На стику зими та весни музичний світ цьогоріч святкує 116 років з дня народження композитора Фридерика Шопена. Принагідно 1 березня в затишній залі Львівської філармонії лунатиме «Симфонія весни» – польсько-французька програма – Другий концерт Шопена та 2 симфонічні сюїти «Арлезіанки» Бізе.
Солюватиме Марта Кузій разом з Академічним симфонічним оркестром Львівської філармонії під батутою Ірини Вакуліної. Концерт відбуватиметься в рамках великого концертного туру піаністки, що охоплює східні та західні міста України – від Дніпра до Тернополя. Марта Кузій розповіла про майбутній львівський концерт, чуттєвість музики Шопена, про що вона промовляє до слухачів та важливість розвитку культурної політики в Україні.
Чи давно ви граєте другий концерт Шопена?
Так, років, мабуть, 16-17. І люблю дуже цей концерт, бо з ним пов’язаний важливий момент становлення мене як професійної музикантки та виходу на велику сцену. З ним я презентувала себе як піаністка за кордоном, коли у Львові не було можливості заграти його з оркестром. Тому для мене цей концерт займає важливе місце в професійній кар’єрі.
Як змінилося ваше бачення та інтерпретація концерту Шопена протягом 16 років?
Мені складно якось це зауважити – змінюються обставини навколо, бачення деталей, а я залишаюся такою самою, тільки досвіду стає більше – праця полягає більше від узагальнення до деталізації і знову до узагальнення. Не можу сказати, що інтерпретація якось особливо змінилася.
На яких піаністів ви орієнтуєтесь при власному виконанні?
В загальному мене надихнув останній конкурс Фридерика Шопена, який відбувався цієї осені в Варшаві. Дуже сподобалися ті виконавці, які обрали цей концерт для фінального конкурсу. Окрім того, це, звичайно, піаніст, який є вихованцем мого професора – Кристіан Цімерман, його виконання чудове. І також людина, яка мене в першу чергу надихнула до цього концерту, це Іво Погореліч.
Ви згадали свого професора, Анджея Ясінського, який довший час був головою конкурсу Шопена. Які традиції ви, як його учениця, приносите в інтерпретацію Шопена?
Я думаю, що вона вґрунтована на досвіді мого професора, тому що він закладав в мені розуміння і цінність музики Шопена, усвідомлення важливості видобування доброго звуку з інструменту, свобідності інтерпретації, цікавості та різноманітності звучання кожної ноти. На це найбільше вплинула постать мого професора.
А чи ви працювали саме над цим концертом з ним?
Так, ще в 2010 році.
А над якими ще творами Шопена ви працювали з ним?
Над всією програмою, яку я грала в ті часи, тобто це і балади, і скерцо, і етюди, мазурки, вальси, дуже багато всього.
Як виникла ідея великого українського туру разом з концертом Шопена?
Звісно, суто професійно, Шопен це level up — я багато займаюся, слухаю та працюю над собою.
Для мене цікавим є кейс, як одна особистість може змінювати вектор розвитку держави. Дивлячись на те, як Польща зараз взяла собі на озброєння культурної дипломатії постать Шопена, в мене це викликає велике захоплення, адже вона себе маркує як культурна країна саме завдяки Шопену і проводить свою культурну політику, базуючись на тих цінностях глибокого розуміння класичної музики, душевності, інтелекту, сердечності.
Мені здається, що Україні потрібна така ж особистість, яку ми зможемо виокремити та взяти собі на озброєння, щоби маркувати себе в класичному музичному світі.
А на вашу думку, в Україні хто б ця постать могла бути?
В нас зараз музиканти неодностайні щодо вибору такої особистості. В моєму розумінні це мав би бути хтось з серйозних класиків, наприклад Микола Лисенко, який залишив велику творчу спадщину та провадив важливу для України суспільно-політичну роботу.
В нас існував в Україні конкурс імені Лисенка, який хотів дотягуватися по рівню престижності до конкурсу Шопена, але від 90-х років про нього почали забувати, а останній провели, по-моєму, у 2007 чи 2008 році. Це дуже сумно, бо мені здається, що таку постать потрібно розвивати.
Інші композитори, про яких говорять – Лятошинський, Ревуцький, Скорик, – теж можуть стати такими символами. Але все потрібно детально зважувати, не тільки з огляду на саму музику, але й розуміння того, як ми можемо представити таку особистість за кордонами України.
Як, на вашу думку, поєднуються два композитори львівського концерту – Шопен та Бізе? Чи ви впливали на вибір програми?
Я тільки виконавець одного твору, тому не впливала. Основним персонажем на сцені буде диригентка (Ірина Вакуліна) – саме вона формує цілу програму. Я можу сугерувати свій твір, але на інший я не маю права вибору. І не хочу, зрештою, мати такого.
Я вважаю, що Шопен з французькою музикою вдало поєднується, адже він прожив половину свого життя в Франції. Бізе був молодшим сучасником Шопена, вчився чи безпосередньо на фортепіано, чи просто слухаючи музику Шопена. Тому десь воно перегукується, вбирає в себе музичні образи, які творив Шопен свого часу в Франції.
Як публіка реагує на музику Шопена? Чи є вона популярною в Україні?
Думаю, що публіка завжди добре реагує на Шопена, тому що це абсолютно унікальна музика – глибоко емоційна, що торкається дійсно душі людини, викликає дуже багато емоцій. Чи є вона популярною? Це складне питання, тому що тут питання буде: а яка музика, в принципі, є популярною в Україні, якщо ми не говоримо про поп-музику, в дуже широкому сенсі слова поп? Тому, я думаю, що люди охоче ходять на концерти Шопена, все-таки едукація в нас дає базове розуміння, хто такий Фридерік Шопен, і я думаю, що такий концерт має справити людям велику приємність.
Якщо вони знають Другий концерт Шопена, то будемо старатися заграти його якнайцікавіше, щоб слухачам дійсно відгукнулися всі ті красиві глибокі емоції, які закладав туди композитор. Якщо хтось не знає твору, то сподіваюся, що концерт дуже сподобається і люди дійсно захочуть більше слухати такої музики.
Текст Анни Кузик
