональна виставка фоторобіт.  Під яким гаслом вона проходила? Які твори ви експонували?

— Її назва  «Львівські ланшафти». Цю тему я розробляю вже майже два десятиліття. Я львів’янин у третьому поколінні, дуже захоплений рідним містом, але не втомлююся дивуватися його культурним, архітектурним та людським різноманіттям. На виставці експонувалося 29 метрових фотопанорам – краєвидів Львова у різні пори року, створених з 2006 р. до 2022 р. Все було сфотографовано на плівку середнього формату, зі штативу, просвітленою оптикою, «фіксами». Кожен сюжет оформлений в паспарту і рами різних відтінків, залежно від пори року. На кожній панорамі – металева табличка з 25 варіантами назви та правопису слова «Львів» мовами тих народів, які мешкали тут за вісімсотлітню історію міста.

Ви брали участь в оформленні львівського готелю «Швейцарський». Відтворено дух початку XX століття; шпалери в стилі модерн, вишукані меблі й ваші панорамні фотографії Львову на стінах. Стиль модерн вам імпонує?  

— Модерн, сецесія – це  вершинні стилі, які моцно утвердилися у моїй естетській свідомості і тішать око багатством символів, натяків, пластикою ліній та оптимізмом. Відлуння цієї «Belle Epoque» мені хотілося передати, коли на протязі декількох років ретельно підбирав свої фототвори, їх оформлення а також живопис та кольорову графіку сучасних львівських художників для інтер’єру  цього вишуканого готелю.

Чула, що ви плануєте відкрити виставку фотохудожника Романа Семена в Національному музеі ім. А. Шептицького. Що цікавого можуть очикувати глядачі? 

— Цей самобутній автор являє собою окремий фотографічний світ з графічним чорно–білим баченням природи і урбаністики. Кожен етап його роботи це кропітка, високобюджетна ручна праця, сконцентрована на створені того єдиного відбитку, який відповідає авторському задуму. Виставка відбудеться цього року. 

Також ви є ініціатором реставрації львівської скульптури-алегорії «Ощадність», яка прикрашає споруду Львівського музею Етнографії. Розкажіть трохи, будь ласка, як це все відбулося?

— З 2000–го року я співпрацюю як фотограф з Львівським інститутом банківської справи Національного банку України. В 2006 р. мені надійшло завдання оформити музей навчального закладу. Вивчаючи старі банківські документи я випадково побачив фотографію відомої львівської скульптури «Ощадність, рільництво і промисловість» в рік її відкриття у1891 р. Тоді вона виглядала казково – білосніжною, на відміну від того якою вона була у реальності. У 1981 році у статуї відвалилась рука зі смолоскипом і вбила жінку, що проходила під будівлею. Коли руку приклеювали назад, то зробили це неякісно і аварійність статуї від цього не зменшилась. Ощадність стала не лише облупленою старенькою, а ще й статуєю з «інвалідністю» руки. Словом, заощадили на ній, як могли. Востаннє шанс на нове життя з’явився у львівської «статуї Свободи» у 2014 році, коли було оголошено конкурс від Посольства США. Інститут міста Львівської міськради тоді опитував протягом місяця через соціальні мережі львів’ян: яка, на їхню думку, пам’ятка архітектури потребує негайного порятунку? І городяни з-поміж шести об’єктів обрали скульптурну групу «Ощадність». Тоді у Львова була можливість отримати 100 тисяч доларів на реставрацію «Ощадності», але місто «пролетіло». До того місто ще двічі подавалось на цей грант, і врешті-решт терпіло невдачу. І тоді я вирішив запропонувати цю тему банківському світу Львова і лише банківський інститут, очолюваний тоді Тамарою Степанівною Смовженко реально підтримав мою ініціативу. Ідея реставрації скульптури «Ощадність» стала темою щорічного благодійного «Аукціону Надій», який відбувся у грудні 2015 року в Музеї етнографії та художнього промислу.  В результаті аукціону було зібрано 300 тисяч грн. Проектно-кошторисна документація коштувала 31 тисячу гривень. Згідно цієї документації, загальна вартість робіт – 467 тисяч гривень. З міського бюджету 165 тисяч гривень було виділено і оплачено. Підрядником виступило підприємство «Оберіг», відоме своїми реставраційними роботами у Львові. У липні 2016 року стартували роботи по реставрації скульптури. Взагалі це дуже складні роботи, бо вони проводилися на висоті. Там не були дуже зручних умов для цього – досить мало місця. Хлопці постійно працювали зі страховкою. Кожного дня туди піднятися і злізти – це не так просто. Крім того, були непередбачувані моменти. Наприклад, в процесі виконання робіт з’ясувалося, що корона статуї є позолочена, і треба було ту позолоту відновити, а гроші на це не були передбачені в кошторисі. Фірма «Оберіг» виконала цю позолоту власним коштом

Реставрація ще яких пам’яток Львову входить до ваших планів?

— У 2018 році Львівський інститут банківської справи знову проводив свій благодійний «Аукціон Надій» темою якого стала реставрація скульптури сидячого Ісуса Христа на каплиці Боїмів. Ця ідея виникла у мене після спілкування з Лілією Онищенко, начальником Управління охорони історичного середовища Львова. За рік я зібрав 90 творів (картин, скульптур, фототворів, витинанок, ляльок-мотанок) які стали лотами аукціону. В організації та проведені аукціону велику роль зіграло студентство ЛІБС і піар- відділ, очолюваний Вікторією Гнип. Вдалося зібрати  300 тисяч грн.   Два роки тривало вивчення стану цієї пам’ятки 1610 року. Була долучена польська реставраційна організація «Polonika». Восени 2021р. скульптура Ісуса Христа Скорботного була демонтована з 16-метрової висоти куполу каплиці Боїмів. Стан її критичний, всі елементи потребують відновлення. Роботи тривають.

Наскільки мені відомо, ви маєте власну колекцію творів сучасних художників. Можете розказати про неї? З чого вона почалася, що саме захоплює в творах, які ви колекціонуєте?

— У квітні 2007 року у культурно-мистецькому центрі «Дзига» відбулася моя перша фотовиставка. Після мене там експонувалися картини відомої львівської художниці Ольги Погрібної-Кох. Серед багатьох її цікавих творів я побачив картину «Павільон», яка і стала першим надбанням. Ця олійна робота розміром 30х40 см., в оригінальному авторському обрамленні зображує павільон в англійському стилі – аристократичну будівлю, в якій приємно відпочити, почитати, випити чаю або кави. Він розташований на території приватного маєтку, на тлі живописних угідь і дарує відчуття спокою та гармонії. Дуже співпадає з моїми внутрішніми відчуттями.

Також у вас, Сергію, є мрія побудувати для міста Львів сучасний культурний центр з великим концертним залом і музеєм сучасного мистецтва.

— Це все взаємопов‘язані речі. Після урочистого відкриття оновленої скульптури «Ощадність, промисловість та рільництво» в січні 2017 р. на мене зійшло одкровення у вигляді назви і форми концертного залу, який так потрібен Львову.

 І яка назва?

— Поки що секрет… Але сама ця назва в якій втілена вся концепція, не дає мені спокійно жити та спонукає до дій. Моя мама була бухгалтером і начальником планового відділу. Мабуть від неї я успадкував таку рису, як вміння знайти і реалізувати свої прагнення. І коли мер Львова Андрій Садовий нагородив мене  медаллю із зображенням короля Данила Галицького, зазначивши, що Сергій Смірнов – це локомотив який залучив в орбіту проекту близько 500 чоловік… Саме в цей момент я отримав знак, якесь знання, усвідомлення про те що всі свої подальші зусилля я повинен скерувати на будівництво храму культури – концертного залу у рідному Львові.

Розкажить про музей сучасного мистецтва.

— Після виникнення ідеї про концертний зал я цілий місяць обходив всі потенційні локації, де ця установа могла би бути логічно і естетично розташована. І коли я випадково знайшов територію, то почав писати звернення Президенту та прем’єр-міністру з описом ідеї. Я переглянув фотографії найвідоміших концертних залів світу, дізнався про історії їх створення, параметри і зрозумів, що було би розумно мати поряд музей сучасного мистецтва. Необхідність такого музею, де зберігатимуться твори сучасних українських митців очевидна. Тому говоримо про це, як ознаку культурної нації

Чи важливо для сучасного митця бути відомим?

— Себе я часто жартома представляю як «фотограф широко відомий в вузьких колах обмежених людей». З віком розумієш  що відомість і якість це не одне і теж. Тому фотографую набагато менше, ретельно готуюсь, вивчаю предмет з’йомки. Важливіше бути оригінальним ніж відомим

Звісно, зараз, в умовах війни, зовсім непросто втілювати культурні проекти, проте є надія, що після перемоги цей задум може бути реалізовано? Хочеться побажати, щоб скоріше Україна перемогла і ваша мрія щодо створення культурного центру здійснилася!

Спілкувалася Анна Лобановська, мистецтвознавець