Між наукою та мистецтвом пролягає море. Але в хорошому сенсі. Бо море, як говорив Жак Паганель, не розділяє, а з’єднує. Зараз подивимося, як це робиться в Одесі.
В творчому арт просторі «Діалоги» починаючи з літа проводиться безкоштовна школа для дітей та підлітків, де фахівці різних напрямків читають лекції з циклу “Морська мозаїка”, які присвячені Чорному морю: про морських тварин, про штучні рифи, про історію торговельних шляхів, про водорості, про забруднення, штучні рифи і навіть про те, як поводитися з вибухонебезпечними предметами (бо війна). Археологи, екологи, сапери, океанологи тощо…
Взагалі Україні, яка є морська держава, є чим пишатися – інститутом Океанографії, інститутом Біології південних морів, і, звісно, Антарктичним дослідницьким центром, який окрім всього, моніторить ще й глобальний кліматичний зсув (який, мабуть, вже помітний нам всім, а біологи стверджують, що певні види, які колись були для нашої області непритаманні, бо їм було занадто холодно, вже тут).
Взагалі, вплив війни на морські екосистеми складний – так, вибухи та взагалі все, що пов’язано з гучними звуками, шкідливе для тонкого слуху дельфінів, але заборона виходу в море для рибальства мабуть сприяла збільшенню популяцій промислових риб. І так далі.
Звісно, не всі діти та підлітки (лекції проводяться для різних вікових груп) стануть гідробіологами, кліматологами тощо. Але, живучі в місті у моря, вони почнуть краще розуміти і цінувати те, що насправді сформувало наш південний регіон – і в історичному плані, і в економічному. Ну й взагалі, жити біля моря, і не розуміти і не любити його, це якось так…
І так, дітям (зокрема дітям вимушених переселенців) під час війни треба знайти для себе щось, за що можна триматися – і краса, крихкість та різноманіття нашого світу це те, раді чого варто терпіти труднощі.
Ну й, до речі підвальне приміщення в середмісті, в якому розташована галерея, це під час війни плюс, бо ж укриття…
Не дивно, що лекції проводяться саме в арт-просторі «Діалоги» (кураторка Олена Велика), який вже був майданчиком кількох освітніх програм, зокрема присвячених морю (про деякі ми вже писали тут). Бо зв’язки саме галереї із вченими, а також взагалі мистецтва з наукою в нас тісні. Особливо якщо це стосується моря, яке надихає й тих і інших, хоча й по-різному.
На перший погляд.
Бо ті ж лекції та майстер-класи проводилися на тлі виставок, то може і мистецтво тишком-нишком займе своє місце у світогляді учнів.
Тому що Євген Дикий, голова Національного антарктичного наукового центру, разом із колегою Оленою Марушевською відкрив 4 жовтня в Museum of Odesa Modern Art виставку «Від припливів до відпливів» (роботи Софії Голубєвої, Ніни Лагути, Лілії Небери, Єльзи Губанової, Вікторії Хорошилової, Аліни Радомської, Тані Подубієнко та Насті Сопільник, Кураторки: Тетяна Тадай, Полина Піскурьова). Виставка ця – результат співпраці художників та науковців: останні забезпечили художницям можливість працювати із архівами та спілкуватися на наукові теми.
На відкритті Євген Дикий, презентуючи роботи, зауважив, що це теж був своєрідний експеримент: дізнатися, як одна стихія об’єднує дві протилежні півкулі головного мозку (умовно: права – інтуїтивна; ліва – систематична, логічна). Тобто, коли митців познайомлять із тим, як бачать море науковці, то як вони відреагують.
Насправді це, звісно, прикол суто для презентації, бо все складніше – і півкулі співпрацюють, а не конфліктують, і серед вчених багато, принаймні письменників та поетів, бо море кличе до себе людей певного складу. Але результат, як на мене, порадував. Бо власне мене, щиро кажучи, дістала ота відсутність різноманіття у художній мариністиці: всі оці акварельні та маслом морські пейзажи, рибочка, одесочка, що рік за роком з’являються у регіональних виставкових проектах. А тут ми бачимо несподівані ракурси, різноманітні матеріали і розкутість в інтерпретації теми.
І як результат ми маємо справді художній експеримент, бо, здається, єдиний зразок живопису тут – це велике полотно (на всю стінку) Софії Голубевої «Море дивиться на тебе, коли ти дивишся на море»: «можливість побачити берег з відстані, яка нині недосяжна через воєнні обмеження», який теж виходить за рамки «традиційної» мариністики. Є ще, правда, графіка – «Лінія зсуву» Єльзи Губанової, що виконана на старому міліметровому папері, вірному другу вчених.
Але є й приємні на дотик, та ще й запашні (ви всі пам’ятаєте отой запах водоростей, невід’ємний від образу моря) компактні об’єкти-«листа» Ніни Лагути. Серія фотографій Насті Сопільник, на перший погляд абстрактних, в тривожних кольорах, але насправді являючих собою хроніку, що фіксує уламки дронів, чужорідні об’єкти що викинути, відторгнуті морем, на узбережжя, але що поступово стають просто частиною ландшафту, бо море поглинає все… Або чашки Петрі Лілії Небери з посівами біоматеріалів, взятими не тільки з моря, а з пляжів… І все інше, на що варто подивитися.
Ну й не в останню чергу, відео-луп «Shell Fragile» Єльзи Губанової у музичному оформленні Леона Зайделя, проект, присвячений долі мідій з острова Зміїний, які через вибухи і травми були нездатні фільтрувати воду і тому всередині мушлі опинилися піщинки, які з часом покрилися шаром перламутру – чи не символ це нашої спільної долі?
Марія Галіна
