24 лютого в арт-просторі «Діалоги» відбулося відкриття персональної виставки Ольги Новак «Тримайся , серденько…». Тут, звісно, перше, що кидається в очі – дата. 

Бо ми вже звикли до широких публічних спільних подій в цей день, а ця виставка приватна, майже інтимна. Але мабуть саме таких нам і не вистачало. Бо широкі події безумовно важливі, і потрібно, щоб вони не перетворилися спочатку на спочатку на ритуал, а потім на формальність, а  й далі залишились тим, чим є наразі – даниною пам’яті героїв, які вистояли. Саме такій небезпеці  запобігає звернення до приватного, індивідуального досвіту протистояння, бо велика  історія складається із малих історій. З релізу: «Ця виставка — про внутрішній голос, який допомагає втриматися, коли світ тріщить по швах. «Тримайся, серденько…» звучить як тихе зізнання і як форма самопідтримки, народжена з досвіду повномасштабної війни». 

Тут ще дещо – день народження Ольги приходиться саме на 24 лютого, то російська агресія спаскудила приватне тихе свято. Це, порівняно з іншими злочинами, на перший погляд дрібниці, але людське життя прив’язане до маленьких ритуалів… І руйнування маленьких особистих свят це теж ознака нелюдської природи російської агресії.  

Ольга – художник широкого спектру, зокрема прикладного та декоративного напрямку:  мозаїка, інсталяції, одяг, прикраси. І саме тому, що її роботи такі різноманітні, скісний вплив війни на творчість однієї людини, тобто на індивідуальну творчість як таку, тут дуже показовий. Почнемо з того, що декоративна  мозаїка – дуже повільний, неспішний тип мистецтва. Через свій масштаб, вимоги до матеріалів та термінів виконання вона частіше всього робиться на замовлення, а замовники не дуже люблять «депресняк». То барвисті мозаїки Ольги з їх несподіваними поєднаннями елементів на перший погляд не несуть на себе відбитків війни, якщо не врахувати того, що створення цілісного, нового, досі не існуючого з уламків, фрагментів само по собі символічне і є хорошою терапією.  

Але одна з частин дисплею – це графіка на аркушиках паперу, що зовсім інша справа. Папір на відміну від мозаїки – матеріал вразливий, а те, що на ньому зображено – експресивне, монохромне, лаконічне  та виразне, і являється вже безпосередньою рефлексією на тему війни. Коли світло дають спонтанно, або коли його зовсім немає, коментує художниця, тільки так і можна працювати – і тут ми знов стикаємося з тим, як війна впливає на матеріали та засоби художнього висловлювання. Взагалі цьому мабуть будуть присвячені окремі дослідження, але тут я хочу зупинитися ще на одній темі, яка, як на мене, майже не підіймалася. Це вплив війни на декоративне та прикладне мистецтво, на fashion  – зокрема на  прикраси, інституцію біжутерії, на «ювелірку», від обручок-«покришок» чорненого срібла, які з’явилися одразу після Майдану, до браслетів з «Азовсталі» та фірмових срібних обручок зі зображеннями знакових будівель незламних міст (Київ, Харків, Одеса, Дніпро… сподіваюся, що Херсон). А саме тут авторка нам представила несподіване і яскраве рішення – прикраси з запаяними в них уламками битого скла; саме бите скло, яким усипані вулиці після ударів російських ракет та дронів, стало символом цієї війни для містян. Треба додати і дотепну інтерпретацію теми Кримського мосту на сорочці мілітарного строю (її в цій експозиції, здається, немає) – коли сорочка застебнута на всі ґудзики, вишитий на хакі криваво-червоний міст здається цілим, але варто тільки розстебнути…

І ще один аспект презентації, який сама художниця назвала «ампутованою поезією». Як вона розповіла, вірші російською напочатку війни пішли самі, а вірші українською поступово приходять, хоча й повільно (поетична німота – типова реакція на початок повномасштабної фази). Навіть сам вираз «ампутована поезія» вартий того, щоб його запам’ятати, бо він дуже влучний і має відношення не тільки до автора. То на відкритті ми мали нагоду познайомитися з цім видом творчості авторки якщо не наочно, то навушно. І добре, що слово поступово повертається, бо це ще один з засобів не тільки само-рефлексії, але й латання розірваного світу. 

Марія Галіна