Сьогодні буде коротко, бо є певний зворотній зв’язок – чим більше подій, тим менше окремого часу на кожну. Але все ж таки варто написати про три виставки, що відкрилися минулого тижня.

1.

Одеський муніципальний музей особистих колекцій імені О. В. Блещунова представив роботи художника, богослова та педагога Геннадія Кіма «Відображення невидимого».

Згідно з релізом Кім працює в техніці пуантилізму (від фр. point – крапка), тобто з чистими кольорами, які змішуються «безпосередньо на сітківці ока глядача», та, принаймні в даних роботах, вперше –  з акриловими красками, що додає роботам яскравості. Як на мене, це не завжди пуантилізм, або не зовсім пуантилізм, але роботи відповідають принаймні ще одному заявленому в релізі ефекту – вони візуально комфортні, медитативні  через м’які та яскраві кольори та привабливі для ока об’єкти та ландшафти (вся ота м’яка гра світла, сонячні плями, зелене листя, місячне сяйво, тощо). Тут мабуть важливо те, що Кім активно просуває мистецтво як акт терапії та засіб формування духовних цінностей, і власне ці його роботи можна розглядати саме як арт-терапію, або коментар до арт-терапії (показово, що протягом виставки проводяться майстер класи по арт-терапії). 

Що цікаво – пейзажі, які ми бачимо тут, написані на пленері (я вже писала про те, що зараз одеські художники активно звертаються до пленеру, мабуть тому, щоб не віддавати інтерпретацію реальності ШІ), але ці пленери, згідно зі словами кураторки, саме через технологію їх написання перетворюються на метафору.

Одеський музей особистих колекцій імені О.В. Блещунова запрошує відчути все це з 20 березня по 15 квітня. Графік для відвідування: з четверга по неділю з 11:00 до 17:00.

2.

Nesterenkogallery  на Буніна пропонує зовсім інший підхід. На виставці «Форма досконалості» скульптора  та військового Павла Ніколаєва  і художниці та викладачки ОХФК ім. М. Б. Грекова Євгенії Ніколаєвої (захід проводиться на підтримку 154 ОМБР За підтримки військового адвоката Вікторія Нестеренко) ми бачимо роботи, які працюють не стільки з терапією, скільки безпосередньо з травмою, відображаючи та інтерпретуючи світ, який є травматичним за визначенням.

Тут, згідно з Євгенією,  сонце – це страшно, «сонце – це те, що шумить у трансформаторній будці», а не те, що м’яко обтікає дерева, а значить, картина «Ритм сонця» закономірно жорстка і страшна. Ритм взагалі тут для митця дуже важливий, Євгенія пише свої роботи під музику, зокрема, Баха (його музика чомусь завжди інтерпретує себе як спіралі), і по її словам, вони самі собою виходять структурованими: мабуть хаотичний світ потребує будь-якого медіатора щоб привести його до ладу, або принаймні відрефлексувати; майже на всіх картинах присутні геометричні структури як ознака можливості гармонії. Що дивно, це сполучення жорстких абстрактних  полотен з більш традиційними і комфортними ліногравюрами – де, до речі, багато видів Одеси. Додамо сюди «некомфортні» антропоморфні скульптури Павла і можна сказати, що молода Nesterenkogallery наразі просто на очах перетворюється на важливий майданчик у художньому середовищі Одеси.

3.

В межах Тижня грецької культури», (з 22 до 28 березня, міська програма мультикультурних ініціатив)  в галереї «ArtOdessa» (Міськсад) відкрилася  виставка «Грецький салат», де одеські митці інтерпретували своє бачення Греції і її зв’язку з Одесою (наше Причорномор’я безперечно має безпосереднє відношення до Еллади).

Грецький салат, до речі, вдала назва – як пояснила хазяйка галереї Катерина Піменова, роботи дуже різні, але складаються в єдину композицію. Звісно, портрет томного оголеного червоногубого  юнака (Катерина Білетина, Леонід Багрій) з келихом червоного, що символізує Діоніса, класичний міський пейзаж Наталії Лози, геометрична архітектура Сергя Папроцького, портрет Кіріака Костанді роботи Ольги Котової, іронічна Медуза Горгона Лери Фокіної дуже різні, але все це – яскраві роботи, враховуючи, до речі, що на все про все художникам було відпущено три тижні (донати на холсти були виділені містом). Що важливо – роботи на відкритті були принципово позбавлені атрибуції, але концепція кожної презентована в роздруківках, з якими могли познайомитися відвідувачі.

Тут скалічені часом статуї атлетів дивним (а може цілком природним чином) викликають в нас асоціації з травмами війни, і тим самим перекидають міст між античністю та сучасністю.  Так, художник-  це той, хто забезпечує рефлексію через свої роботи, але на відкритті знов прозвучало це здивоване та мужнє «ось на нас падають ракети, а ми пишемо картини, це дивно, але таке в нас зараз життя».

Проект організовано за підтримки Департаменту міжнародного співробітництва, культури та маркетингу Одеської міської ради.

Марія Галіна

Фото вгорі з виставки «Форма досконалості», робота Павла Ніколаєва, Nesterenkogallery.