Art Covid: стан і прогноз колекціонера, галеристів, куратора і арт-дилера.
Борис Гриньов, Євген Карась, Ігор Абрамович, Юлія Волошина i Павло Гудiмов про те, як живе арт-ринок (світ і Україна) під час карантину, як карантин впливає на життя художників та невеликих арт-галерей. І що буде з мистецтвом після скасування карантину.
Юлія Волошина — Voloshyn Gallery
Всі найбільші світові музеї закрилися, бієнале та ярмарки скасовано або перенесено. Аукціонні будинки також закрилися та перенесли свої продажі. Венеціанська бієнале мистецтва 2021 року перенесена на 2022 рік. Найважливіший ярмарок Art Basel, що мав проходити у червні, також перенесено на вересень.
Культурна індустрія, галереї та інституції повною мірою перейшли в режим онлайн роботи. Міжнародні ярмарки проводяться в режимі онлайн. Галереї відкривають свої вьювінг руми для продажу мистецтва онлайн.
У цій тенденції є дуже цікавим аспект прозорості цін онлайн продажів у вьювінг румах. Фактично це є приватні продажі, які опубліковані. Це дозволяє більш ширшій аудиторії почати купувати мистецтво. Прозорість цін на мистецтво приваблює нових колекціонерів.
Галеристи придумують різні колаборації у групи чи платформи. Наприклад у Лондоні понад 60 галерей, беруть участь у групі WhatsApp для обговорення логістики під час пандемії – юридичні консультації, переговори з орендодавцями, кадрові питання тощо.
Також нещодавно започатковано Vortic app, де представлені VR презентації виставок.
У Лос-Анджелесі галеристи організували платформу Galleryplatform.la для онлайн промотування мистецтва, щотижня 10 галерей показують нові вьювінг руми та 1 кураторський проект. Платформа об’єднала більше 80 галеристів.
Галерист Девід Звірнер започаткував онлайн вьювінг рум ще декілька років тому, а під час кризи створив вьювінг рум платформу для підтримки молодих галерей прямо на своєму сайті.
Галерея Perrotin у Парижі надала свій простір двотижневій презентації для 26 місцевих галерей.
У Мілані галерея Massimo De Carlo запропонувала 5 місцевим галереям представити у них свої проекти.
Інстаграм зараз відіграє одну з ключових ролей у просуванні мистецтва художниками, галереями та інституціями. Задяки Інстаграм, ми сидячи вдома, можемо завітати до художника у студію, подивитися, який новий проект він готує, переглянути презентації онлайн виставок у галереях, подивитися стріми інституцій та професіоналів, взяти участь у дискусіях. А скільки ви проводите часу в Інстаграм? Я ставлю собі обмеження 45 хвл. на день, і звичайно, перевищую цей ліміт.
Voloshyn Gallery підтрiмала ініціатива Armory access, де ярмарок The Armory Show промотує виставки галерей учасників, які закрилися у зв’язку з пандемією. З 23 травня на цій платформі була представлена виставка Лесі Хоменко. Цей проект можна переглянути онлайн.
Також Dallas Art Fair був перенесений з квітня на жовтень і замість реального ярмарку організатори провели ярмарок у режимі онлайн, де ми також брали участь.
Як показав приклад Китаю, після зняття обмежень, люди пішли по магазинах класу люкс і за один день витратили величезні гроші на люкс товари, це були рекордні продажі, оскільки за час карантину і знаходження лише вдома, заощадили чимало коштів, які захотіли витратити для задоволення.
Коли люди повернуться до звичного життя, все буде виглядати інакше. Ми будемо жити у new normal світі. Це також стосується і ринку мистецтва. Люди будуть більш осмислено підходити до вибору. Бізнес різко сповільнився. У людей є бажання купувати мистецтво. Мистецтво змушує людей почувати себе добре. Ринок мистецтва вийде з кризи більш сильним, розумнішим, релевантнішим.
Онлайн буде і вже є лише одним з інструментів для роботи. У майбутньому онлайн продажі будуть тільки набирати оберти, але особистий контакт з мистецтвом звичайно не замінять. В онлайн перейде нудна, нецікава частина роботи… Онлайн та фізичний простір дуже добре працюють разом, а мистецтво і споглядання творів залишиться на особистому контакті.
Борис Гринев — Grynyov Art Collection
Искусство на карантине добавляет себе веса и приобретает новые формы. Во время карантина проводили аукционы онлайн, довольно активно, в том числе в Украине. Пребывание на карантине изменяет формы работы с искусством, в том числе и продажу искусства, и сами виды искусства.
Всем известно, что природа не терпит пустоты. Тот, кто хочет и может что-то приобретать — приобретает. Тот, кто потерял активы из-за карантина, или они у него приостановились…
Карантин ведь был слишком коротко. Мы еще этого провала фактически не ощутили, но он будет виден через какое-то время. Но если оптимистически смотреть на это дело, карантин пошел всем на пользу.
Конечно, музеи теряют выручку. Страны побогаче создали фонды, и как-то поддерживают своих. Мне трудно сказать, как сейчас живут маленькие галереи – те, которые работали просто «на стенках». Я не знаю, чтобы какая-то из маленьких галерей Украины (их на пальцах можно пересчитать) занималась системной, а не спорадической работой: «Сегодня мы сегодня «охватим» одного художника, завтра – другого. Мы свои площади отдали в аренду. Пусть он нам заплатит, чтобы сделать свои выставки!». То есть, у нас довольно дикая форма существования маленьких галерей.
Так что благодаря карантину появятся новые формы, или ускорятся те проекты, которые смогут переместится в электронное пространство.
У меня такой прогноз: с нашей коллекцией ничего не произошло, даже скорость приобретения работ в нашу коллекцию не изменилась. Мы приобрели несколько работ с аукционов – и украинских, и зарубежных. Жизнь продолжается.
Да, карантин повлиял на ритм жизни: на первую половину года у нас было намечено несколько выставок коллекции. Мы даже завезли в часть галерей наши работы. Но уже понятно, что когда откроются галерейные пространства, то выставку, которая должна была пройти в марте можно ожидать примерное в июне.
Мы ведь не торговцы, поэтому у нас ничего не изменилось. За время карантина мы пополнили коллекцию и систематизировали в ней какие-то вещи. Можно сказать, что карантин поспособствовал тому, что уменьшилась «текучка», можно было подумать, и сделать какие-то осмысленные поступки.
Ми постаралися швидко зреагувати на карантин і створили новий напрям «Я Галерея Онлайн», тому зараз можна сміливо казати про те, що Я Галерея працює не тільки у Львові та Києві, але й по всій Україні.
Щосереди ми виходимо наживо у стрімі #яколекціонер. Назва звучить як доволі профільна, в програмі говоримо про різні сторони того, що пов’язано зі збиранням мистецтва. Це невеличке найт-шоу, яке присвячене темі колекціонування: найвідоміші зіркові колекції, арт-детективи, останні новини зі світу мистецтва, зіркові колелкціонери та шпаргалки про те, де та що збирати.
Як будуть жити інституції? Маленькі інституції більш мобільні, більш живучі, у них є той стержень — команда, ідея, лідер — вони виживають у будь-яких умовах. У великих же інституціях невеликі проблеми власника можуть потягнути її на дно. Але маю надію, що всі переживуть цю кризу. Я чітко для себе розділяю економічну кризу і пандемію, яка стала стартом економічної кризи.
Сильно постраждали музеї, які готували блокбастери, — виставка Рафаеля у Римі, ван Ейка в Генті. Тобто це гігантські проєкти з величезними бюджетами, які накрилися. Але коли ми говоримо про наші музеї, так само вони закрившись на карантин, може й втратили частину аудиторії, але змогли напрацювати базу для нової. На приклад, Музей Ханенків більше почав працювати із сайтом, інстаграмом. Багато хто правильно кинувся у комунікації. Єдиний острах є з приводу того, чи не буде потім у цій роботі відкату назад, коли закінчиться карантин. Не хотілось би втратити цей досвід комунікації.
У нас великі плани на онлайн і офлайн проєкти. Зокрема ми розкручуємо наш канал в YouTube. Це рев’ю сучасних українських художників, які ми презентуємо щотижня у середу і сповідь колекціонера. Тому ми маємо і шоу, і міні-фільми, і екскурсії, і великі фільми до проєктів.
Відносно галерей: давно вже був час передивитися позиції. Але є галереї та художники, які довіряють один одному і спільно пережили не одну кризу. Я думаю, що ринок має освіжитися і вже це відбувається на прикладі актуальної цінової політики. Взагалі у всі часи криза давала можливість гарно стартонути колекціонерам.
Карантин — лише маленька частина тих потрясінь, які є на арт-ринку. Ми всі бачимо, як декілька років підряд відбувається така собі реструктуризація: відміняються ярмарки, створюються якісь нові онлайн-платформи і в більшості випадків це дуже невдалі проєкти, які не живуть більше одного разу, з величезними інвестиціями. Арт-ринок зараз лихоманить дуже серйозно.
Зараз криза. Найцікавіші проєкти створюються під час кризи. І власне, мені здається, що буде новий розподіл. Мистецтво більше піде в жанр демонстрації, ніж в жанр колекціонування. І це є один з нормальних трендів.
Дуже серйозний тренд — робота з інформаційним полем, розширення інформаційного поля. Тобто, що буде з маленькими, що буде, з такими, як ми: тобто, маленькі чи великі — це ще історія покаже, але я точно знаю, що постійне відчуття кризи, яке переслідує мене як куратора, як засновника арт-інституції та арт-центру, допомагає нам лавіювати в різні часи.
Що буде далі з ринком? Я думаю, що ринок в Україні ніколи не був сформований, він дуже пластичний. Зараз ринок набагато більш піддатливий під ті зміни, тобто художники нормально активно йдуть на певні знижки, на лояльність до клієнта і галереї в тому числі. Тому ринок буде завжди. Він ніколи не був гігантським, але те, що під час пандемії нічого не змінилося і люди так само колекціонують мистецтво, збирають його. Можливо, вони не вкладають в топові твори, але вони хочуть так само собі компенсувати це все. ТОМУ я оптимістично дивлюся на ситуацію з продажем і придбанням творів мистецтва. Знову ж таки, категорії творів, асортимент, якість і тд.
Ми відкрилися у Києві з виставкою Дмитра Молдованова «Міфослів’я» та у Львові з виставкою «Вода» Антона Логова. Люди ходять, але дуже боязко. Я думаю, що з такими темпами відвідування, як тепер, можна було й не закривати галереї, працювали би як і аптеки. Люди приходили б в масочках і отримували б іншу терапію, не менш важливу.
Стосовно того, як буде переформатовуватись українська мистецька ситуація: я думаю, що якихось страшних переформатувань не буде, я думаю, що всі основні гравці, які впевнені у собі, вони залишаться тими гравцями. Будуть шукати нові напрямки і я думаю, що за деякий час, коли туман розвіється, ми побачимо, чи правильно вибраний напрямок чи ні. Але культура — це постійна дія. Навіть якщо ми помилились зараз і щось робимо не так, це є частина нашої культури і це такі ми — обізнані чи не обізнані. Тому я дуже оптимістично дивлюсь на все.
Єдине питання — це економіка, і дійсно було б дуже добре формувати більше грантів, більше можливостей.
Евгений Карась — Карась-Галерея
Понятно, что все аукционные дома и арт-рынок на время пандемии и карантина перешли в онлайн. Кто к этому был более подготовлен – в лучшей ситуации. Искусство начало переходить в онлайн лет 10 назад. Говорили, что искусство (визуальное) нужно видеть, щупать, и онлайн для него — это огромная разница. Поэтому довольно скептически относились к большим продажам через Интернет. Но, сейчас сложно себе представить арт-рынок без интернет-аукционов и бесконечных сайтов по продаже искусства.
Я достаточно часто покупаю по Интернету, в натуре работы либо проигрывают, либо выигрывают. Поэтому, разумеется, покупатель будет адаптироваться, может быть, привыкнет просить присылать увеличенные фрагменты деталей, подписи, фотографии обратной стороны и более подробное описание предмета искусства, который хотел бы купить.
Собственно говоря, весь мир не будет прежним. Значительная часть товарооборота, в том числе искусства перейдёт в Интернет, и к этому будут привыкать и художники, и посредники, и покупатели, и коллекционеры. Я думаю, что эта тенденция останется в любом случае. Почему? Потому что если такая ситуация с миром один раз случилась, то психологически многие участники рынка так или иначе будут готовиться к следующему «массовому исходу» в Интернет. А многие просто уже адаптировались к такому формату, почувствовали преимущества дистанционного выбора и обслуживания, и не захотят вернуться в офлайн.
И в этом мире Интернета у маленьких галерей больше шансов. В мире живых вещей, в офлайн-мире очень важное место занимает локация галереи или институции: в городе (и где именно) или за городом, её физические параметры – размер, дизайн интерьера, тактильные и осязательные ощущения, запах, уровень дизайна и комфорт, организация пространства.
Онлайн-жизнь – это другая жизнь, всё, что имело значение в реальной жизни, можно создать виртуально в сотни раз дешевле, другая активность, правила, сервис, объем и качество контента, возможность его отбирать и селекционировать и так далее. Поэтому это тоже одна из особенностей: периферийные (или небольшие) галереи (или институции), которые занимаются искусством, становятся в равных правах с центральными. И будет запрос, конечно, Интернет-маркетинга.
Аукционные дома не просто перешли в онлайн, они выстраивают новую систему коммуникации. От разработанной системы коммуникации они никуда не денутся. После окончания карантина в любом случае предложения, обработка предложений, подача и так далее – все в значительной степени перейдет в Интернет.
Раньше для покупателя (или коллекционера) было принципиально и предпочтительно живое общение и работа, сейчас многие коллекционеры перешли в онлайн, освоили эту коммуникацию. И для коллекционеров, и для покупателей тоже произошли неизгладимые изменения.
Думаю, что появится много платформ по продаже искусства через аукционы или новые галерейные форматы. Они могут появиться молниеносно. Этот формат нужно отработать, отмодерировать, модернизировать. Два месяца карантина для этого недостаточно.
Можно совершенно чётко сказать, что наша группа «Сіль-Соль» — успешная, и формат, который группа предложила, успешный. У копий группы того успеха не случилось. Поэтому вопрос не в интерфейсе, не в правилах, не в аудитории. А в репутации и модерации. Есть определённая репутация у меня и у Марата Гельмана. Плюс качественная модерация — то есть два ключевых фактора успеха.
Исходя из опыта нашей группы, могу сказать, что профессионально-социальный лифт художника упростился. Раньше для продвижения художнику нужно было участвовать в групповых молодёжных выставках (тематических или ещё каких-то историях) – чтобы попасть на глаза куратору, искусствоведу, критику, галеристу. Причём это нужно было делать неоднократно. Словом, профессиональный лифт у молодого художника достаточно сложный. А наша группа («Сiль-Cоль») создаёт прямой лифт, особенно важный для не только молодых художников, но и для тех, кто по каким-то причинам оказался за пределами арт-рынка, за пределами его территории, не зависимо от возраста и уровня таланта, а таких – большинство. Художник высылает работу модератору. В группе она попадает на глаза и специалисту, и громадной аудитории, — сразу получает заинтересованную огромную по численности публику.
Конечно, такие группы — лифт для художников, которые занимаются традиционными видами визуального искусства: графикой, фотографией, скульптурой, живописью, объектом. Те, кто занимается mail-артом, аудио-артом, медиа-артом, — нуждаются в более сложной репрезентации.
Не исключено, что появятся какие-то специальные группы для таких сложных объектов, которые нужно слушать, или посмотреть со всех сторон, или которые должны восприниматься во времени, или в пространстве, или — с какой-то дополнительной детализацией, с круговым обзором, или может быть, — с какой-то тактильностью. Мультимедийное требует свою атмосферу. Конечно, Интернет ещё не готов адекватно репрезентовать такое искусство, но всё впереди.
Когда карантин закончится, думаю, что все хлынут в галереи и музеи. Потому что все скучают за живым искусством. Когда заходишь на выставку, включаются те рецепторы, о которых человек не задумывается: запахи (масляные краски), каждый музей пахнет по-своему, прямое незаменимое ни с чем общение в пространстве искусства.
Игорь Абрамович — ABRAMOVYCH.ART
Искусство — это роскошь, дело до него доходит в последнюю очередь. Сложно сказать, как повлияет карантин на рынок и его участников.
Я работаю со своими художниками и той культурной средой, которую выбрал. Сейчас готовим книгу, к изданию двухтомник «Українські художники: від відлиги до незалежності» Галины Скляренко. Мы с коллекционерами думали, что в связи со сложившейся ситуацией все отменится. Обратились в издательство ArtHuss, Константин Кожемяка заверил, что они готовы работать!
Сейчас все Интернете — Zoom, Skype, Instagram, Facebook – кто-то подарки покупает, кто-то просто спрашивает: «Что новое у художников есть — Минина, Тистола, Цаголова? Можно ли посмотреть?».
Не хватает открытых площадок, которые карантин убрал. Все перебираются онлайн, это положительная тенденция. Мы будем двигаться в этом направлении дальше, тем не менее, люди хотят живого общения – прийти, увидеть, как я говорю, «понюхать масло».
Что с ценами? У нас и так не было космических цен. Когда во всем мире в 90-х годах был кризис — кто-то закрывался, но новые галереи появлялись. Джей Джоплин и Дэвид Цвирнер открыли свои галереи в 1993 году —White Cube в Лондоне и David Zwirner Gallery в Нью-Йорке соответсвенно. Поэтому думаю, что сейчас появятся новые игроки на глобальном рынке.
Я оптимист, но прогнозы неутешительны. Что происходит в стране с экономикой и другими сферами? В последние несколько лет перебазировался на Запад. Мы получили новых клиентов, новых игроков в среде украинского арт-рынка. Мы участвуем в известных международных событиях. Выставки не отменяют, только переносят, как и во всем мире.
Нам пишут письма, особенно поражает коммуникация австралийцев и американцев. Для меня то, что они делают — образец. Говорят о поддержке, компенсациях, выплате степендий. Хотя мы не входим в их сообщество.
У украинских художников уже лет 30 «коронавирус», ведь у нас нет развитой арт-сферы. Нет места для музеев, институций, больших центров современного искусства – это тоже проблема. У нас мало галерей – для 45-миллионного государства их раз, два —и все.
Что будет? Надеюсь, что будет принят закон о меценатстве. Он просто необходим, как во всем мире, – цивилизованное нормальное право. Приоритет культуры – гарант развития современного общества.
